За Зеленського йде боротьба олігархів - Олесь Доній

- Як ви вважаєте, секретар РНБО Олександр Данилюк пішов із займаної посади сам або його «пішли»?

- Кажуть, що відставка Данилюка сталася через нібито конфлікт між групою Коломойського/Богдана та альтернативною групою «людей Зеленського». Але це лише припущення, справжніх причин і приводів ми не знаємо. Прикрий факт полягає в тому, що при неповному формуванні команди (нагадаю, на сьогодні не призначено ще навіть деяких голови обласних організацій), вже відбуваються перші відставки.

Якщо я не помиляюся, гучні «розборки» в помаранчевій команді почалися на восьмий-дев'ятий місяць президентства Віктора Ющенка і завершилися, зокрема, відставкою секретаря РНБО Петра Порошенка. Тут процес прискорився, але такого скандалу, який собі дозволив свого часу Олександр Зінченко (тодішній глава Секретаріату президента), тут немає. Як немає, втім, і такого протистояння, яке було між Тимошенко і Ющенко. Тому дана відставка жодним чином не призведе до колапсу оточення Зеленського. Цей поодинокий випадок демонструє, що на даний момент єдиної команди ще немає. За Зеленського йде боротьба різних груп впливу. Крім Коломойського, є група Пінчука, група Ахметова. Ось вони і воюють, а воюють вони жорстко і без правил.

- Наскільки в нинішній системі владних координат посада секретаря РНБО є впливовою?

- В умовах сучасної України будь-яку посаду формують не стільки повноваження, скільки персоналії. І не дарма ж Петро Порошенко свого часу так боровся за цю посаду (секретаря РНБО, - Ред.). За деякою інформацією, його вплив на цій посаді призвів до того, що представники певних олігархічних кланів були змушені поділитися з ним і з владною командою активами на кілька мільярдів доларів. Це недоведений, що не спростований і з юридичної точки зору недоведений факт, який, тим не менш, свідчить про колосальний вплив і можливості. Це якщо ставити собі за мету економічного збагачення. Якщо таку мету перед собою не ставити, то виявиться, що повноваження - це лише координація силових структур, які в будь-якому випадку орієнтуються саме на президента, а не на секретаря РНБО. Тобто, якщо у секретаря РНБО немає повноважень бути «смотрящим» за військово-промисловим сектором і впливати на його розподіл, то виявиться, що він - звичайний рядовий чиновник. Словом, вплив обумовлено тільки дозволом вищого керівника, а в даному випадку це президент.

- У кулуарах існує думка, що Данилюк пішов через небажання влаштовувати президенту теплі інформаційні ванні. Як ви вважаєте, Зеленський може повторити помилку своїх попередників і сприймати тільки приємні для себе меседжі?

- За манерою спілкування з пресою і суспільством, ми бачимо брак контактів президента і громадськості. Замість живого діалогу з журналістами, ми побачили інтерв'ю акторові, представнику власної команди ... Правда, недавно пройшла зустріч з так званими блогерами, але там в більшості були люди, що належать до обслуговуючої команді Петра Порошенка. Що це було і для чого - так ніхто і не зрозумів.

В цілому, я вважаю, що на даний момент в частині відкритості президента для громадянського суспільства є маса питань. Складається стійке враження, що успіх на президентських і парламентських виборах трансформувався в певний відрив від громадського зв'язку. Це - з одного боку.

C іншого боку, саме суспільство дуже розпорошене і у нього немає чесних і врівноважених майданчиків, тому що медіа та громадські організації приватизовані, підгодовані і не є репрезентативними. А це означає, що можна спілкуватися не з цими посередниками, а з тими, хто їх утримує, що, власне, у досить цинічній і іронічній манері і демонструється.

- І чи не може в підсумку також стрімко впасти те, що стрімко зросло - рівень електоральної підтримки?

- На цей момент я не бачу підстав для стрімкого падіння рейтингу влади, тому що з точки зору піару і відчуття нерва суспільства, вони (представники влади, - Ред.) демонструють успіх. Часто ці успіхи не збігаються з демократичними традиціями. Приклад - процедура затвердження тих чи інших законопроектів у Верховній Раді.

Для суспільства куди більш важливими є тези, що озвучуються владою: такі як зняття депутатської недоторканності або зменшення кількості парламентаріїв. Поки що непрорахованою до кінця тезою, яка розколола суспільство, є питання продажу землі. Проте, якщо враховувати піар-можливості нинішньої влади, у неї є шанс переконати суспільство стати на її сторону. Якщо їм і це вдасться, інші питання вони можуть з легкістю обходити стороною.

- Втім, на міжнародній арені українська влада має серйозні проблеми. Зокрема, показовою стала відставка представника США по Україні Курта Волкера. Які реальні причини та наслідки?

- В українському експертному середовищі домінує думка, що відставка Волкера безпосередньо пов'язана з оприлюдненням стенограми розмови Володимира Зеленського і Дональда Трампа, а також запуском процедури імпічменту президенту США. Разом з тим, я спілкувався з деякими американськими колегами, і вони абсолютно не пов'язують ці події. Кажуть, це пов'язано з внутрішніми «розборками».

Але насправді зараз нам слід думати про щось інше. Нам потрібно думати, як змінити «нормандський формат», щоб привернути туди США і Великобританію. Важливо, що США і Великобританія висловилися критично стримано щодо даної ініціативи, але без різких відмов. Зрозуміло, що від ініціативи в будь-яких зовнішньополітичних процесах до її реалізації має пройти певний час. Але якщо держава не озвучує свою позицію, ніколи не буде ніяких наслідків.

- Що може служити стартовою точкою для підвищення цих ставок?

- Проблема полягає в тому, що протягом п'яти років Україна так і не виробила власного «рецепту» боротьби з російською агресією. Нав'язаний Путіним «мінський формат» - неконституційний, не має ніякої юридичної сили, не підписаний жодним державним чиновником, а підписаний лише почесним пенсіонером України Кучмою. Порошенко завжди закривав на це очі.

- Порошенко - президент з приставкою «екс». Від чого слід відштовхуватися тепер?

- На мій погляд, єдиний легітимний для України шлях - це формування у Верховній Раді групи, яка буде діяти в переговорному плані за офіційним дорученням президента. Крім цього, повинен бути чітко сформульований саме український план з конкретними пунктами. За часів Порошенка цього всього зроблено не було, і, на жаль, нинішня влада також сконцентрувалася на мінському форматі.

- А яким повинен бути український формат? Можете навести кілька пунктів?

- Персонально моя позиція досить чітка. Я вважаю, що Україна в першу чергу повинна піклуватися про своїх громадян і їх життя. А це означає, що ми повинні максимально захистити і розірвати відносини з режимом, який ми вважаємо колабораціоністським і окупаційним. Зараз же, нагадаю, з ними, як і з Росією, триває торгівля.

Тому моя позиція гранично чітка: ми повинні розірвати всі відносини з окупаційними режимами. Але при цьому ми повинні максимально вивести всіх українських громадян на неокуповані території. Що це означає? Те, що ми повинні забезпечити їх житлом, роботою, соціальними гарантіями і так далі. До сьогоднішнього дня нічого цього зроблено не було. Україна не веде себе з окупантами як зі стороною, яка веде війну.

- Що може послужити імпульсом для зміни даного стану речей?

- Ні за попередньої, ні, на жаль, при нинішній владі немає усвідомлення суті проблеми.

- Тобто, ніякого просвіту ви не бачите, буде лише консервація ситуації?

- Так, саме так. Позитивом може бути тільки економічна ситуація. Тобто, та монополізація, яка була при Порошенко, може зменшитися. Відповідно, теоретично можемо сподіватися на більший економічний підйом. Ми повинні зрозуміти одну просту і одночасно складну істину: економічний добробут для нас - це питання національної безпеки.

Наталія Ромашова