Зеленському вигідніше зберігати скандальних депутатів, ніж ставити під удар існування монобільшості - Володимир Фесенко

- Днями ЗМІ і експерти робили «розбір польотів» ключових досягнень і явних провалів дворічного періоду, що минув з моменту перемоги Володимира Зеленського на президентських виборах. З урахуванням того, що де-юре ми живемо в умовах парламентсько-президентської системи владних координат, хотілося б сконцентруватися на відносинах Банкової з правлячою більшістю. Як би ви їх оцінили?

- Безпосередньо з нинішнім парламентом Зеленський два роки ще не працює, але пройшов досить вагомий період часу, що дозволяє робити певні висновки. Тут я б відзначив кілька моментів.

Читайте також: Рада збереться на два позачергових засідання: оголошена дата і порядок денний

По-перше, за президентства Зеленського за всю історію українського парламентаризму у Верховній Раді з'явилося однопартійна монобільшість. Такого ще ніколи не було, і я ризикну припустити, що після завершення роботи цього скликання парламенту у нас такого в силу різних причин не буде ще дуже довго.

По-друге, на початковому етапі, з урахуванням наявності в монобільшості недосвідчених парламентаріїв, приблизно місяць-півтора вдалося по повній програмі використати так званий турборежим, який став періодом активно-інтенсивного прийняття законопроектів, причому деякі з них були досить значущими.

Наприклад, після двадцятирічної дискусії, вдалося скасувати конституційну норму про депутатську недоторканність. Особливий режим депутатського імунітету залишився, але вже тільки на законодавчому рівні, що не так суттєво. У цьому контексті можна згадати ще низку інших важливих законів, але потім, і я думаю, це було неминуче, у Офісу президента почалися певні проблеми в плані підтримки ефективності та дисциплінованості роботи парламентської монобільшості.

- Складно не погодитися з тим, що «розбрід і хитання» в монобільшості було неминучою, оскільки фракція СН - занадто величезна і строката, в тому числі ідеологічно. Але все-таки, ситуація, коли особисто президент приходить до сесійної зали з тим, щоб персонально просити, при чисельному наявності необхідних зелених «багнетів» підтримати те чи інше рішення, виглядає це все, м'яко кажучи, не на користь єдності того, що називають зе-командою.

- Ситуація політичної еклектичності у фракції «Слуга народу» рано чи пізно проявилася б наочно. Особливо проблеми чітко видно в питаннях, що викликають розбіжності в суспільстві (наприклад, земельна реформа) або тем, які зачіпають інтереси не парламентських фігур, що мають «своїх» депутатів у Верховній Раді.

Крім Ігоря Коломойського, інші олігархи також або мають своїх людей у монобільшості, або намагаються їх закріпити за собою різними способами. Тому проблеми, звичайно, з'явилися, але навіть сьогодні, незважаючи на періодичні розбіжності в СН, особливо в плані голосувань з кадрових питань, все одно більшість представників монобільшості, не менше 180-ти (на сьогодні фракція «Слуга народу» налічує 244 власників мандатів - ред.) залишаються лояльними до президента. І в цьому сенсі у нас де-факто склалася президентська форма правління. Навіть за Януковича такого не було, тому що йому доводилося платити і в прямому, і в переносному сенсі, комуністам за союзництво.

- А в чому, на ваш погляд, полягають переваги і недоліки безпосередньо для Банкової в стилях впливу на монобільшість керівників Офісу президента Богдана і Єрмака?

- Стилі, безумовно, відрізняються. Андрій Богдан намагався контролювати майже всі і, судячи за різними даними, він чи не щодня якщо не зустрічався, то дзвонив керівництву фракції. Словом, Богдан був свого роду рушійною силою «турборежиму». Але, в кінцевому рахунку, депутати самі відмовилися від нього, ще коли він перебував при посаді, тому що їм категорично не подобалося голосувати наосліп.

Проте, деякий час Богдан ще намагався впливати на фракцію СН, часто, до речі, не дуже політкоректно - за допомогою непарламентської лексики тощо. Єрмак діє інакше. За рік його перебування на посаді глави Офісу президента, я думаю, більше справами фракції займається її керівництво: Давид Арахамія, деякі його заступники, а також Олександр Корнієнко, як голова партії. Наскільки мені відомо, комунікація з ОП у них відбувається в досить регулярному режимі, але з боку Банкової вже немає жорсткого, трохи навіть авторитарного стилю контролю, який був за Богдана. Конфліктні ситуації теж трапляються, але якщо порівнювати ефективність монобільшості за Богдана і зараз, то ми побачимо, що все залежить не від прізвищ глав ОП, а від конкретних рішень, що приймаються в парламенті. Найскладніше, як показала практика, проходять кадрові рішення. Тут доречно згадати епопею з призначенням в уряд Вітренка.

- Кадрові питання є найбільш спірними через індивідуальної принциповості окремих «слуг» або на увазі олігархічного впливу ззовні?

- Тут має місце і те, і інше. По тому ж Вітренку, наприклад, ми бачили, що перший раз спрацювали інтереси Ахметова, а другий раз - Коломойського. Але насправді, наскільки я чув і наскільки розумію ситуацію, вирішальну роль тут зіграла принциповість депутатів, яким не подобалася історія з захмарною премією Вітренку, позиція по тарифної проблеми тощо.

Сьогодні абсолютно очевидно, що багато парламентарів з монобільшості в разі, якщо та чи інша кандидатура для них є неприйнятною, не підтримають її в будь-якому випадку. У підсумку, доводиться шукати голоси на стороні, що ми не один раз спостерігали.

Є, звичайно ж, і олігархічний фактор. Ахметов кожен раз намагається впливати за допомогою «групи Павлюка», яка налічує близько трьох десятків депутатів від СН, Коломойський теж має більше двох десятків «своїх». Але важливо розуміти, що цей вплив - не інструмент контролю над фракцією, а, скоріше, лобістський інструментарій. Максимум, що можуть зробити ті чи інші внутріфакціонние олігархічні групи - заблокувати те чи інше рішення, і то, як показує практика, тільки своїми силами їм це не вдається. У всякому разі, Коломойському жодного разу не вдалося заблокувати дуже, скажімо так, неприємні для нього законопроекти, на яких наполягала Банкова.

Останнім часом, до речі, ми все частіше спостерігаємо процес узгодження на попередній фазі. Тобто, перш ніж виносити якесь питання на голосування, спочатку відбувається зондаж всередині фракції.

- Що, як ви думаєте, покаже цей самий зондаж в історії з законопроектом про статус олігархів, який недавно анонсував президент Зеленський?

- Складно сказати, але те, що стосується самої політики деолігархізації, то це - однозначно правильний напрямок, яке, якщо вірити публічним заявам представників влади, хочуть зробити одним із пріоритетів. Чому? Тому що Зеленський сам зіткнувся з викликами з боку олігархів і став розуміти, що йому слід якимось чином обмежувати їх вплив. А тут ще й нова американська Адміністрація теж стала посилати сигнали про необхідність активізувати боротьбу з найбільш, образно кажучи, шкідливими олігархами. У підсумку, як бачимо, ця тема дійсно вийшла на перший план, вилившись в історії з Медведчуком, розслідуваннях, що стосуються Коломойського і так далі. Ну, і, зараз ось, як кажуть, і по інтересах Ахметова теж може бути завдано відчутного удару. І тут проблема не в «анти-олігархічному» законопроекті, про який ви говорите.

Можу однозначно сказати, що за допомогою лише одного законопроекту проблему олігархів в Україні не вирішити, це просто неможливо. Проблема тут зовсім не в статусі олігархів, а в наявності найпотужнішої системи взаємодії між великим бізнесом і великою політикою. Тут і без законопроекту слід робити рішучі дії, в тому числі, в економічній сфері. Низка з них, до речі, запланована, наприклад, щодо додаткових податків на руду. А взагалі, треба розуміти, що в історії про те, як зменшити вплив великих олігархів на велику політику, немає простих рішень.

Як, наприклад, заборонити балотуватися в депутати парламенту великим бізнесменам? Це було б явним порушенням Конституції. Тому, треба шукати інші методи. Я вважаю, що тут треба діяти за допомогою вироблення продуманої тактики і стратегії боротьби з політичною корупцією: тіньовим фінансуванням окремих депутатів і навіть цілих партій. Це вимагає комплексних дій і найскладніше тут, мабуть, полягає в тому, як обмежувати олігархів в інформаційній сфері.

У нас всі провідні інформаційні телеканали належать різним олігархам. Ну, по Медведчуку заблокували за допомогою санкцій, але цей інструмент не можна застосувати до інших олігархів, тому доведеться теж шукати нестандартні методи. Словом, одним лише законопроектом це все не вирішити, тому Офісу президента треба думати не просто над якимось красивим і резонансним проектом закону. Треба думати над стратегією і тактикою деолігархізаційної політики. В тому числі, враховуючи, що якщо почати одночасну боротьбу з усіма олігархами, то це може плачевно закінчитися через спільний, скоординований і потужний опір, адекватну реакцію на який буде знайти дуже складно.

- А чи адекватною, на ваш погляд, є реакція на останні скандали всередині Зе-команди з вечірками Миколи Тищенка і білоруськими гастролями Євгена Шевченка?

- Треба розуміти, що це не перший і не останній скандал у фракції «Слуга народу». Тищенко - це такий собі еnfant terrible, «погана дитина», схильна до різних епатажних дій, які не властиві справжньому політику. Він ніби не робить нічого такого, що суперечило б політичної лінії фракції, але вчиняє дії, що викликають моральний дисонанс. Звичайно, іміджево це створює проблеми, в першу чергу, для партії, в другу - для президента.

Але з жовтня-грудня 2019 року і до цього дня, ми нарахуємо десяток, а то й більше гучних скандалів з різними депутатами і не тільки від «Слуги народу». Просто СН - найбільша фракція, тому у них це чисельно більше проявлено. Так ось, за моїми спостереженнями, на рейтинги президента депутатські «зашквари» впливають лише побічно, прямий зв'язок тут простежити досить складно. Для нинішніх прихильників Зеленського це не значимо, вони бачать, що він - інший. Це, як, знаєте, в відомому висловлюванні про хорошого царя і поганих бояр. Приблизно такий поділ відбувається в розумінні суспільної свідомості симпатиків нинішнього глави держави. Вони як би відокремлюють поганих депутатів, які ганьблять президента від самого президента.

Саме тому, до речі, рейтинг партії «Слуга народу» трохи нижчий, ніж рейтинг Зеленського. Але найголовніше питання полягає в тому, що з цим усім робити? Всіх цих «зірок» скандалів вигнати з парламенту не можна, оскільки вони - мажоритарники, а у нас немає закону про відкликання народних обранців. Депутат-списковик - так, може позбутися мандата, тільки якщо він сам вийде з фракції і його тому «підуть» з ВР. Але хто ж на такі дурниці самовільно піде?

Максимум, що зараз може зробити керівництво - виключити токсичних персонажів з фракції, що, власне, сталося з насильником, який приховав судимість (Роман Іванісов - ред.), з Дубинським і може статися з Шевченком, який, по суті, кинув політичний виклик політиці президента.

У випадку з Тищенком - інша проблема, яка полягає в тому, що в моральному плані людина поводиться вкрай неохайно, створюючи тим самим іміджеві проблеми для партії. Однак важливо розуміти інше. Що станеться, якщо зараз всіх таких проблемних депутатів, як Тищенко, виключати з фракції? Якщо зараз виганяти одного, другого, третього, то через якийсь час виявиться, що юридичної монобільшості немає, а це набагато важливіше, ніж кількість депутатів, які голосують за той чи інший законопроект.

Проблема з голосуваннями монобольшості виникла ще в 2019 році і час від часу - то сильніше, то слабше, вона проявляється. При цьому за останні півроку, в общем-то, вдалося сформувати систему ситуативних більшостей, коли нестача голосів «слуг» компенсується підтримкою дружніх депутатів, груп, а іноді навіть опозицією. Але юридичний статус монобільшості - це принципово важливе питання для запобігання парламентської кризи.

Якщо виникне необхідність створення коаліції «Слуги народу» з іншими гравцями, президент втратить контроль, нехай навіть відносний, не тільки над Верховною Радою, а й над урядом. Саме тому виключати зараз всіх скопом було б занадто ризиковано.

- Тобто, Банкова, вибираючи з двох зол, зупиниться на збереженні у фракційних лавах оскандалився персонажів.

- Звичайно, тому що з точки зору ефективності парламентської роботи, це набагато вигідніше, ніж офіційний союз з «чужою» політичною силою, причому неважливо, якою. Союзники - це завжди проблема, куди більш серйозна, ніж різні там Тищенки. Союзники сьогодні можуть співати в унісон, а завтра будуть висувати ультиматуми, вимагати поступок, погрожуючи розвалом коаліції. Ми це вже спостерігали в 2015-2016 роках в попередньому парламенті, коли було очевидно, що нестійкий партнер - це, скоріше, велика проблема, ніж маленька опора. Тому краще зберігати не надто хороших депутатів у складі монобільшості, ніж в майбутньому йти на поступки іншим фракціям і групам, апетити яких неминуче будуть рости в міру коаліційної «трапези».

Наталія Ромашова

Читайте також: Разумков прокоментував демарш нардепа Шевченка