«Закрити», а не забути: як покарати путінських окупантів за скоєні звірства

«Вони не можуть дозволити собі навіть найпростіші речі», - зазначив у понеділок, 11 квітня, під час свого звернення до парламентарів Південної Кореї президент Володимир Зеленський, розповідаючи про тотальну бідність, яку Росія загнала свій народ. Саме це, на думку нинішнього господаря Банкової, спонукає загарбників вивозити з України все, що становить хоч найменшу цінність.

Для того, щоб показати світові, на що полює російська армія, вбиваючи українців, чи не щодня під посольствами РФ у різних країнах на тематичні акції збираються активісти. Учора, наприклад, такий захід пройшов під московським диппредставництвом у Лондоні, куди знесли «подарунки» для російських окупантів: закривавлений одяг, м'які іграшки, побутову техніку та банки з дитячим харчуванням.

Читайте також: Армія мародерів та вбивць: які «звитяги» росіян побачив світ в Україні

«Десятки тисяч російських військових були просто шоковані нормальним життям. Вони шоковані містами та селами, яких люди жили і не потребували. Шоковані побутовою технікою у будинках. Шоковані тим, що людям вистачає нормальної їжі. Шоковані, що мають світло, газ, воду...», - констатує президент Зеленський. Наразі українська влада готується передати всім нашим західним партнерам нові санкційні списки, до яких, зокрема, потрапили логістичні компанії, які допомагають росіянам доставляти додому награбоване. Тим часом активісти, створюючи в соцмережах спеціальні комунікаційно-координаційні групи, планують нові акції, щоб світ не забував справжньої особи російського агресора, що вражає своєю жорстокістю та цинізмом.

Росія вчиняє щодо українців акти свідомого геноциду, свідомо завдаючи мирним жителям таких страждань, яких вони не зазнавали з часів Другої світової війни, - заявив учора, виступаючи на черговому засіданні Ради безпеки ООН постійний представник України в даній організації Сергій Кислиця. «Днями Рада Безпеки викривала різанину, вчинену російськими військами у місті Буча та інших містах, та селах київського регіону. Місце злочину відвідали низка іноземних офіційних осіб, представників ООН та іноземних журналістів. І головною реакцією тих, хто бачив убитих та закатованих, які слухали зґвалтованих та пограбованих, були шок та обурення. Марна спроба Росії зняти з себе відповідальність усім зрозуміла. Проте, на жаль, Росія продовжує додавати все нові та нові пункти до списку своїх військових злочинів та злочинів проти людяності в Україні», - наголосив дипломат.

Зазначивши, що РФ сьогодні проводить політику винищення всього українського народу, Кислиця резюмував: «Російським солдатам керівництво дозволило вбивати всіх, хто вважає себе українцем. Вони не шкодують навіть дітей. Як свідчать дані наших урядових джерел, щонайменше 183 дитини було вбито та 342 поранено. Це – не включаючи жертв у Маріуполі. Намагаючись приховати вбивства тисяч мирних жителів у цьому українському місті, що перебуває в облогу та запобігти розголосу Бучі, російські війська розгортають мобільні крематорії для спалювання тіл мирних жителів. Історичні асоціації легко простежити... Нелюдська жорстокість російських загарбників перетворила життя мільйонів українських жінок та дітей на жахливий кошмар. Рятуючись від російських «визволителів», Україну залишило понад 4,3 мільйона біженців. Шість із половиною мільйонів людей стали внутрішньо переміщеними особами. Переважна більшість із них – жінки та діти. Це найбільше переміщення у Європі з 40-х років ХХ століття».

Однією з найгостріших проблем дипломат назвав безпеку жінок-біженок: «Ми маємо максимально зосередитися на тому, як убезпечити їх від сексуального насильства та торгівлі людьми, а також як забезпечити фізичне та психологічне відновлення».

Вироблення захисних механізмів – психологічних та побутових для втеклих від жахів війни українок у рамках колективного Заходу – справа часу, причому досить швидкого. Проте проблема полягає ще й у тому, що далеко не всім жертвам «визволителів» вдалося покинути межі країни. У звільнених районах та містах журналісти та місцеві жителі щодня виявляють свідчення сексуального насильства з боку російських військовослужбовців. Кількість повідомлень про згвалтування збільшується з кожним днем, але зрозуміти справжній масштаб того, що відбувалося, поки що непросто.

Генпрокурор Ірина Венедиктова недавно розповіла про розслідування лише одного випадку зґвалтування. При цьому історію постраждалої розповіли репортери британської Times. Видання стверджує, що насильство зазнала 33-річна Наталія, мешканка Броварів. Жінка розповіла іноземним журналістам, що російські військові розстріляли її чоловіка та зґвалтували її саму, коли поряд був чотирирічний син. Наталя втекла, коли «визволителі» заснули. Ірина Венедиктова каже, що українським слідчим вдалося встановити особу одного військовослужбовця-ґвалтівника – йому вже заочно пред'явлено підозру у скоєнні злочину.

Один відомий і досить публічний столичний психолог, який попросив у даному конкретному випадку не вказувати його імені, розповів Lenta.UA про те, що його буквально шокували історії жінок із прилеглих до Києва, днями від зачищених від окупантів містечок: «Одну молоду жінку, а також кількох її сусідок по під'їзду ці звірі піддавали багатогодинним груповим зґвалтуванням у найбільш перекручених формах. Мене особисто вразив один епізод з її розповіді, коли після закінчення чергового — невідомого вже якого за рахунком «сеансу», окупант виявив у її кишені шпильку — маленький аксесуар із гравіюванням всесвітньо відомого модного бренду. Він узяв шпильку, широко-самодовольно усміхнувся і сказав: «Класний подарунок підвезу дружині – зацілує до півсмерті від радості та вдячності». Тобто, розумієте, ми воюємо із реально хворими людьми, якщо цих особин взагалі можна зараховувати до представників людського роду».

Через велику кількість злочинів російських окупантів до збору свідоцтв підключилися правозахисники та волонтери, які переконані, що фіксована ними інформація може бути корисною Міжнародному кримінальному суду, який уже розпочав розслідування можливих злочинів, скоєних росіянами. Вони – злочини не можливі, а очевидні, проте скрупульозна юридична мова вимагає вживання саме таких, на жаль, формулювань. Як розповіли Lenta.UA кілька волонтерів, які працюють у різних об'єднаннях, зараз у них немає можливості збирати докладну базу з кожної нагоди- вони лише фіксують всю інформацію, що надходить.

Ситуація ускладнюється ще й тим, що деякі території досі перебувають під контролем «визволителів» та волонтери не можуть збирати свідчення потерпілих. Ще один вкрай важливий нюанс у тому, що потерпілим і тим, хто вижив, дуже складно розповідати про насильство.

Human Rights Watch – міжнародна організація, що займається захистом прав людини у своїй свіжій доповіді, розповідає історію мешканки села у Харківській області. Ольга (ім'я змінено – ред.) з маленькою дочкою, іншими членами сім'ї та десятками місцевих жителів сховалася у підвалі місцевої школи, коли до села зайшли російські військові. Жінка розповіла правозахисникам, що 13 березня до підвалу школи увірвався російський військовослужбовець, який велів їй слідувати за ним, відвів у клас на другому поверсі і, погрожуючи пістолетом, велів роздягнутися. HRW констатує, що військовослужбовець кілька разів зґвалтував жінку, постійно загрожуючи їй пістолетом, і двічі вистрілив у стелю, «щоб було більше мотивації до активних дій». Автори доповіді вказують, що військовослужбовець назвав Ользі своє ім'я та вік – 20 років. Ім'я HRW не вказує. "Він неодноразово повторював, що я дуже нагадую йому дівчинку, з якою він ходив до школи", - цитує HRW слова Ольги. Жінка стверджує, що військовослужбовець бив її книгою по обличчю та залишив ножем порізи на шиї та щоці – фотографія, яка підтверджує ці слова, є у розпорядженні правозахисників. Ольга змогла виїхати із села, дісталася Харкова і звернулася за медичною допомогою.

Про ще один випадок згвалтування російських військових відкрито звинуватило МОУ. У головному військовому відомстві нашої країни заявили, що в Маріуполі одночасно кілька військовослужбовців РФ ґвалтували жінку на очах у маленького сина. Жінка померла, а дитину вдалося врятувати. Хлопчик зараз під наглядом медиків.

«Жорстокі, збочені згвалтування – це теж зброя війни. Хоча ми досі не знаємо всіх масштабів його застосування в Україні, очевидно, що воно було частиною російського арсеналу», - написала днями у Twitter посол Великобританії в Україні Мелінда Сіммонс. Тим часом путінський прес-секретар Дмитро Пєсков назвав інформацію про згвалтування, скоєні російськими військовими на території України брехнею, навіть не припустивши, що подібні повідомлення слід ретельно вивчити та розслідувати.

Розслідування випадків військових злочинів, до яких належать і зґвалтування, входить до компетенції Міжнародного кримінального суду, на який офіційний Київ зараз покладає великі надії. Суд, щоправда, розслідує лише ті справи, якими можна переслідувати конкретних людей і встановити їхню особисту кримінальну відповідальність. Крім того, на збирання незаперечних доказів можуть піти роки: навіть якщо Офіс генпрокурора зможе зібрати всю доказову базу, підозрюваний має особисто постати перед Міжнародним кримінальним судом, оскільки заочних вироків ця Феміда не виносить.

Про масові випадки сексуального насильства повідомляли – як жінки, так і чоловіки під час воєн у Югославії. Міжнародний трибунал ООН, який розслідував військові злочини та злочини проти людства, звинуватив у злочинах понад 70 людей. Першим засудженим став боснійський хорват Анто Фурунджія, командир спецназу. Суд встановив, що він, допитуючи жінку, знущався з неї і піддав насильству. Завдяки цій гучній справі суд підтвердив, що згвалтування можна розглядати як інструмент геноциду і воно має переслідуватись у судовому порядку як грубе порушення Женевської конвенції.

Днями, Галина Климович, колишній старший слідчий з особливо важливих справ Генпрокуратури в ефірі загальнонаціонального телемарафону зазначила таке: «Жоден злочин, вчинений росіянами в Україні, не повинен залишитися за рамками обліку, і жоден кат чи ґвалтівник не повинен уникнути відповідальності. Згвалтування – це особлива категорія злочинів. Наприклад, коли я йшла допитувати ґвалтівника, одягала прокурорську форму, оскільки він завжди дивився на тебе як на потенційну жертву. Тобто справи про зґвалтування — це надзвичайно складна та чутлива робота, яку в жодному разі не можна ставити на конвеєрний потік. Особисто я б зараз створила якийсь прокурорський жіночий батальйон, щоб хоча б допити потерпілих проводили слідчі-жінки, бо прокурорам-чоловікам про таке говорити дуже важко».

Закликаючи потерпілих від російських зловмисників українок не мовчати про пережите, пані Климович наголосила: «Треба розуміти, що звернення до правоохоронних органів – це не стільки порятунок себе, скільки інших від такого самого злочину. Тому, як би складно не було, необхідно переступити через себе і йти до слідчих, вважаючи, що це твоя зброя проти окупанта, який сьогодні ґвалтував тебе, а завтра піде ґвалтувати когось іншого в іншій країні. До речі, у мене є приклад, коли суддя, оголошуючи вирок за вбивство маленької восьмирічної дівчинки, ніяк не міг зачитати вердикт про вищу міру покарання. І ось незадовго до засідання його чоловіка, адвокат, до слова, сказала йому: «Візьми і відкрий фотографії жорстоко знищеної дитини з повністю розірваними інтимними частинами тіла і тобі стане набагато легше оголосити цей вирок». Він оголосив і зло, як це можливо, було покарано».

Зробити щонайменше спробу не залишити зло безкарним сьогодні може кожен, хто або постраждав від злодіянь путінських «визволителів», або став їх свідком. На офіційному сайті Офісу генпрокурора створено спеціальну платформу, де вказані координати, за якими можна повідомити правоохоронні органи про те чи інше правопорушення.

Під час підготовки даного матеріалу ми поспілкувалися з чинним, і скажемо так, далеко не рядовим співробітником Генпрокуратури і поставили йому таке запитання: «З огляду на те, що крім вітчизняних слідчих органів фіксацією злочинів займаються прокурори Міжнародного кримінального суду, міжнародна слідча група за участю Литви та Польща, волонтери. незалежна комісія, створена при ООН, різні правозахисні та громадські організації, наскільки високим є ризик того, що всі ці численні крупинки звірячих злочинів – через великий обсяг і не завжди належну організацію роботи надалі не розсипляться, не загубляться і не забудуться?» .

Наш співрозмовник зазначив, що в Офісі генпрокурора зараз буквально в авральному режимі працює так званий департамент війни, який є своєрідним центром координації, куди стікає вся інформація про злочини путінської орди. Далі інформація ретельно фільтрується, систематизується та розподіляється за юрисдикціями. Тобто те, що можуть розглядати вітчизняні суди – йде в один бік, а те, що у компетенції міжнародної Феміди – в інший. Дуже важливий момент полягає в тому, що такі злочини, як згвалтування, скоєні в умовах війни, не мають термінів давності і всі заяви жертв «визволителів», багато з яких сьогодні покинули країну, будуть прийняті українськими правоохоронцями у будь-який час — через день або через кілька років. Головне тут йти на контакт зі слідством, оскільки це той самий випадок, коли мовчання є нічим іншим, як заохочення безкарності та, відповідно, нових злочинів.

Читайте також: Лукашенко назвав різанину у Бучі, яку влаштували російські окупанти, «спецоперацією англійців»