Як лицарі Ордена сіллю промишляли. В Україні знайшли сліди тамплієрів

Ця історія почалася, коли тамплієри отримали право на торгівлю сіллю з Солотвина, соляні шахти якої відомі з часів Римської імперії. Уздовж всього соляного шляху практичні лицарі звели укріплення, що виконували функцію митних пунктів — так звані вежі-донжони. У разі необхідності ці дозорні вежі легко перетворювалися на неприступний бастіон, де невеликий гарнізон міг тримати кругову оборону.

Так само замок в Середньому — звичний для Європи, але єдиний на Закарпатті, зведений в романському стилі і на рівнині, а не пагорбі. Обороноздатність це не знижувало, оскільки укріплення оточували важкопрохідні вали (їх ширина сягала 15-20 метрів) і рови з водою. Замок невеликий — 18,6 на 16,5 метрів, але висота вежі досягала 20 метрів, а товщина стін перевищувала 2,5 м. Прообрази таких форпостів ще з римських часів були в безлічі розкидані уздовж Рейну і Дунаю, а їх побратим на Закарпатті вважається найбільш східною оборонною точкою тамплієрів в Європі.

Вхід до замку розташовувався на рівні другого ярусу — з точки зору безпеки ідеальне рішення, адже сходи, які забезпечували доступ на цей ярус, можна було прибрати або спалити.

Після скасування ордена тамплієрів в 1312 році замок перейшов до монахів ордену св. Павла, які вплуталися у боротьбу за угорську корону. Приблизно в цей час поблизу замку виникає село з характерною назвою Середнє, розташоване рівно посередині між Мукачево і Ужгородом.

У XIV столітті Середнє разом з замком опинилося під владою роду Палочі. У 1526 році в бою з турками при Мохаче гине єдиний представник роду за чоловічою лінією, після чого містечко і замок переходять до родини Добо. Нові власники зміцнюють замок і розвивають виноробство — Середнє переживає розквіт і стає найбільшим і великим селом в окрузі.

У наступні два століття замок кілька разів змінював господарів, що позначилося на його стані не кращим чином. На початку XVIII століття регіон охоплює повстання проти Габсбургів, в якому взяли участь і жителі Середнього. У відповідь пішли репресії — містечко було зруйноване австрійськими військами, жителі утікали, а замок остаточно втратив своє стратегічне значення і прийшов в запустіння.

Через кілька десятиліть село почало відроджуватися, але форпосту тамплієрів цей процес не торкнувся. Більш того, обивателі стали розтягувати руїни для господарських потреб.

Про пам'ятник згадали лише в 1980-і роки, хоча проведені тоді реставраційні роботи викликають безліч питань серед фахівців. Саме в цей період була остаточно знищена частина центральної території замку і змінений зовнішній вигляд валів і ровів. Ймовірно, тоді ж вийшла з ладу система циркуляції води в ровах, що призвело до заболочування місцевості.

Вже у роки незалежності археологічна експедиція Ужгородського національного університету досліджувала руїни фортеці. Розкопки змусили ряд істориків засумнівається в тому, що замок звели тамплієри. Найраніший виявлений артефакт — бронзова угорська монета 1543 року, а стіни зовнішньої лінії укріплень, на думку археологів, датуються XVI століттям. Скептики відзначають також, що до XVI століття замок не згадується в письмових джерелах. «Орден тамплієрів до замку в Середньому не має ніякого відношення. Це міф», — говорить глава відділу архітектури Закарпатського краєзнавчого музею Йосип Кобаль.

Далеко не всі такі категоричні — класичне датування як і раніше найбільш поширене. Тим більше, що укріплення могли перебудовуватися після появи артилерії, і частина стін дійсно була укріплена у XVI столітті.

Так чи інакше, ясно, що мова йде про історичний пам'ятник, який продовжує руйнуватися і розбиратися місцевими жителями на будматеріали. Тому ще трохи і академічна суперечка про його вік втратить будь-який сенс...

Максим Суханов, Lenta.UA

На ілюстрації: замок в Середньому