Як євреї, росіяни, болгари і греки українськими козаками стали

Тисячі прізвищ відомих козаків містяться в книзі «Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія», про яку розповідає історик Сергій Грабовський на сторінках газети День. 

Не забудемо, що козацькі прізвища зазвичай фіксували або рід занять, або характер, або походження їхніх носіїв. І не випадково крім Абрамовичей у списку козацьких старшин є численні Авраменки, Аврамовичи, Оврамовичи і Овраменки.

Про відвагу єврея Берахи, зокрема, згадується в документі, де описується роль 11 євреїв-козаків у війні 1613 року: «...І багато козаків говорили: «О, Боже! Як шкода, що лицар єврей Бераха так плачевно помер, будучи розрубаний і розколотий сокирами...».

Нижче у старшинському списку є Лейби і Лейбенки, а також Жидецький, Жидкевич і Жидченко. Деталі їхніх біографій невідомі. Однак відомі колоритні подробиці життя іншого персонажа. Це Антон Крижанівський (єврейське ім'я Мошко). Служив у рабина Білої Церкви, потім перейшов в Медведівку, де одружився з племінницею місцевого орендаря. Прийняв християнство і пішов у козаки. Зробив кар'єру в Миргородському полку. У 1756 році призначений полковником Першого компанійського полку. У 1761 році від Петра ІІІ отримав чин бригадира. Один із тих, хто займався фінансами Гетьманщини. Полковник гадяцький з 1762 по 1772 рік.

До речі, Троцький – це, виявляється, козацьке прізвище. У списку аж 21 Троцький.

Ось типово московитське прізвище та ім'я – Алфьоров Кузьма, сотник Почепської сотні Стародубського полку, за часів Мазепи. І син його, і внук – серед козацьких старшин. А ось ще один Алфьоров – Роман. Його сини були козаками Глухівської сотні. Крім них, у списках чимало Москаленків, причому і в першій, і в другій половині XVII століття, не кажучи вже про XVIIІ століття, а ще в ті часи зафіксовані прізвища Московченко, Московський ...

Звичайно, у списках чимало польських шляхтичів. Станіслав Кохановський – шляхтич, спочатку козак Чернігівського полку, потім – полковий сотник, потім – наказний полковник чернігівський за часів Хмельницького. А ось Яків-Михайло Барановський – шляхтич герба «Равич» Краківського воєводства. За часів Мазепи був осавулом полковим київським, потім – отаманом городовим козелецьким. У списку старшини бачимо і його дітей та онуків. А ось інший Барановський – Пантелеймон – показаченний шляхтич герба «Остоя». Показачені шляхтичі польського походження, зрозуміло, приймали православну віру.

Зустрічаємо серед старшини і знатного вихідця з Балкан. Родіон Думітрашко-Райча в 1665 році прийшов із Валахії на Брацлавщину із загоном у півтисячі шабель. Незабаром став полковником брацлавським, потім переяславським, якийсь час навіть був наказним гетьманом. У списку значаться ще 16 козацьких старшин різного рівня, що були нащадками (дітьми, внуками і правнуками) цього полковника.

Це далеко не єдиний валах чи молдаванин. Горонескул Микола, сотник сорочинський Миргородського полку, «залишив свою батьківщину в землі Мултянської», як було написано в документах, і перейшов на Україну. Сандул-Стуров Олександр – валах, у другій половині XVII століття став козаком. Брав участь у багатьох походах, спочатку як полковий осавул, потім – сотник полковий миргородський.

Є у списку кілька старшин із красномовними прізвищами «Болгар» і «Болгарин». Це – XVIII століття, коли чимало люду з Балкан бігло від османських утисків. Хтось прибився і до українського козацтва. 

Далі – родоначальник знаменитої династії. Сербський полковник Гаврило Милорадович прибув до Гетьманщини в 1713 році. 1727 року став полковником гадяцьким. Його брат Михайло займав цю посаду з 1715 року і до смерті в 1726 році. Чимало Милорадовичів займали різні старшинські посади – аж до скасування Гетьманщини. Сербін Войца-Василь (Вовк), як і свідчить прізвище, інший виходець із Сербії – полковник Переяславського полку.

Греки – як же без них? Полковник миргородський Василь Капніст, родоначальник уславленого українського шляхетського роду, і сотник Дмитро Ламан – з тих греків, що переселилися до Гетьманщини на початку XVIIІ століття. Андріяш Малама – грек, перейшов до Гетьманщини з дружиною і дітьми в 1706 році. Полковник, троє його синів і онуків – у списках української козацької старшини. А ось Петро Стерієвич Тернавіот – син війта ніжинського. У цьому місті в ті часи жила не одна грецька сім'я.

Є у списках і Бідерман – капітан німецької піхоти Чигиринського гарнізону. Перейшов на бік гетьмана Петра Дорошенка, командував двома тисячами сердюків. А осавул Фрідріх Кенігсеп – один з організаторів оборони Батурина в 1708 році від військ Меншикова. Тоді ж і загинув. Оцініть іронію історії: осавул Фрідріх Кенігсеп організовував оборону столиці Гетьманської України від росіян, а корінний українець полковник Іван Ніс здав їм Батурин.

Ну і наостанок – пам'ятаєте, як молода поетеса Анна Горенко на початку ХХ століття вирішила розірвати зі своїм українством і взяти псевдонім на честь ординського хана Ахмата, який начебто був її предком? Але... У реєстрі козацької старшини знаходимо Герасима Ахматова з Ніжинського полку. Таким чином, «королева російської поезії», родом з Одеси, яка побажала поєднатися з Чингізидами, придбала в результаті цілком українське козацьке прізвище – наша історія любить подібні жарти.

Зовсім не випадково в 1917 році голова Центральної Ради, великий історик Михайло Грушевський, вирішував проблему приналежності до української нації, грунтуючись на давній традиції: «Хто може бути українцем і кого українці приймуть до своїх лав як свого товариша? Перш за все, зрозуміло, всіх, хто українцем народився і виріс з українською мовою на устах. Але мова не тільки про вроджених українців, а всіх, хто щиро хоче бути з українцями і відчуває себе частиною українського народу, бажаючи працювати для його блага. Якого б не був він роду, віри чи звання – це не важливо».

Згадаймо офіцерів і генералів УНР, ЗУНР, Гетьманату з не дуже типовими для українських земель прізвищами Агапієв, Дельвіг, Кравс, Поджіо, Отмарштайн, Бізанц, Сінклер, Сафонов, Кудрявцев, Ніконов, Комнін-Палеолог, Греков, Галкін, Алмазов, Рябінін, Астаф'єв , Булатов, Кануков, Губер... Член Центральної Ради, згодом голова Всесвітнього союзу українок Софія Русова (батько – швед Федір Ліндфорс, мати – француженка Анна Жарве) або голова Союзу українок Галичини, а потім і всього світу, депутат польського Сейму Мілена Рудницька (мати – єврейка Іда Шпігель) цілком вписувалися в українську націотворчу традицію. Так само, як і видатні діячі української культури Юрій Клен, Юрій Шевельов або Майк Йогансен...

Підводячи підсумок, підкреслимо, що традиція інкорпорації в українську націю людей іншого етнічного походження продовжилася в другій половині XIX, і особливо в першій третині ХХ століття, при цьому вже не була потрібна зміна релігії, головне – захищати свободу України і приймати її культуру як свою. Тому Майдан не сформував сучасну українську націю – він «просто» відродив традиції її формування. І в цьому його вагома історична роль.

(На головному фото: «Запорожці пишуть листа турецькому султану», худ. Ілля Репін, 1880–1891)