Вийшов трейлер художнього фільму знаменитого кінорежисера про Голодомор

Двохвилинний трейлер «Ціни правди», як і будь-який трейлер, не дає можливості спрогнозувати, якою буде драматургічна сторона польсько-українсько-британського фільму, який йде майже дві з половиною години. Однак дає можливість уявити собі його образотворче рішення і рівень режисерської роботи - і вони, скажімо одразу, знаходяться на висоті.

І це не дивно, оскільки його режисер Агнешка Холланд вже чверть століття, з тих пір як в 1995-му році зняла фільм «Повне затемнення» про непрості взаємини двох великих французьких поетів Поля Верлена і Артюра Рембо, стала в західному кіносвіті культовою фігурою. У цій же стрічці вона відкрила світу як чудового драматичного актора зовсім ще молодого Леонардо Ді Капріо, який зіграв Рембо, так і не менш чудового, але менш знаменитого Девіда Тьюліса.

Як можна припустити, біографія британського журналіста Гарета Джонса, що першим розповів світу про Голодомор в Україні, захопила Холланд масштабом описаних Джонсом подій, коротким яскравим життям журналіста і усвідомленням того, наскільки сліпий по відношенню до комунізму був західний світ в 30-і роки минулого століття.

Один приклад. 29-го березня 1933-го року Гарет Джонс, повернувшись з України, по якій він через заборону іноземним журналістам відвідувати її, їздив нелегально, опублікував в Берліні прес-реліз, в якому розповів про Голодомор. І вже 31-го березня в «Нью-Йорк таймс» вийшла стаття лауреата Пулітцерівської премії Уолтера Дюранті, яка спростовувала написане Джонсом.

У приватних бесідах Дюранті визнавав, що Джонс написав правду. (До речі, вважається, що статті Джонса про Голодомор були одним із джерел натхнення для письменника Джорджа Оруелла, коли він писав свою знамениту антиутопію «Скотний двір»). Але лауреат Пулітцерівської премії не міг змусити себе розлучитися з привілейованим статусом іноземного журналіста в тодішній Росії. Перебуваючи у відрядженні в Москві ще з початку 20-х років, Дюранті придумав для себе теорію, згідно з якою західна демократія для СРСР не підходить, і керувати ним можна тільки авторитарними методами. Так Дюранті виправдовував насильницьку колективізацію, пояснюючи західному читачеві, що, мовляв, така «специфіка» країни.

Така позиція цілком влаштовувала радянську владу. Втім, якщо те, що писав західний журналіст, їъ не влаштовувало, його кореспонденції, здані на телеграф, вилучали, і ті не доходили до зарубіжної редакції, де виникало питання, за що її московський кореспондент отримує зарплату. Якщо ж західний журналіст дотримувався позиції, подібної вигадці Дюранті, його робили для Заходу «зіркою» - організовували інтерв'ю з вищими представниками режиму і т.п.

Гарет Джонс своїм прес-релізом про Голодомор цю негласну домовленість порушив. І тоді акредитованим в Москві британським журналістом радянська влада пояснила, що якщо вони не назвуть написане Джонсом «брехнею», їх позбавлять доступу на московський судовий процес, де на лаві підсудних опинилися шість британських інженерів, які працювали в СРСР. Тому, як згадував один з цих журналістів, вони в своїх кореспонденціях на Захід Джонса засудили, хоч і в «обтічної форми».

І це було тільки початком помсти радянської влади. Коли Джонс в 1935-му році поїхав в журналістське відрядження на Далекий Схід, радянські і комінтернівськи спецслужби через своїх підставних осіб - іноземних підданих організували йому поїздку до Внутрішньої Монголії, де Джонса викрали нібито бандити, які розстріляли його на 17-й день полону і напередодні дня народження.

Не дивно, що Агнешка Холланд, дізнавшись про все це, захотіла зняти фільм. На Заході він вже з початку цього року демонструється на кінофестивалях, де отримує призи, український же глядач побачить його в листопаді.

Заставне фото: Twitter