В український прокат виходить фільм «Атлантида» про післявоєнний Донбас

Як ми вже писали в своєму репортажі з Одеського кінофестивалю, «Атлантида» більше року є за кордоном візитною карткою сучасного українського кінематографа, починаючи з головного призу в програмі Венеціанського кінофестивалю 2019-го року «Горизонти», другою за значимістю після конкурсній. З тих пір вона брала участь в 60 міжнародних кінофорумах, була відзначена призами в Токіо і норвезькому Тромсе, висунута на «Оскар», нагороду Європейської кіноакадемії та отримала один з двох головних призів Одеського кінофестивалю. І ось її нарешті побачить у кінотеатрах український глядач.

Більше року ми судили про цей фільм по тому, що про нього було розказано на сайті Венеціанського кінофестивалю . А саме - що це стрічка про наслідки війни, головними з яких будуть навіть не економічні, як закриття містоутворюючих підприємств металургійної промисловості і шахт, а екологічні. Шахти, з яких до війни відкачували воду, занедбані і затоплені, отруєна вода з них потрапляє в річки й колодязі. Донбас перетворився на мляву пустелю.

Але насправді на 100% вірна тільки остання фраза попереднього абзацу. Решта теж відповідає істині, але описує тільки другий план картини, на тлі якого відбуваються головні події. А вони полягають в тому, що головний герой фільму, Сергій, повернувшись з фронту, страждає посттравматичним синдромом, який показує себе, наприклад, в безпричинних спалахах неконтрольованої люті. Працює він водієм вантажівки, і якось зустрічає на розбитій дорозі (інших доріг у фільмі немає) застряглий білий фургон з написом 200 («двохсотий» - кодове позначення у військових трупів загиблих), бере його на буксир і довозить до моргу, де відбувається ідентифікація тіла.

Супроводжує фургон друга головна героїня фільму, Катя, яка вже довго займається на волонтерських засадах пошуком загиблих на війні для їх подальшої ідентифікації і поховання. Сергій приєднується до волонтерів і починає брати участь в цій роботі, яка показана в фільмі з усіма важкими деталями. А ще він у другій половині фільму рятує жінку, учасницю іноземної місії, що займається в Донбасі, як до цього в інших країнах, гуманітарною місією, і вона в якості подяки пропонує йому працювати у них. А значить, як мається на увазі, робити те ж саме, але за кордоном і в набагато більш комфортних умовах. Як вона каже, описуючи як раз ті самі наслідки війни, які були згадані на сайті Венеціанського кінофестивалю, на одне тільки відновлення нормальної екології Донбасу піде мінімум сто років.

Сергій відповідає, що подумає, але насправді зрозуміло, що він пропозицію не прийме. До кінця фільму, як і можна було очікувати, його знайомство з Катею приходить до логічного продовження, тобто любовного зв'язку. (Втім, наскільки там любов, а наскільки просто секс і втеча від самотності, незрозуміло). І вони обидва говорять про те, що належать до тієї дивної для погляду з боку породи людей, які приросли до цієї пораненої війною землі.

Як ми вже розповідали, режисер, вважаючи, що професійні актори просто не зможуть передати стан душ людей, які пройшли через війну на Донбасі, зняв у всіх ролях, в тому числі і головних, її учасників - ветеранів АТО, волонтерів, солдат ВСУ, судмедекспертів. І вони відмінно впоралися зі своїми ролями, що бувало в історії кіно, як, наприклад, в роки італійського неореалізму, не так вже й часто.

І це, звичайно, заслуга не тільки їх, але і Валентина Васяновича, який показав себе в «Атлантиді» як професіонал високого класу. Першу нагороду на міжнародних кінофестивалях він отримав ще в 1998-му році, потім нагороджувався неодноразово, причому і як режисер, і як оператор. У «Атлантиді» він виступив взагалі у всіх можливих ролях - як автор сценарію, режисер, оператор і співпродюсер. До речі, в останній з цих ролей він теж домігся успіху, зокрема того, що в загальному бюджеті фільму 41,835 млн. гривень підтримка Держкіно становить 20,835 млн.

Що стосується його роботи в фільмі в якості режисера і оператора, то вона на рівні сьогоднішніх світових стандартів. Видно, що Васянович вміє в кіно практично все. Наприклад, спочатку здається, що він вирішив знімати весь фільм довгими кадрами і нерухомою камерою з однієї точки, організовуючи рух всередині мізансцени (а це складне завдання), однак через деякий час він демонструє і вражаючу роботу в зйомках з руху. Причому обидва ці способи обрані відповідно до внутрішнього завдання епізоду. Наприклад, нерухомою камерою знімаються кадри, в яких головними є величезні самоскиди, залізничні цистерни і всі інші неживі учасники промислового пейзажу, на тлі яких люди просто губляться.

Втім, символічний образ післявоєнного Донбасу у фільмі - це взагалі окрема тема, яку можна довго обговорювати. І ще довше можна обговорювати сам сюжет фільму, тобто, що режисер хотів сказати глядачеві (нагадаємо, що Васянович ще і його сценарист) - і це, швидше за все, викличе різні, а, можливо, і протилежні точки зору у глядачів. А ось що можна сказати про «Атлантиди» точно, так це те, що це нелегкий для перегляду фільм. Але йти на нього варто.

Фото: кадри з фільму ОМКФ