У вірменському монастирі на італійському острові виявлено найдавніший у світі меч

Вірменський монастир Святого Лазаря на невеликому острові Венеціанської лагуни вважається одним із найважливіших центрів вірменської культури. Колись тут була карантинна станція, пізніше — венеціанський лепрозорій, потім вірменська громада побудувала тут монастир із хорошою бібліотекою і музеєм, у якому ченці проводять екскурсії, знайомлячи відвідувачів з великою колекцією східних старожитностей.

Під час однієї із таких екскурсій співробітник Венеціанського університету Ка Фоскарі, фахівець по древній зброї Вітторія Далл'Армелліна звернула увагу на невеликий меч, — повідомляє сайт університету. Попри те, що зброя була частиною середньовічної колекції, експерт побачила у неї схожість з мечами із королівського палацу Арслантепе у Східній Анатолії (Туреччина), вік яких перевищує 5000 років. Як з'ясувалося, опис дивного меча був відсутній у каталозі, його ніхто ніколи належним чином не дослідив. Проведений аналіз підтвердив здогад історика: меч був викуваний з миш'якової бронзи, що широко використовувалася на Близькому Сході в кінці IV — початку III століття до нової ери. Форма меча характерна для невеликого регіону в Східній Анатолії між верхньою течією Євфрату і берегом Чорного моря, що і дозволило зробити висновок про його походження і поважний вік.

У монастирі виявлено запис про те, що меч став даром торговця старожитностями Ерванта Хорасанджяна отцю Гевонду Алішану — крупному етнологу, вченому і поету, що жив у монастирі Святого Лазаря. Як випливає з хроніки, клинок був знайдений в містечку Кавак, недалеко від Трапезунда на Чорному морі і, ймовірно, з'явився в монастирі в кінці XIX століття (отець Алішан помер в 1901 році). Збереглася навіть прикладена до меча карта, завдяки якій вдалося простежити походження зброї і ії шлях до Венеції.

Попри схожість з пишними мечами з Арслантепе, «венеціанський» екземпляр виглядає дуже скромно і позбавлений будь-якого декору. Він міг бути як бойовою зброєю, так і носити церемоніальну функцію, будучи одним елементом поховання знатної людини. Якраз в епоху зародження нової військової еліти поховання в Анатолії та на Кавказі стали «комплектуватися» зброєю і коштовностями.

Максим Суханов, Lenta.UA

На ілюстрації: Отець Серафіно Джамурлян і Вітторія Далл'Армелліна. Фото: Andrea Avezzu, Universita Ca Foscari