У київському Національному історико-меморіальному заповіднику Бабин Яр пройшов День пам'яті жертв (фоторепортаж)

Вчора Lenta.UA розповіла про заходи , які пройшли в День пам'яті жертв Бабиного Яру. Вони тривали з ранку, коли Національний історико-меморіальний заповідник Бабин Яр відвідав і поклав квіти до його пам'ятників президент України, і до вечора. Ми ж поставили себе в цей день на місце звичайних відвідувачів, які прийшли в заповідник на одну-дві години. І наш маршрут, далеко не всі етапи якого відзначені фотографіями, може повторити в будь-який інший день кожен.

Зазвичай в Бабин Яр приїжджають на метро, виходячи на станції «Дорогожичі». Але ми прийшли туди з Куренівки і вибрали в якості початкової точки маршруту майже непомітний, якщо не знати про його існування, пам'ятник письменнику Анатолію Кузнєцову, який створив в 1965-му році документальний роман «Бабин Яр». Він був надрукований спочатку в журнальному варіанті, а потім і окремим виданням з великими скороченнями, і це стало однією з причин того, що в 1969-му році Кузнєцов, що «пробив» для себе відрядження в Лондон нібито для збору матеріалів для нового «ідеологічно правильного» роману, там залишився. Це призвело до двох протилежних наслідків. У 1970-му році в емігрантському видавництві «Посів» був надрукований повний варіант роману, але в тодішньому СРСР «Бабин Яр» був заборонений і вилучений з бібліотек.

Пам'ятник ілюструє самий початок роману, коли Толя Кузнєцов, якому тоді було 12 років, побачив на вулицях Києва оголошення (цитуємо за романом): «Всі жиди міста Києва і його околиць повинні з'явитися в понеділок 29 вересня 1941 року на 8 годину ранку на кут Мельниківської і Дохтуровскої (біля кладовищ). Взяти з собою документи, гроші, цінні речі, а також теплий одяг, білизну та ін. Хто з жидів не виконає цього розпорядження і буде знайдений в іншому місці, буде розстріляний. Хто з громадян проникне в залишені жидами квартири і привласнить собі речі, буде розстріляний. Нижче слідував цей же текст українською мовою, ще нижче, дрібним петитом, німецькою, так що афішка вийшла триповерхова».

Час все змінює і зараз в Національний історико-меморіальний заповідник Бабин Яр зазвичай приїжджають, як вже було сказано, на метро, виходячи на зупинці «Дорогожичі». Тобто по топографії все виходить навпаки - якщо в 1941-му йшли до урочища Бабин Яр з боку Лук'янівки, тією дорогою, яка сьогодні називається «Дорога скорботи» і веде до пам'ятного знаку «Менора», сьогодні зазвичай цією дорогою йдуть із заповідника.

І тут відвідувач, приголомшений всім, що побачив раніше, раптом чує буквально у себе за плечем тихий голос, який називає імена і прізвища загиблих. Повертаєшся - нікого немає. І тільки через кілька секунд здогадуєшся, що голос звучить з динаміків, укріплених на стовпах. Акустичний ефект вражаючий.

«Менора» - один з найвідоміших пам'ятників Бабиного Яру, присвячений загиблим там євреям, було встановлено тільки в 1991-му році, після настання незалежності України. До цього часу радянська влада вперто називала всіх загиблих просто «радянськими громадянами» і поставила для всіх один спільний пам'ятник в 1976-му році.

З цього приводу письменник Віктор Некрасов, як і Анатолій Кузнєцов, колишній киянин, що також залишився за кордоном, свого часу сказав: «Так, в Бабиному Яру були розстріляні не тільки євреї, але тільки євреї були розстріляні тут лише за те, що вони були євреями».

Але хоча Бабин Яр відомий у всьому світі перш за все тим, що 29-30 вересня 1941 року тут розстріляли 33731 єврея, вбивали тут практично до останнього дня окупації Києва також ромів, полонених червоноармійців, пацієнтів психіатричної лікарні (їх вбили одними з перших) і в'язнів Сирецького концтабору. У 1942-му році розстріляли членів ОУН, серед яких була поетеса Олена Теліга.

Піднімаючись до «Менорі» або, в залежності від напрямку маршруту, спускаючись від неї, бачиш незвичайну інсталяцію, відкриту в минулому році. На колонах - отвори такого ж діаметру, як калібр куль, якими розстрілювали з кулеметів в Бабиному Яру. Інсталяція аудіовізуальна - імена загиблих переведені в цифри згідно порядкових номерів букв в алфавіті івриту, а цифри, в свою чергу, визначають висоту звуку.

І тут, раз ми згадали слово «маршрут», треба відзначити одну обставину. Незважаючи на те, що в останні роки в заповіднику зроблено і робиться багато, іноді тут не вистачає елементарних дрібниць. Наприклад, до щитів з планом заповідника і позначеними на ньому пам'ятниками та пам'ятними знаками добре б додати стрілки-покажчики. Та й взагалі запропонувати відвідувачам меморіалу якийсь єдиний маршрут, щоб їм не доводилося постійно, що називається, орієнтуватися на місцевості. Кому-то це подобається, а хтось через це може пропустити щось важливе. Але пам'ятник розстріляним в Бабиному Яру дітям, встановлений в 2001-му році, відвідувач пропустить навряд чи - він перший попадається на шляху в меморіал від станції метро «Дорогожичі». Крім того, роботи в заповіднику тривають і там зводяться нові об'єкти.

Читач може помітити, що на наших фотографіях пам'ятників майже немає людей. Але це не тому, що їх 29-го вересня в Бабиному Яру було мало. Їх було багато - і тут треба відзначити, що в різних місцях для них (а дні пам'яті тривають і сьогодні) встановлені намети, де можна отримати брошури з історією заповідника, лампадки для тих, хто прийшов вшанувати могили православних загиблих, і каміння, які, за звичаєм, кладуть на єврейські могили.

Але все-таки Бабин Яр - не звичайний музейний заповідник, і знімати скорботних людей, які, фактично, прийшли на могили, було не зовсім етично. Але в одному випадку ми все-таки не втрималися - аж надто вражаючим був контраст між пам'ятником дітям і зовсім старим чоловіком, який приніс до нього букет квітів.

Фото автора