У Франції сьогодні відкривається 75-й Канський кінофестиваль

Журналісти світових видань зазвичай пишуть про Каннський кінофестиваль у захоплених тонах, і на те є кілька професійних причин, у які ми зараз не вдаватимемося. Тим більше, що цього року у фесту одразу два свої свята - по-перше, ювілей (75-й), а по-друге, він вперше за останні "коронавірусні" роки відбувається у звичайному форматі.

Тим не менш, навіть, наприклад, у The Guardian, де свіжа стаття про фестиваль написана майже в панегіричних тонах, змушені помітити в одному з абзаців, цитуючи думку його постійного учасника-продюсера, що «найгірше в Каннах - це їх снобізм, Процес відбору фільмів не є бездоганним. Потрібно більше свіжої крові. Набридло бачити одні та ті самі старі обличчя в основному конкурсі».

До речі, ми про це писали не раз і в різні роки, для чого Канни регулярно дають привід. Так, цього року половину списку основного конкурсу складають імена режисерів, які на слуху вже два-три десятиліття, а то й більше – 79-річний Девід Кроненберг, 68-річний Люк Дарденн (молодший зі знаменитих братів Дарденнів) та 83-річний Єжи. Сколимівський, який розпочинав ще у 60-ті роки, на тлі якого учасники основного цьогорічного конкурсу 53-річний Крістіан Мунджіу, який переміг у Каннах ще у 2007-му році та 58-річний південнокорейський кінокласик Пак Чхан Ук - майже "підлітки".

Щоправда, іноді в Каннах як би схаменуться, і тоді основний конкурс перетворюється з огляду фільмів знаменитих режисерів передпенсійного та пенсійного віку на щось скандальне - на кшталт перемоги минулого року артхаусного трешу "Титан" ( нашу рецензію на нього читайте тут ), який потім провалився в світовому прокаті. Причому все всім було зрозуміло - і про те, що в епоху піднесення фемінізму бажано віддати Золоту пальмову гілку режисеру-жінці "Титана" Джулії Дюкорно (варіант транскрипції - Дюкурно), і про те, що це буде приємним бонусом для французького кіно в цілому, яке давно не отримувало у себе батьківщині головного призу Канн.

Отже, чесно кажучи, іноді цікавіше спостерігати за перебігом справ у другому каннському конкурсі - "Особливий погляд". Тим більше, що цього року в ньому буде представлений український фільм "Бачення метелика" (первинна назва проекту була "Спас") - драма про жінку-українську аеророзвідницю, яка повернулася додому з ворожого полону на Донбасі (йдеться про події ще до початку російської збройної агресії) і опинилась перед необхідністю прийняти доленосне рішення. Тобто і в умовно мирному житті війна не відпустила її.

Тим, що фільм певною мірою передбачив майбутнє, його режисер Максим Наконечний ніяк не пишається. Як він каже, участь у Канському кінофестивалі – це мрія кожного кінематографіста, але це приносить йому мало радості в той час, коли українці проходять через жахи, зображені у його фільмі. Головну роль у стрічці зіграла Рита Бурковська, співавтор сценарію - Ірина Цилік, з якою ми рік тому спілкувалися про її фільм "Земля блакитна неначе апельсин", який отримав приз на кінофестивалі Санденс.

Ну і, нарешті, як ми вже розповідали , цього року Україна буде активним учасником Каннського кіноринку, Marché du Film, у якому, наприклад, у 2019-му році (беремо "докоронавірусний період") брали участь 12,5 тис. представників з 121 країни, що презентували понад 4 тис. проектів - найважливіший у році захід у світовому кінобізнесі. Цього року, до речі, будуть ті самі 12,5 тис., що говорить про те, що світове кіновиробництво повертається до колишніх показників.

Для нас же найцікавіше тут те, що, як ми писали, цього року Marché du Film склав цілу програму "Україна у фокусі", а головні ринкові ініціативи Goes to Cannes, Cannes Docs Showcase та Producers Network будуть спрямовані на проекти та кінопрофесіоналів з України.

Програма Producers Network, офіційним партнером якої став Ukrainian Institute - Український інститут, представить 6 українських продюсерів: Дениса Іванова з Arthouse Traffic, Дар'ю Бассель з Moon Man, Наталію Лібет з Digital Religion, Сашка Чубка з Pronto Film, Ольгу Бесхмельніцину з ESSE Product House та Володимира Яценка з ForeFilms.

На Docs in Progress, представленому у співпраці Українського інституту з Міжнародним фестивалем документального кіно з прав людини Docudays UA, покажуть 4 документальні проекти: "Company of Steel / Залізна сотня" режисера Юлії Гонтарук; "Lagoons. Battle for Paradise / Лимани. Бій за рай" Сергія Лисенка; "Listening to the World / Слухаючи світ" Лізи Сміт та "Peace for Nina / Світ для Ніни" режисера Жанни Максименко-Довгіч.

Разом із Tallinn Black Nights Festival на Marché du Film покажуть повнометражні ігрові проекти: "Rock. Paper. Grenage/ Камінь. Ножиці. Граната" режисера Ірини Цілик; ‌"When We Were 15 / Коли нам було 15" Ганни Бурячкової, "Lapalissade / Ля Палісада" режисера Філіпа Сотніченко, "Lucky Girl / Я, Ніна" режисера Марисі Нікітюк. Ринок Goes To Cannes представить проекти "The Editorial Office / Редакція" режисера Романа Бондарчука, "The Glass House / Будинок за склом" Тараса Дроня, "Do You Love Me? / Ти мене любиш?" Тоні Ноябрьової, "Demons / Демони" Наталки Ворожбіт, "Chrysantemum Day / Свято Хризантем" Семена Мозгового.

Як заявили організатори Marché du Film: "Ця акція є одним з інструментів, які можуть зробити серйозний внесок для української аудіовізуальної продукції в цей складний для її індустрії час".

Фото: Wikipedia