Політика Вибори-2020

Ці місцеві вибори демонструють, що кумівство в Україні невикорінне - Володимир Фесенко

09:56 29 вер.  289 Читайте на: УКР РУС

За лічені тижні до виборів кардинальним чином змінилася політична погода в Харкові. Беззаперечний фаворит змагання за мерське крісло Геннадій Кернес, хоча де-юре зареєстрований кандидатом, де-факто, у зв'язку з раптово виниклими серйозними проблемами зі здоров'ям, безпосередньої участі в кампанії не приймає. Його колись близький соратник Михайло Добкін теж вирішив поборотися за посаду міського голови Харкова. Про очевидні і завуальовані особливості прийдешніх муніципальних виборів Lenta.UA поговорила з відомим політологом, головою центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимиром Фесенком.

- Михайло Добкін, який раніше заявляв про свій намір поборотися за пост київського градоначальника, вирішив «приземлитися» в Харкові і тепер уже в першій столиці буде боротися за ключі від мерського кабінету. Каже, як тільки Геннадій Кернес поправить здоров'я і повернеться до повноцінної політичної життя, відразу зійде з дистанції. Ви вірите, що тут немає ніякої підоснови?

- Відштовхуємося від фактів. Кернес на виборах зареєстрований і він може їх виграти навіть, що називається, з лікарняного ліжка. Що стосується Добкіна, то я спочатку теж подумав, що це - варіант підстраховки, оскільки вони є колишніми партнерами. Але ключове слово тут - «колишні». Різні джерела говорять про те, що протягом двох років, а то й більше, відносини між ними не такі добрі і партнерські, як були колись...

- Як, наприклад, при зйомці відомого ролика про «по-дебільному написаний текст»...

- Це вже взагалі було наче в минулому житті. Кернес тоді був політтехнологом, а тепер він - повноцінна політична одиниця. Такий собі господар міста, якщо хочете. А ось Добкін зараз своїм висуненням в мери Харкова, швидше за все, вирішив скористатися ситуацією. Він, як відомо, планував балотуватися в Києві, а тут підвернувся такий випадок, як хвороба Кернеса і він вирішив зіграти ва-банк.

Добкін - не такий впливовий і популярний зараз в Харкові, як Кернес, але, тим не менше - колишній мер і екс-глава облдержадміністрації. На мій погляд, Добкін вирішив зіграти в такий спосіб. Якщо Кернес буде активним, Добкін, як, власне, і декларує, може знятися з перегонів. А в разі, якщо ні, він розраховує, що значна частина проросійськи налаштованих виборців проголосує не за Фельдмана, який балотується від ОПЗЖ, а за нього. Добкін, до речі, в цьому сенсі не просто більш проросійський, але ще і одіозно-агресивний.

- Ви згадали Фельдмана, екс-нардепа від політсили Юлії Тимошенко. А навіщо йому сьогодні це все - боротьба за мерство, де шанси його дуже і дуже примарні?

- Я знаю Фельдмана дуже давно. Він був і в БЮТ, і в партії «Наш край»... Він - бізнесмен і у нього завжди були складні відносини з Кернесом. Його довгий час переконували в тому, що він може виграти вибори. До хвороби Кернеса шансів у нього практично не було, а зараз щось на горизонті з'являється через його прив'язки до ОПЗЖ. Але сам Фельдман - постать майже аполітична. Він, на відміну від того ж Добкіна, точно не ідеологічний, не агресивний, а досить нейтральний. А балотування від ОПЗЖ - це певна кон'юнктура, спроба використовувати популярність даної політичної сили в харківському регіоні.

Що ж стосується Добкіна, тут інша історія. До слова, він навіть мене вважає затятим ідеологічним ворогом, хоча я завжди намагаюся дискутувати максимально коректно. Надмірні емоції - це те, що сильно відрізняє Добкіна від Фельдмана або того ж Ярославського. Але що їх усіх об'єднує, так це готовність бути лояльними до влади, дружити з владою, ну, і користуватися цим по максимуму.

У Добкіна, думаю, є впливові російські друзі, які, не виключено, порадили йому включитися в харківські вибори. Але те, що рушійною силою є його персональні амбіції - очевидно.

- Ви говорите про проросійськість Михайла Добкіна. А наскільки далеко в практичному плані в разі гіпотетичного отримання владних важелів, він може зайти?

- Ну, знаєте, одна справа - різні гучні заяви, епатаж на телебаченні, а інше - реальні дії. Кернес теж відрізнявся неодноразово проросійськими заявами. Він у 2014 році, під час Революції гідності разом з Добкіним, до слова, деякий час саме в Росії ховався, але потім повернувся.

Кернес теж гостро відчуває кон'юнктуру. Спочатку на останніх президентських виборах, нехай формально, але він підтримував Порошенко, тоді як на парламентські пішов з Ахметовим, при тому, що у нього дуже хороші стосунки з Коломойським. Тобто, Кернес - кон'юнктурна фігура, тоді як Добкін - ідеологічно заряджена. Внаслідок цієї його (Добкіна - Ред.) певної неадекватності, як казав класик, Остапа може понести.

Я б не наважився однозначно сказати, як Михайло Маркович поведе себе в тій чи іншій ситуації, але ступінь проросійськості там точно вища, ніж у інших кандидатів на виборах харківського мера.

- Як ви вважаєте, наскільки обґрунтованими були припущення деяких експертів про створення «ХНР» і зберігаються такі ризики зараз?

- Тут неможливо сформулювати просту відповідь, оскільки все залежить від обставин. У березні-квітні 2014 роки ситуація в Харкові досить серйозно похитнулася в бік проросійських сил... Це було, якщо говорити відверто, досить моторошно, оскільки Харків - це якихось 40 кілометрів від кордону, 50 км від Білгорода. До того ж, Кернес тоді коливався і вичікував... І якщо по Дніпру, слід віддати належне, тоді вирішальну роль зіграла позиція Коломойського, то по Харкову - Авакова. Він першим з силовиків оговтався, швидко «підігнав» полтавський ОМОН і реально рятував Харків. Напевно, не в останню чергу тому, що це його рідне місто.

- А чому ж тоді Ахметов не рятував рідний Донецьк?

- Чесно скажу: для мене це теж велика загадка, питання без відповіді. Судячи з усього, він просто загрався. Він одночасно намагався і шантажувати Януковича, і домовлятися з ним, а в підсумку взагалі втратив контроль над Донецьком. А коли він вже прийшов до тями, опустився з небес егоїзму на грішну землю було пізно - там були росіяни. Так що, це однозначно його поразку. До речі, Порошенко в цьому сенсі повторює помилки Ахметова. Він, судячи з його останніх заяв, теж загрався, не усвідомлюючи, що втратить за підсумком набагато більше, ніж у нього залишиться. Егоїзм - саморуйнівна якість в принципі, і дивно, що розумні люди цього не розуміють.

- Повернемося до Харкова. Геннадій Кернес займає пост мера з 2010 року, а Віталій Кличко крісло київського голови - з 2014-го. Чим пояснюється їх чиновницьке довгожительство?

- А вони в цьому плані не є якимись унікумами, оскільки у всіх великих містах країни всі діючі мери мають досить серйозні позиції. Чому так відбувається, що Кернес, Кличко, Філатов, Труханів, Садовий зберігають лояльність громадян? Перша і головна, на мій погляд, причина - це наслідки децентралізації.

Ця реформа пішла на користь саме мерам, тому що фінансові ресурси місцевого самоврядування, особливо в великих населених пунктах, значно зросли. Для порівняння: бюджет Києва з 2015 по 2020 рік зріс в два рази, приблизно з 30 мільярдів до 60-ти. І по всіх великих містах спостерігається схожа ситуація, якої мери - хто прямо, а хто опосередковано скористалися. У них в цьому сенсі гандикап (іншими словами - фора - Ред.).

Крім того, важливу роль відіграє і певний консерватизм виборця, а також якісь емоційні гойдалки. Якщо ще в минулому році більшість виборців виступали за кардинальне оновлення влади і голосували за нові обличчя, то зараз підходи дещо інші. Люди не хочуть ризикувати на місцевих виборах, керуючись принципом «не змінювати коней на переправі». Ну, і ще одна причина популярності «старих» мерів - це відсутність у всіх парламентських партій сильних кандидатів.

- Складно не погодитися, враховуючи, наприклад, те, що досить популярна в Києві «Європейська солідарність» Порошенка так і не знайшла претендента в конкуренти Кличку.

- Так, в кінцевому рахунку вони нікого так і не висунули в столиці. А взагалі - у «Євросолідарності», якщо брати обласні центри, є тільки один порівняно сильний кандидат: колишній голова львівської ОДА Синютка. І то, його рейтинг удвічі нижче, ніж у Садового. Або, взяти ОПЗЖ. Здавалося б, високі рейтинги в Одесі чи Харкові, але їх кандидати значно поступаються діючих мерів.

- А чому, як ви вважаєте, ставленики кожного новоспеченого президента на посаді керівника тієї чи іншої ОДА ніколи не становлять серйозної електоральної конкуренції мерам?

- Це парадоксальний, але, тим не менш, факт. Несподіванкою в цьому контексті є перемога в 2006 році Черновецького над Омельченком. Але подібного роду ситуації трапляються вкрай рідко. Наведу ще один приклад. У 2010 році, коли Кернес тільки обирався в мери, я спілкувався з Ярославським і говорив йому: «Чому ви, з огляду на ваші складні стосунки з Кернесом, не висунете свою людину на вибори?». Він задумався, а Сергій Лещенко, який був присутній при розмові, запропонував як варіант Степана Масельського (глава харківської ОДА в 2004-2005 роках). Масельський, до речі, родич Ярославського по колишній дружині. Але не суть. Ярославський в результаті відповів: «З тим, щоб стати, треба хотіти». Здавалося б, банально, але так воно і є насправді. Зрозуміло, що потрібно також мати або знайти ресурси, розумно їх акумулювати, провести якісну виборчу кампанію, але фактор безпосередньо бажання грає далеко не останню роль.

- Яким чином ймовірна перемога «старих» регіональних еліт на жовтневих виборах позначиться на функціонуванні загальнодержавної владної вертикалі?

- Найгіршим варіантом, який тільки можна придумати, була б перемога в російськомовних регіонах ОПЗЖ, а на Заході України - «Європейської солідарності». Це було б все - країна під розкольницький укіс. Зараз же нічого апокаліптичного я не бачу. Перемога місцевих еліт? Ну, так ми це вже проходили в 2015 році. Так, зараз у регіональної влади більше важелів, в тому числі фінансових, але нічого страшного. Якщо «Слуга народу», а, наскільки я знаю, вони працюють активно над цим, стануть партнерами місцевих еліт в міських, районних і облрадах, не відбудеться нічого форс-мажорних. Така конструкція «знизу» мінімізує ризики протистояння між центральною і місцевою владою.

- А чому «Слуга народу», що видно неозброєним оком, виявилася настільки непідготовленою до муніципальних виборів-2020?

- А «Слуга народу», давайте будемо об'єктивні, в цьому плані далеко не самотня. Чому саме «слуги» не підготувалися до виборів як слід? Тут все досить просто. Сподівалися, що їм не потрібні будуть сильні кандидати - думали, що, експлуатуючи рейтинг Зеленського, виграють просто на автоматі, як виграли на парламентських виборах. Однак зараз ситуація зовсім інша, а вони упустили той момент, коли потрібно було шукати і просувати, «розкручувати» потенційно сильні фігури.

Крім того, проти провладної «Слуги народу» зіграла ще ситуація з коронакризою. А що стосується інших... Візьмемо ЄС, наприклад. Тут спрацьовує феномен Порошенка. Він випалює навколо себе простір, зачищаючи потенційних конкурентів. «Голос» переживає серйозну кризу, пов'язану, насамперед, з відходом Вакарчука. Так, вони намагаються виплисти, але частина електорату Порошенко у них вже «відкусив».

ОПЗЖ... У них серйозна внутрішня конкуренція: з одного боку Льовочкін/Бойко, з іншого - Медведчук плюс Рабинович.

- Рабинович, як відомо, очолив список ОПЗЖ до облради Одеси. І соратники Медведчука в цьому сенсі не оригінальні, оскільки чинні нардепи також з інших політсил стали «обличчями» місцевих виборів. На кого розрахована ця, вибачте, відверто дешева у всіх сенсах технологія?

- Дійсно, цим грішать і ЄС, і «Голос». Висування парламентаріїв на місцевих виборах - це технологія, яку називають «паровозом», коли відома політична фігура або «селебретіс» тягне на своєму імені всіх. Наприклад, ОПЗЖ у Вінниці висунула боксера-чемпіона Узєлкова. Такі тенденції - наслідок відкритих списків, коли партії метушаться в пошуках відомих людей. А народні депутати в цій історії відіграють подвійну роль. З одного боку, вони медійно відомі і тільки їх статус вже вносить в електоральну скарбничку свої дивіденди. З іншого боку, якщо це депутат-мажоритарник, він добре знає округ і може без особливих зусиль мобілізувати виборців та впливових людей на користь своєї партії.

До речі кажучи, цю технологію використовує «Батьківщина» по столиці. У них першими номерами списків в округах йдуть депутати Київради. В цілому ж, це все - цинічні політтехнології, на які часто, на жаль, «клює» виборець.

- Як, втім, «клює» і на технологію політдінастій. Син Кернеса веде його політсилу в харківська міськрада, дружина Порошенко - перша від ЄС по Києву і список можна продовжувати.

- Таке враження, що ця, скажімо так, не зовсім хороша традиція, у нас невикорінна. Згадайте клан Балог, братів Добкіних і Клюєвих... Прикладів таких сімейних підрядів в політиці можна навести дуже багато. Кумівство - це частина нашої культури, в тому числі, політичної.

- Чи не вважаєте ви це - проявом слабкості наших так званих еліт, які оточують себе апріорі лояльними братами/кумами замість того, щоб залучати в команду принципових професіоналів?

- З тим, щоб рухатися по окресленому в вашому питанні маршруту, необхідно володіти талантом кадрової політики. Людей потрібно відчувати, оцінювати і розкривати їх якості, і якщо вони мають потенціал, що не відпускати їх ні в якому разі. Я вам скажу, що з усіх наших президентів, мабуть, єдиний, у кого був такий талант - це Кучма, хоча і він теж зробив чимало кадрових помилок. У Януковича були потужні фігури, але вони пробивали собі шлях у велику політику ще задовго до його президентства. Він (Янукович - Ред.) їх цінував, хоча і грав постійно на їх протиріччях. Яскравий приклад - Клюєв-Льовочкін. Але проблеми з кадровою політикою були у всіх. Візьмемо Порошенка. Людина - дуже просунута, в тому числі інтелектуально, однак у нього були колосальні проблеми з кадрами. З раціональної точки зору це навіть складно пояснити. Допускаю, що подібного роду проблеми виникали тому, що він нікому не довіряв.

- А чинний президент в цьому плані якісно відрізняється? Не секрет, що в студії «Квартал 95» спостерігається гострий кадровий голод всі пішли на держслужбу...

- У Зеленського з кадровою політикою теж великі проблеми, але це, скоріше, пов'язано з відсутністю досвіду. Він ніколи не займався великою політикою, не мав досвіду державного управління. Якщо в минулому році він робив ставку на так звані нові обличчя, то зараз - на досвідчених людей, яких насправді не так і багато. У підсумку, Зеленський бере людей, які працюють раніше у Порошенка і Януковича... Проблема ще і в тому, що відповідного досвіду немає і в оточення президента. Єдина людина, яка була підкована в плані держуправління - Богдан, якого зараз вже немає на Банковій. Очевидно, що кадрові помилки Зеленський буде допускати і надалі, хоча він - людина далеко не дурна. Його іноді так зневажливо оцінюють, мовляв комік, комедіант... Ні, він досить успішний насправді бізнесмен, людина з дуже непоганий інтуїцією і ерудицією.

- А поряд з цими якостями є у нього той самий державний стрижень?

- Це не показник. Ось у Ющенка, наприклад, був, здавалося б, цей стрижень, і що? Він був дуже слабким президентом в усіх відношеннях. І Янукович теж сильним був лише тоді, коли перемагав, а коли виникали серйозні проблеми, він відразу ж давав слабину. В наприкінці грудня 2004 року Янукович здався ще до того, як на горизонті замаячив так званий третій тур президентських виборів. Йдемо далі. 2012 рік. Мало, хто знає, але тоді, після парламентських виборів, він зник на 10 днів, хоча під ЦВК зібралося всього декілька тисяч чоловік, а тодішня опозиція була нездатна боротися всерйоз.

Наталія Ромашова

Новини

Найпопулярніше