Стало відомо, хто став прообразом головного героя «Білого сонця пустелі»

Сценаристу фільму Валентину Єжову відвели на роботу всього півтора місяця, —- пише Андрій Сідорчик в «АіФ». Але до справи драматург поставився дуже відповідально, тому вирушив у Середню Азію, де дізнався про історію офіцера прикордонної варти Михайла Поспєлова. Так факти з біографії Поспєлова перекочували в історію Верещагіна, а якщо порівняти фото самого Поспєлова в дореволюційній формі і знімок, що висів у фільмі на стіні в будинку Верещагіна, не залишається сумнівів в тому, що і зовнішній образ героя був списаний з нього.

Михайло Поспєлов народився в травні 1884 року в Орлі, закінчив Тифліське піхотне училище, де його викладачем був герой російсько-турецької війни, полковник (бувають же збіги) Олександр Верещагін.

Після випуску Поспєлова відправили на службу до Лібавського піхотного полка, а восени 1910-го року він домігся зарахування в прикордонну варту на середньоазіатський кордон. У 1913 році поручик Поспєлов, що відмінно зарекомендував себе на новому місці, отримує призначення в 30-у Закаспійську бригаду, яка охороняла кордон з Персією і узбережжя Каспійського моря.

Спочатку під керівництвом Поспєлова знаходився пост «Гермаб» («Чисті ключі»), а потім і весь прикордонний загін, який контролював 100-верстову ділянку кордону. Поспєлов був прекрасним кавалеристом, а за успіхи в змаганнях зі стрільби був нагороджений шістьма імператорськими призами. Нагороди були прикріплені до шашки, яку він довго зберігав.

Крім того, він облаштовував побут своїх підлеглих, розв'язував їхні проблеми, і зміг налагодити тісні зв'язки з місцевим населенням. Завдяки цьому командир Гермабського прикордонного загону організував розгалужену мережу розвідки, що дозволяло прикордонникам знати заздалегідь місця і час набігів бандитів і спроб прориву контрабандистів.

Його поважали і боялися вороги, що дали йому прізвисько «Червоний шайтан». Це було ще до появи більшовиків — причиною стали не політичні погляди Поспєлова, а його розкішні вогненно-руді вуса. Будинок Верещагіна з фільму теж не вигадка — він багато в чому змальований з будинку Поспєлова. У посадженому прикордонниками саду росли волоський горіх, яблуні, груші, вишні, абрикоси, алича, а в ставку хлюпалися коропи.

У 1917 році, як і Верещагін, Поспєлов перетворив свій будинок в маленьку фортецю. Старий світ рухнув — Російська імперія пішла в минуле, і настало безвладдя.

Гермабській загін практично розвалився — солдати, набрані, насамперед, з Центральної Росії, рвалися додому, і Поспєлов не міг їх утримати. Йому самому пропонували виїхати за кордон, кажучи про те, що тут його служба нікому тепер не потрібна.

З кількома бійцями він обороняв вже не 100 верст кордону, а власний будинок, навчивши володіти гвинтівкою, кулеметом і гранатами дружину Софію. У цій фортеці росли і дві маленькі доньки Поспєлова — Лена і Віра.

Він залишався єдиним з командирів 30-ї Закаспійської бригади, який залишився в строю. І в 1919 році Поспєлов, стукнувши кулаком по столу, набрав добровольців з місцевих жителів, втомлених від бандитського беззаконня, озброїв і зайнявся їх навчанням. Незабаром йому вдалося відновити прикордонну службу спочатку на заставі «Гермаб», а потім і на всій ділянці відповідальності прикордонного загону.

Тим часом чаша ваг в Громадянській війні стала схилятися в бік більшовиків. І «Червоний шайтан» став «червоним» і в політичному сенсі — 24 січня 1919 року наказом по військах Туркестанського фронту Поспєлов Михайло Дмитрович був призначений командиром прикордонного батальйону з дислокацією в населеному пункті Гермаб.

Часи були важкі, і Поспєлову доводилося нетривіальними способами розв'язувати питання постачання. Для того, щоб забезпечити своїх прикордонників хлібом, він продав всі килими, які були в його домі ще з дореволюційних часів.

У березні 1921 року Михайло Поспєлов став командиром 1-го прикордонного полку з дислокацією в місті Ашхабад. Завдання полку — охорона всього радянсько-перського кордону.

У 1923 році в Ашхабаді при безпосередній участі Поспєлова була створена школа для підготовки молодшого командного складу. Курс був розрахований на 3 місяці. Згодом ця школа була переведена в Ташкент.

Наприкінці 1925 року Михайло Поспєлов був відправлений у безстрокову відпустку у зв'язку з досягненням граничного віку служби. Відпустка вийшла своєрідною: до нього за допомогою звернулися керівники експедиції Академії наук СРСР в Кара-Куми з пошуку сірки для її промислової розробки.

Вченим була потрібна людина, яка знала місцевість, звичаї місцевого населення і володіла туркменською мовою. Такою людиною і став Поспєлов, який був призначений начальником каравану. Через рік він працював і в повторній експедиції.

Перед початком війни Поспєлов перейшов на роботу в пожежну частину міста Ташкента. У 1950-х роках йому присвоїли статус персонального пенсіонера Узбецької РСР. До останніх років життя колишній прикордонник відрізнявся військовою виправкою, носив гімнастерку і кашкет прикордонника. 10 серпня 1962 року, у віці 78 років Михайло Поспєлов помер в Ташкенті, не доживши вісім років до появи свого «кінодвійника».

На ілюстрації: кадр з фільму «Біле сонце пустелі»