Руда і багата: виповнилося 75 років самому незвичайному персонажу дитячої літератури

«А як же Карлсон?» - запитає хтось. Але справа в тому, що, як вже писала Lenta.UA , в списку улюблених у шведів героїв дитячих книжок Карлсон займає лише 15-е місце. Більш того, він для шведських дітей - персонаж суто негативний, для дорослих - приклад того, що буває, коли не приділяють належної уваги дітям, а для самої Ліндгрен - персонаж, який втілив її докори та сумління. Але про це поговоримо пізніше, а поки повернемося до Пеппі Довгапанчоха (іноді ці слова пишуть окремо, але на шведському вони пишуться разом Långstrump, так залишилося і в першому перекладі). Тут, правда, треба відразу зробити два зауваження. По-перше, 75 років їй виповнюється тільки в нашому світі. У тому світі, який придумала Ліндгрен, Пеппі завжди 9 років. По-друге, її звуть не Пеппі, а Піппі, Pippi. Таке ім'я їй придумала дочка Ліндгрен Карін, а в Пеппі перейменувала перекладачка для того, щоб уникнути аналогій у маленького слухача. 

Ця руда дівчина в ластовинні не тільки вічно молода, але ще і неймовірно сильна (носить на руках свого коня) і багата (може купити льодяників або цілий магазин іграшок для дітей всього міста). Як вважає німецька газета Berliner Zeitung , яка згадала про 75-річчя Пеппі, Ліндгрен придумала її такою як противагу «раціональній соціальній державі Швеція», в якій жила письменниця, «її чистим лікарням і школам, однаковим червоним або жовтим односімейним домівкам з двосхилим дахом, гладким газоном і клумбами з трояндами». Газета додає, що шведи заради цього заможного і спокійного життя погодилися з «глибоким втручанням держави в особисте життя, навіть євгеніку, спрямовану проти соціальних аутсайдерів і інвалідів». А Ліндгрен «разом з Піппі виступила проти соціального тиску на індивідуальність».

Взагалі, якщо послухати сучасних дослідників творчості Ліндгрен, вона, що називається, «проводила» в своїх дитячих книгах дуже серйозні ідеї. Для прикладу повернемося до Карлсона. Його теж придумала дочка письменниці Карін. Тільки Карлсон був у неї маленьким доброзичливим дідком без будь-яких витівок. Пропелер, егоїзм і прагнення панувати над Малюком для нього придумала Ліндгрен, коли зробила своїм літературним персонажем. Якщо виходити, як це роблять західні літературознавці і психологи, коли аналізують повісті про Карлсона, з фрейдовского психоаналізу, він є об'єктивуванням фантазій Малюка.

Мовляв, самотня дитина, яка вважає себе покинутою, з цієї причини не відчуває симпатій ні до батьків, ні до навколишнього світу, а тому головним її бажанням є поводитися з ними наперекір загальноприйнятим правилам. Однак оскільки вона собі цього через гарантоване наступне покарання дозволити не може, то вигадує такого собі Карлсона, який буде робити все це за нього. Причому цей Карлсон - ненажера, брехун, хвалько, егоїст і зрадник. Адже як тільки в квартирі з'являються батьки Малюка, Карлсон відразу відлітає, залишаючи Малюка виправдовуватися за результати його, Карлсона, витівок. Для Ліндгрен це все - приклад того, як небезпечно не приділяти належної уваги дитині, який через це вигадує собі таких огидних «друзів» (насправді - егоїстів і зрадників), як Карлсон.

А ще, як можна легко припустити, Карлсон - об'єктивація докорів її власної совісті. Адже Малюк - це, по суті, її син Ларс, якого вона кинула в дитинстві. У 18 років Ліндгрен, юний репортер, завагітніла від 48-річного одруженого головного редактора свого журналу і поїхала народжувати сина в Копенгаген, так як в Данії можна було не називати прізвища батька. Після пологів Ліндгрен віддала сина в прийомну сім'ю. І тільки тоді, коли вийшла заміж, забрала його з прийомної сім'ї додому, а після народила чоловікові, який, до речі, всиновив Ларса, його рідну дитину - дочку Карін.

Так що іноді життя, яке стоїть за простими і веселими дитячими книжками, буває дуже непростим і невеселим.

Аліса Куницина, Lenta.UA

Заставне фото: Twitter