П'ять факторів через які Україна не може експортувати газ

Вчора ми писали про п'ять причин , за якими наша країна зобов'язана добувати більше природного газу і навіть експортувати його.

Проте, не дивлячись на величезні запаси вуглеводнів в українських надрах, відчутних проривів поки не відбувається. Чому це так, пояснює директор нафтогазової консалтингової компанії «Ньюфолк НКЦ» Андрій Закревський.

Дорога внутрішня ціна. Ціна на газ в Україні продовжує виконувати політичні функції - на ній тримається 15% Держбюджету. Крім того, на вартості вуглеводнів паразитують інші види енергії - відбувається приховане субсидування. Який сенс експортувати газ з країни, де його можна дорого продати за рахунок різної ціни для промислових і побутових споживачів?

Крім того, ми споживаємо газу більше, ніж видобуваємо. І додаткова закупівля в 7-8 млрд куб м імпортного газу збережеться до тих пір, поки не станемо видобувати більше, або станемо менше використовувати цей енергоносій.

Східний сусід. Багато можна говорити про експорт російського світу за допомогою знижок на газ. Олігарх Дмитро Фірташ став хімічним королем України, завдяки ексклюзивно низькими цінами від РАТ «Газпром». А Віктор Янукович і Юлія Тимошенко купували голоси виборців за допомогою платіжок за газ.

Але найголовніше - є серйозне лобі в Європі, де Німеччина з Росією утворили найбільший газовий хаб, і вибивають конкурентів за допомогою знижок і демпінгу, заробляючі на штучному дефіциті вуглеводнів.

Справедливості заради відзначимо, що США, які стали експортерами газу в позаминулому році, і примудряються продавати свої ресурси по всьому світу в зрідженому стані, ми теж, як конкуренти, особливо не потрібні.

Відсутність системних інвестицій. Ми підійшли до такої стадії розробки газових родовищ, коли для вторинної і третинної інтенсифікації припливу або для вилучення газу щільних колекторів необхідні високі стартові інвестиції в технологію.

Сьогодні АТ «Укргазвидобування» зробила спробу добути газ щільних колекторів. Орієнтовні інвестиції в цей вид видобутку передбачає витрати в $1,7 млрд і отримання нових ліцензій. Зрозуміло, що такі інвестиції для приватних українських видобувних компаній практично неможливі. Зараз перехід на новий технологічний рівень знаходиться в прямій залежності від державної політики розвитку видобутку газу, тоді як в США джерелом сланцевої революції став вихід тисяч маленьких видобувачів на ринок капіталу, агломерація комп'ютерних технологій, роботизація, новий підхід до геофізичних досліджень. Підсумком стало падіння цін на обладнання для гідророзриву пластів (ГРП) і горизонтального буріння в десятки разів. Пакер (спеціальний пристрій для експлуатації свердловини) вартістю $100 тис став коштувати $10 тис, а ціна на ГРП обвалилася в п'ять разів.

Відсутність технологій необхідних для оптимізації вартості видобутку. Маємо проблему з тим, що ціна буріння у нас висока тому, що буримо мало, а буримо мало, через те, що ціна на буріння - висока. Ось така тавтологічна проблема. Підйом видобутку і буріння в усьому світі привів до того, що ми не дуже цікаві для інвестицій в порівнянні з відстаючими африканськими країнами і Америкою, а відбувається це навіть не через війну, а через дії влади.

Постійні зміни в нафтогазовій політиці з боку керівництва країни. Справді важко розвивати нафтогазові проекти в країні, де можуть в один день в два рази збільшити рентні платежі, не продовжити ліцензію державної видобувної компанії, збільшити вартість входу в газотранспортну систему, ввести новий документ, який подовжує термін початок буріння з двох з половиною років до трьох, тільки на стадії проектування отримання дозволу на початок робіт тощо. І багато учасників ринку вважають, що останній пункт переважує всі інші.

Костянтин Рибалка, Lenta.UA

Заставочне фото: УНІАН