Путін на роздоріжжі: чи введе Кремль «зелених чоловічків» в Білорусь

Днями у «останнього диктатора Європи», як часто називають Лукашенка, відбулася телефонна розмова з Путіним. Напередодні бесіди діючий президент Білорусі заявив, що протести в республіці безпосередньо загрожують безпеці Союзної держави. Зокрема, Лукашенко стверджує, що народні виступи інспіровані Заходом і Росія готова в разі ескалації ситуації надати військову допомогу.

«По обидва боки висловлена впевненість, що всі виниклі проблеми будуть незабаром врегульовані», - йдеться в лаконічному повідомленні прес-служби Кремля. При цьому, в опублікованій заяві Путіна не звучить ні слова на підтримку Лукашенка. Він не згадує про вибори і не визнає «Бацьку» президентом, а лише виступає за добрі двосторонні відносини. У світлі цих слів заяву Лукашенка про те, що Путін його підтримає в плані придушення протестів, виглядає дещо сумнівним. З іншого боку, після виникнення хвилі протестів в Білорусі Лукашенко і Путін провели вже дві телефонні розмови, при тому, що раніше вони довго не спілкувалися взагалі через розбіжності з приводу «поглибленої інтеграції», на якій наполягала Москва в рамках Союзної держави. Тому, цілком ймовірно, що через острах остаточно і безповоротно втратити владу, сконцентровану в своїх руках понад чверть століття, Лукашенко дійсно домовлявся з російським колегою про військову допомогу в рамках відомої ОДКБ (Організація Договору про колективну безпеку - Ред.). У цю канву, до речі, відмінно вписується приїзд до Білорусі Олександра Бортнікова, директора Федеральної служби безпеки Росії (ФСБ), чий борт, за даними Спецсервісу FlightRadar, приземлився в національному аеропорту Мінська в другій половині дня вівторка, 18 серпня.

Слід зазначити, що статут ОДКБ не передбачає військову допомогу без зовнішньої агресії (збройного нападу, що загрожує безпеці, стабільності, територіальної цілісності і суверенітету) на державу-члена. Олександр Лукашенко всю кампанію звинувачував в цьому росіян, а тепер всіляко намагається зобразити загрозу з боку НАТО, котрі дають абсолютно ніяких більш-менш вагомих доказів. Втім, при бажанні, Путін може обійти норми будь-яких статутних документів, тим більше, що в разі чого, у нього є відома з часів анексії Криму та окупації частини Донбасу домашня заготовка: їх там немає.

Тим часом, на даний момент Кремль не робить ніяких різких рухів, і, більш того, з ювелірною точністю відточує всі публічні меседжі керівництва РФ. У зв'язку з цим, експерти констатують, що Путін зробив ставку на режим очікування, але його тактика може змінитися в будь-який момент.

Співголова Московської Гельсінської Групи (МГГ) Валерій Борщов вважає, що Москва, швидше за все, утримається від втручання у внутрішні справи сусідньої країни. «У всякому разі, я сподіваюся на це. Тому що в Кремлі повинні прекрасно розуміти, до яких наслідків може привести інтервенція, як вона позначиться на відносинах з білоруською і світовою спільнотами. Напевно, допоможуть грошима, якимись іншими способами. А до того, щоб посилати в Білорусь «ввічливих чоловічків», справа все ж не дійде. В іншому випадку це буде одне з найбільш згубних серед можливих рішень», - каже Борщів.

А ось колишній радник Путіна старший науковий співробітник Інституту Катона у Вашингтоні Андрій Ілларіонов в одному з останніх інтерв'ю заявив про існуючу для Білорусі загрозу інтервенції з боку Росії. «Загроза окупації реальна. Так само, як ці загрози були реальні для України. Вони були не тільки реальні, а й реалізувалися в Криму і на Донбасі. Ми не маємо права бути сліпими. Ми бачимо своєрідний авторитарний інтернаціонал, інтернаціонал авторитарних лідерів, які підтримують один одного... Так само, як Путін підтримував і підтримує Башара Асада в Сирії. Так само, як вони підтримують ще одного диктатора в Венесуелі... Це - інтернаціонал диктаторів», - підкреслив Іларіонов, додавши при цьому, що Путін підтримує Лукашенка, «незважаючи на те, що не любить його».

Характерно, що ввечері 16 серпня, коли сотні тисяч людей зібралися на вулицях міст Білорусі, вимагаючи звільнення з посади Лукашенко, расследовательскіе група Conflict Intelligence Team (CIT), випустила тривожний звіт. «Поки на багато що не сподівайтеся, - написала група в твіттері. - Два конвою немаркованих вантажівок, ідентичні з тими, що використовуються в російському ОМОН і Нацгвардії, були зняті на відео в 400 км від білоруського кордону, прямуючи з півдня від Петербурга». Це твердження було пізніше відкинуто - конвої з великою ймовірністю належали до білоруського десантному полку - але онлайн-реакції на можливі російські військові маневри в напрямку західного сусіда істотно підкріпили побоювання про готовність Кремля застосовувати силу на чужих територіях. І, ясна річ, що ключовим локомотивом в наступальної позиції РФ є персональне «добро» Путіна. А господар Кремля не поспішає з остаточним позиційним рішенням, оскільки коливається між декількома варіантами, - переконаний російський політолог Андрій Піонтковський: «Путін в Білорусі розглядає два варіанти. Звичайно, ні про яку великомасштабну військову інтервенцію, як в 1968 році в Чехословаччині або в 1956 в Угорщині, не може бути й мови, але вона і не потрібна. Що необхідно Лукашенку? Як показали події перших протестних днів, у нього є 1500 абсолютно запеклих катів-садистів з ОМОНу. Проблема була в тому, що їх не вистачило на всю Білорусь. Путін може послати ще 6 тисяч таких же підготовлених негідників з Росгвардії, одягнувши і в білоруську форму. Мова адже та сама, тому Путін ще може різко посилити силову складову лукашенківського терору. Вони можуть побити ще кілька тисяч людей, ізолювати всіх потенційних лідерів, але все одно це безперспективно». Другий сценарій, який розглядається в високих кабінетах Кремля, каже Піонтковський - це остаточний «злив» Лукашенка і проведення на перевиборах не менше лояльного до РФ, але менш токсичного ніж «Бацька» кандидата. «Це могли б бути ті ж Віктор Бабарика та Юрій Цепкало. Українцям, до речі, добре відома позиція Цепкала, який часто розповідав, що про Крим можна забути і в своїх виступах засуджував Лукашенка, за те, що той зіпсував відносини з Росією. Словом, Бабарика і Цепкало - це цілком прокремлівські кандидати. Але чим довше Путін чіпляється за Лукашенка, тим менше у нього шансів провести на виборах навіть помірного претендента в президенти», - резюмує експерт.

Водночас російський політик Леонід Гозман не виключив того, що при певних обставинах військова інтервенція з боку Росії можлива: «Якщо заворушення і кровопролиття на території республіки продовжаться, то в Москві цілком можуть «знайти» якихось білоруських націоналістів, які загрожують безпеці Союзного держави, - міркує він. - Майстрів по частині організації провокацій в обох столицях вистачає, так що привід введення «дружніх» військ при бажанні завжди знайдуть».

Одним з факторів, здатних запобігти потенційній інтервенції, має стати визнання Заходом Світлани Тихановського в ролі президента, говорить Леонід Гозман. Втім, це нереалістично, оскільки колективний Захід вже чітко позначив свою лінію - перевибори і крапка.

Ключовим пріоритетом Заходу сьогодні має бути стримування Росії від активних дій щодо Білорусі, - відзначають експерти аналітичного центру Atlantic Council.

«Лукашенко поки має кілька варіантів: наприклад, спробувати вдатися до більшого насильства, ввести воєнний стан. Він також може вирішити покластися на допомогу Путіна і його «зелених чоловічків». Путін ненавидить кольорові революції, тому протести в Білорусі можуть послужити очевидним прецедентом для подібного сценарію в самій Росії, де вибори навряд чи менш сфальсифіковані, ніж в Білорусі. Але вторгнення в Білорусь ризиковане - Лукашенко не має достатньої підтримки і таке вторгнення також може не сподобатися самим росіянам», - підкреслюють фахівці АС. «Хоча і є деякі запевнення, що шанси Путіна почати інтервенцію невеликі, обставини в Білорусі можуть змінитися і зробити вторгнення більш імовірним. Європа, США і Великобританія мають всі інструменти, щоб спробувати запобігти найгіршому сценарію, і вони повинні їх використовувати без зволікання», - йдеться в звіті Atlantic Council.

У свою чергу, в аналізі дослідницького центру Council on Foreign Relations відзначається, що Путін повинен якомога швидше «відхреститися» від Лукашенка і на це є низка причин, ключові з яких полягають у тому, що протести проти Лукашенка поки не мають антиросійських настроїв, а реальна підтримка «Бацьки» суспільством досягає піково низького рівня.

«Застосовувати силу проти доброзичливого населення Білорусі, могло б бути дуже ризикованим навіть для Путіна. Тим більше, що антиросійські гасла на акціях не звучать», - підкреслює Олександр Баунов з Московського центру Карнегі.

Тут, мабуть, слід привести дуже цікаву соціологію, яка свідчить про те, що жителі Білорусі не хочуть зовнішньої інтервенції і входження до складу Росії, але виступають за тісне співробітництво з РФ. Ось найсвіжіший опитування Академії наук: за вступ до складу РФ - менше 7%. За більш тісний союз - менше 25%. Решта - за тісну дружбу незалежних країн. А ось за опитуваннями лабораторії Вардомацький - більше 70% білорусів виступають за сьогоднішній формат відносин - без кордонів і митниць, лише 5% - за розрив зв'язків з Росією. Тобто, абсолютно очевидно, що інтервенція для Кремля - це фактична втрата білоруського народу, який сьогодні дуже доброзичливо налаштований по відношенню до Росії.

До слова, в російських ЗМІ до ймовірності військової інтервенції ставляться вельми скептично. «Нова газета» перераховує загрози таких дій для Кремля. Серед них видання називає: брак коштів у російської влади для силового втручання, адже Білорусь зажадає ще більшої фінансової підтримки, ніж Крим; остаточну зупинку проектів по нормалізації відносин із Заходом, в тому числі продовження співпраці з США; ризик нажити нового ворога у вигляді білоруського народу замість дружньої сусідньої країни.

Сценарій усунення Лукашенка від влади малоймовірний, вважає колишній посол США в Білорусі Яловіц, тому що президент має повний контроль над силовиками: «Поки сили безпеки виконують його команди. Авторитарних лідерів усувають від влади зазвичай тому, що вони втрачають контроль над силами безпеки».

Дійсно, переважна більшість експертів переконана, що санкції з боку міжнародної спільноти сьогодні не є для Лукашенка головною проблемою. Їх він уже не раз переживав за багато років свого перебування при владі. Інша справа - лояльність істеблішменту і силовиків, від яких багато в чому залежить виживання режиму «Бацьки». З огляду на те, що керівництво внутрішніх справ Білорусі публічно вибачилося за насильство над протестувальниками, а деякі співробітники спецслужб демонстративно викинули свою форму, твердження про те, що Лукашенко і раніше контролює сили безпеки, є досить спірними.

Однак важливо навіть не те, чи утримає Лукашенко контроль в країні або змушений буде піти. Очевидно, що при будь-яких остаточних поствиборчих розкладах, в однозначному виграші залишиться Кремль. Якщо «Бацька» залишиться біля владного керма, він стане ще більш поступливим по відношенню до РФ, а якщо ні, що, питається, тоді? Судячи з усього, нічого якісно нового, оскільки старі лідери опозиції, що чітко декларують проєвропейський курс офіційного Мінська, вже давно знаходяться в політеміграції на Заході і практично не впливають на події в рідній країні, а нові гнуть переважно проросійську лінію, виступаючи «проти» Лукашенка, а не «за» послідовний і безальтернативний рух Білорусі в європейському напрямку.

Наталія Ромашова