Поступка Кремлю, або як ПАРЄ зробила «ведмежу послугу» самій собі - блогер

Росіяни помітно лідирують за кількістю скарг, що подаються на рідну державу в Страсбурзі. Московські дотепники давно охрестили ЄСПЛ "єдиним нормальним російським судом". Тобто, Кремль узяв своїх власних громадян в заручники і не відпускав, поки вічно полохливі західні європейці, перш за все німці і французи, не «пробили" повернення Росії всіх прав в Раді, пише Костянтин Еггерт в своїй колонці на Delfi. 

Вся ця аргументація офіційної Москви і обдуреною нею частини російських правозахисників про доступ до ЄСПЛ - наскрізь фальшива. По-перше, кишенькові кремлівські Конституційний і Верховний суди Росії вже наприймали купу актів, які дозволяють уряду не виконувати рішення Страсбурга. Таких фактів небагато, але вони є. По-друге, Росія дійсно платить компенсації за рішеннями ЄСПЛ. Але це лише частина проблеми. Справи скаржників переглядаються рідко, правосуддя залишається підконтрольним владі. Виплата, як правило, невеликих компенсацій постраждалим виглядає як подачка - "Заберіть і відв'яжіться!". По-третє, навіть цей мізер влади іноді не платять - як було з позивачами по "справі ЮКОСа". 

В обмін на звільнення заручників в особі своїх громадян і виплату копійчаної за російськими масштабами заборгованості до бюджету Ради Європи Путін отримав щось дуже цінне - фактичне визнання анексії Криму найстарішої європейської організацією з прав людини. Логіка тут дуже проста: Росія була позбавлена ряду прав в результаті резолюції 2014 року, яка засуджувала її за захоплення української території. З тих пір нічого не змінилося, але обмеження, проте, зняті. Що це, якщо не визнання факту? 

Керівництво Франції, Німеччини і ряду інших західноєвропейських країн, які лобіювали це рішення, не могло не розуміти цієї логіки. По суті, вони розміняли міжнародне право на миттєве - і наскрізь фальшиве - розв'язання кризи, штучно створеної Росією. Більш того, Рада Європи публічно наплювала на суверенітет однієї з країн-членів - України. Так, Рада - не ООН і не ОБСЄ, і формально не займається питаннями безпеки, кордонів і т.д. Але якщо так, то навіщо взагалі було приймати резолюцію 2014 року? 

У Берліні та Парижі, схоже, не розуміють, що Путіну абсолютно байдужі права його співгромадян. Зате йому далеко не байдуже все, що пов'язано з Україною. Фактичне визнання Радою Європи інтересів України другорядними в порівнянні з інтересами Москви - великий подарунок Путіну. Він продовжить боротися за нові символічні перемоги - наприклад, за можливість відправити в складі російської делегації в ПАРЄ "депутатів" від Криму, на кшталт екс-прокурора Наталії Поклонської. Вони, перемоги, потрібні Кремлю для того, щоб переконувати громадську думку в самій Росії - "Ми сильні і завжди добиваємося свого, нехай і не відразу!". 

Але ще важливіше інше: Путін ніколи не прощає чужі слабкості. Він використовує їх. Продемонстрована в останні тижні слабкість провідних країн Європи перед Кремлем теж буде рано чи пізно використана - не тільки для продовження дестабілізації України, але у внутрішніх російських іграх. Саме в найближчі рік-два Путіну належить вирішити, яким чином продовжувати своє перебування у владі після закінчення четвертого президентського терміну в 2024 році. Збільшилася соціальна напруженість і, що ще важливіше, зростаюча втома від режиму, який править країною двадцять років, змушують російського лідера діяти. 

Зміна конституції і скасування обмежень кількості президентських термінів - не в стилі Путіна. По-перше, він намагається дотримуватися букви (але не духу) закону. По-друге, російські громадяни, яким нинішній президент і без того приївся, навряд чи будуть готові погодитися з перетворенням своєї країни на азіатську деспотію. 

Тому варіант створення нової держави шляхом "приєднання" або Білорусі, або Абхазії і Південної Осетії, або і так маріонеткових "народних республік" Донбасу - ЛНР і ДНР. Те, як лобіювали повернення Росії в ПАРЄ німці і французи, не залишиться непоміченим. Путін готовий заплатити ціну у вигляді нових санкцій, як європейських, так і американських, за збереження своєї влади. Більш того, накопичені фінансові резерви режиму, за даними аналітиків західних інвестбанків, можуть досягати трьох, а то й більше відсотків ВВП Росії. Історія з Радою Європи дає Кремлю надію, що навіть в умовах загострення відносин із Заходом він завжди може розраховувати на провідні країни ЄС як на своїх міжнародних адвокатів. 

Ті, хто проголосував за повернення Росії в ПАРЄ, висловилися за безкарність Кремля. Він не забуде це використовувати в найближчі роки. 

Автор: російський журналіст Костянтин Еггерт

Фото: politeka.net