Пірат - це звучить гордо. Як запорожці у «морському промислі» досягли успіху

Запорізькі козаки були вправні не тільки у сухопутних боях, а й швидко підкорили собі басейн Чорного моря, вступивши у протистояння з однією з наймогутніших держав того часу — Османською Портою, — пише Станіслав Платонов у газеті «Сегодня».

Істинними причинами козацького піратства у Чорному морі було бажання послабити міць турків і таким чином стримати їх подальшу експансію углиб України. У козаків просто не залишалося вибору — королі Речі Посполитої захищати свої південні рубежі за допомогою коронного війська не поспішали, а українські села постійно піддавалися нападам як кримчаків, так і османів — невільників гнали в рабство тисячами.

Разом з тим, на зорі існування Запорізької Січі походи козаків були переважно сухопутними, до човнів ставилися радше як до допоміжного транспорту. Одним з перших морських походів вважається вилазка під проводом Фоки Покотила: під час війни за молдавську корону у 1574 році запорожці пройшлися чорноморським узбережжям і атакували турецькі поселення, щоб відвернути основні сили турків від Молдавії.

Незабаром з'ясувалося, що маневреність і швидкохідність козацьких чайок дозволяє впевнено перемагати неповороткі турецькі галери і фрегати, тому вже з початку XVII століття запорожці борознили Чорне море уздовж і поперек. Їх успіхи були настільки переконливі, що Польща навіть заохочувала козаків і їх чайки для війни зі Швецією.

На відміну від піратів Карибського моря, які воювали на фрегатах і корветах, запорожці використовували швидкі і маневрені чайки, які будували з цілісних дерев'яних колод — їх видовбували і по бортах обшивали дошками. Для плавучості до чайок кріпили очеретяні пояси. На одній чайці містилося до 70 осіб. Козаки примудрялися за короткий час збивати з чайок цілі флотилії і завдяки надзвичайній маневреності своїх суден не боялися вступати в бої з переважаючими силами супротивника. Наприклад, 1515 року на 32 чайках запорізькі козаки зробили набіг на Очаків. А 1651 року 900 козаків на 12 чайках захопили три турецькі кораблі, розгромили містечко Кам'яний Базар і взяли в полон 600 турків.

Одним з перших запорожців, якому підкорилося море, був близький соратник легендарного отамана Байди-Вишневецького — Самійло Кішка. Морем можна було швидко, а головне, несподівано дістатися до Порти і атакувати її прибережні міста. Вперше Кішка вивів запорізьку флотилію до Чорного моря ще у 1567 році і протягом двох років нападав на Ізмаїл, Кілію, Аккерман, Очаків. Паралельно запорожці нещадно громили турецькі галери. Доходило до того, що турецький султан у 1568 році погрожував королю Речі Посполитої війною, якщо той не приборкає козаків. Однак хоч Сигізмунд Август ІІ і зажадав від запорожців залишити «морський промисел», «зійти з Низу» (з Запорізької Січі) і записатися до реєстру для служби королю, послухався його мало хто. Сам же Кішка продовжував нахабно знищувати турецькі кораблі ще п'ять років — поки в одному з походів його ескадра не була розбита турками, а сам запорізький гетьман потрапив у полон. Чверть століття Самійло був рабом на галері, прикутий до весла, однак у 1599 році він примудрився підняти повстання, перебити команду і повернувся на Запоріжжя!

Продовжувачем подвигів Кішки був гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Саме він відчайдушно агітував січовиків на морські походи, і за часів його гетьманування козацькі флотилії налічували багато сотень чайок. Стратегія була незмінна — бої тільки на території супротивника. Так, в 1607 році козаки Сагайдачного розгромили турецьку флотилію під Очаковом, у наступному році впав Перекоп, а у 1609-му у складі всього 16 чайок козаки проникли у гирло Дунаю і взяли Кілію, Ізмаїл та Аккерман (нині — Білгород-Дністровський). Далі більше. 1614 року запорожці здійснили набіг на турецькі береги — спочатку захопили Трапезунд, а потім узяли в облогу Синоп, захопили штурмом замок, знищили гарнізон і весь турецький флот, що стояв на рейді.

Сарафанне радіо тих часів рознесло славу про походи Сагайдачного по всій Україні — народ масово рвався на Запорізьку Січ «ходити в море». Сагайдачний же з братчиками не раз ходив і на Стамбул, і громив турецьку ескадру в гирлі Дніпра, і брав у полон турецьких адміралів. Слава його була настільки великою, що італієць Оттавіо Сапієнца в першій половині XVII століття писав: «На Запоріжжі в ті часи було 30 — 40 тисяч козаків, а флот їх складався з 300 чайок. Ходять вони по Чорному морю і нападають на Кафу, Синоп і Трапезунд». Європа затамувала подих — у Чорному морі з'явилася грізна сила, яка хвацько управлялася з могутньою Османською імперією і не боялася «ні бога, ні аллаха, ні чорта лисого».

Однак саме успішність походів і багатющі трофеї козаків зіграли з запорожцями злий жарт. Після Хотинської війни, де загинув Сагайдачний, польський король перебував майже у стані банкрутства і не мав грошей на утримання власного війська. Запорожці, які в той час були чи не єдиною дієздатною армією, могли домогтися від корони будь-яких прав і вольностей, але цього не сталося — більшість козаків віддали перевагу морському промислу, а не правам, а другого такого отамана, як Сагайдачний, не знайшлося. Ще близько ста років козаки так чи інакше щипали турецькі флотилії по всьому Чорному морю, проте потім козацький розбій зійшов нанівець — через велику кількість політичних договорів, якими козаків стримував спочатку польський король, а потім і Московське царство.

Відомо, що серед козаків були не тільки українці. В рядах січовиків в різні роки були шукачі щастя з усього світу: німці, турки, поляки, греки і навіть ефіопи. Більш того — козаком був і справжній американець. І не простий, а прославлений флотоводець, якого вважають батьком-засновником Військово-морських сил США, а сучасники називали його Чорним Корсаром.

Звали цього забіяку Пол Джонс, козаки ж назвали його Павлом. Під час російсько-турецької війни 1787 — 1791 років Катерина відчувала серйозну нестачу досвідчених морських офіцерів. Запорізька Січ на той час була знищена, російський Чорноморський флот слабкий, а козаки, що перейшли на службу російській короні, вже не могли змагатися з турками на рівних. Зрештою Катерина дозволила видавати ліцензії на каперство (капери — приватні особи, які за підтримки держави мали право військових дій) в надії, що досвідчені моряки з усього світу допоможуть виправити стан речей. Одним із каперів був американець Пол Джонс. Під час битви за Дніпровський лиман в травні 1788 році Джонс командував російською ескадрою, яка готувалася дати бій армаді Капудана-Паші. Допомагав йому в цьому козачий флот під командуванням Антона Головатого та Сидора Білого. Джонс, як командувач, відзначав тактичну перевагу козацьких чайок, які переламали хід битви не на користь турків. Закінчилося тим, що американець напросився до запорожців у гості, познайомився з Білим і Головатим. А наші піднесли корсару щедрий подарунок: козацьку шапку, кунтуш, шаровари і чоботи з поясом, люльку і дорогу турецьку шаблю. Пол Джонс дуже дорожив цим подарунком і любив вбиратися запорожцем.

Один з незмінних атрибутів пірата — ром. Він був вимушеним заходом — ним розбавляли воду, яка в тропіках швидко псувалася, і пити її було небезпечно. Але в козацьких ескадрах алкоголь був під суворою забороною. Петро Сагайдачний на початку XVI століття провів військову реформу і заборонив будь-які прояви пияцтва під час походів. Покаранням за це була смертна кара.

Ще одна риса притаманна і козакам, і піратам — це пристрасть до азартних ігор. Але поки пірати віддавали перевагу грі в зернь, козаки різалися в карти, причому часто вважали це не просто способом розлучитися з військовими трофеями, а й своєрідним тактичним поєдинком, де важлива не тільки картярська удача, але і вміння прогнозувати ситуацію, не бачачи карт супротивника. Те, що любителів «покидати листи» серед козаків вистачало, підтверджують і реєстрові списки. Прізвища Чирва, Козир, Тузенко, Дев'ятка там не рідкість.

На ілюстрації: козаки Гетьмана Сагайдачного завойовують Кафу, 1616 рік