Перепутаниця: що ріднить президентські вибори в Білорусі і місцеві в Україні

Трагічні події в Білорусі стали темою №1 для світових і українських політиків і ЗМІ. Їх трактували з найрізноманітніших аспектів і найбільш суперечливим чином.

Найзавзятіші антипатики Лукашенка доводять, що насправді вибори він Тихановській програв і тепер повинен віддати їй владу, посипати голову попелом і піти в монастир. Ростовський. Мінімум - оголосити нові президентські вибори, провести їх демократично і знову ж віддати владу.

Читайте також: На місцевих виборах ми будемо спостерігати партійне рабство - політичний експерт

Польща офіційно не визнала результати виборів, і очікується, що її приклад наслідуватимуть інші країни ЄС, введуть санкції проти Лукашенка і порвуть з ним стосунки. Але інші оглядачі нагадують, що після виборів 2010 року події в Білорусі характеризувалися тим же насильством у відповідь на масові маніфестації. США, Німеччина, Польща, Чехія і Швеція реагували різко, результатів виборів не визнали, деякі санкції ввели, послів повідзвивали. Але через кілька місяців охололи, послів повернули, переговори і торгівлю продовжили. Мовляв, так буде і цього разу.

Багато хто абсолютно справедливо захоплюються мужністю протестуючих, які чинять опір озвірілим силовикам, безжально і криваво виконують накази «бацьки». І проголошують, що «Білорусь перемогла». Як мінімум, в моральному плані, подолавши багаторічний страх перед «останнім диктатором Європи» (Путін, ймовірно, дуже ображається, читаючи це усталене кліше).

Характерна цитата з коментаря відомого публіциста Юрія Макарова: «ще не відомо, переможе білоруська революція. Навіть якщо немає, то нехай гірко це припускати, все одно білоруси вже перемогли: вони заявили свою суб'єктність і підтвердили її рішучістю йти на подальші жертви. Більше ніколи ця країна не буде сприйматися як заповідник совка, сонне царство авторитаризму, слухняний, хоча іноді і примхливий московський сателіт».

А інші, не заперечуючи мужності, не бачать в діях протестувальників жодної стратегії і інших смислів, ніж протест проти Лукашенка. Головне - забрати владу у «бацьки», а навіщо, яку систему будувати після цього, а куди рухатися, до Європи чи до Росії, цими питаннями учасники протесту не дуже переймаються. Недарма «бацька» ретельно висапував в Білорусі справжню опозицію, в результаті про стратегічні питання там просто нікому думати. Розмірковують, в основному, в тюремних камерах.

Можна навести ще безліч думок з приводу подій в Білорусі - і кожне з них відображає якусь грань багатогранної реальності і має право на існування. Набір фейків російського агітпропу щодо «українського сліду» в масових акціях і затримання «вагнеровцев» це окрема тема. До реальності вони відношення не мають ніякого.

Але проблема в тому, щоб в Україні формувати україноцентричний погляд на міжнародні події. А в аспекті національних інтересів України ми отримуємо в майбутньому два основні сценарії, поганий і дуже поганий для України.

У першому Олександр Ригоровіч залишається президентом, застосувавши війська і втопивши акції протесту в крові. Відповідь Заходу буде крутіше, ніж в 2010-му, Лукашенко буде змушений ще ближче зрушити до Росії, інтегрувати Білорусь в Союзну державу. І все ж буде намагатися зберегти залишки суверенітету Білорусі та власних владних повноважень.

У другому варіанті відбувається відставка і втеча Лукашенка (варіант - з ним поступають, як з Муаммаром Каддафі). В Білорусь входять «іхтамнети» Путіна, цього разу відкрито, з танками, надаючи допомогу «країні, де живе російськомовне населення і вибухнула гуманітарна катастрофа». Відбувається фактична анексія Білорусі, навіть якщо для проформи буде посаджений в Мінську маріонетковий президент типу Цепкало, Бабарика або прирученої Тихановської. Або якогось вирощеного в Кремлі ще більш покірного персонажа. Одна з головних путінських пропагандисток генерал-майор Маргарита Симонян вже заявила: «А взагалі пора вже ввічливим людям навести порядок, звичайно. Як вони вміють».

Можливий і, так би мовити, гібридний варіант: Лукашенко запрошує сам «братську армію». Але це буде вже інтегрований Лукашенко.

Російська політична тусовка знає, що останнім часом відпрацюванням цих безвиграшних для України і безпрограшних для Путіна сценаріїв займався зниклий з екранів екс-заступник глави АП РФ Владислав Сурков. Пишуть, що нинішній рівень дестабілізації ситуації в Білорусі - це далеко не все. Сурков разом з екс-послом РФ в Білорусі Бабичем планують і наступний етап - створення так званих народних республік на території Білорусі: Гомельської, Могильовської і Вітебської.

В умовах, коли вимальовуються загрозливі для України перспективи появи на кордоні з Білоруссю російської армійської групи вторгнення від керівництва України потрібно особливо продумана і цілісна політика. Замість цього ми бачимо від слуги народу повну, кажучи мовою Чуковського, «перепутаницю».

Сумно відомий виступами на російських каналах депутат СН Євген Шевченко вітає Лукашенка з «перемогою», вірить в «поглиблення українсько-білоруської дружби» дякує за «душевне ставлення до України». Лукашенко, до речі, висловив це «душевне ставлення», повторивши наратив російських «пропагандонов» про «український слід».

Під його постом в Facebook колега по фракції Ліза Богуцька ставить лаконічну, але експресивну репліку щодо якогось «хутрового звіра», різко засудивши дії білоруської влади.

А «слуга» Олександр Дубинський з неформальної «групи Коломойського» опублікував в Facebook однаковий пост з одіозним Вадимом Рабиновичем (ОПЗЖ), в якому виправдав дії Лукашенка і силовиків: «вулицю не треба боятися, а на беззаконня потрібно відповідати законом».

«У той час як весь демократичний світ стежить за подіями в Мінську і розмірковує над тим, як натиснути на Лукашенка, в уряді України знайшлися ті, хто вирішив, що побиття мітингувальників - це не подія, яка заслуговує на увагу. Так, у вівторок міністр економіки Ігор Петрашко в Києві зустрівся з делегацією білоруського уряду, яка приїхала до Києва на агропромисловий ярмарок», - пише «Європейська правда», вказуючи, що такі дії представника влади і «СН» йдуть врозріз з позицією цивілізованих країн і сприяє легалізації дій Лукашенка і його силовиків.

Сам президент Зеленський кілька днів зберігав мовчання, а в четвер зробив «ніяку» заяву про те, що в Білорусі «кожен день трапляються ексцеси»: «Нам дійсно небайдуже. Ми дійсно переживаємо за все, що відбувається в Білорусі». Ну, і щодо «мирного і демократичного виходу з «суспільно-політичного конфлікту».

Це взагалі важко назвати позицією, і націонал-орієнтованому електорату таке точно не сподобається. На цьому тлі вигідно виділяється різку заяву «попередника» Порошенка із закликом до Лукашенка припинити силові дії, всіх звільнити і призначити нові президентські вибори. Правда, досвідченому політику Порошенку цілком зрозуміло, що все це Лукашенко робити зовсім не збирається. Заява розрахована на місцеві вибори, на базовий електорат.

Фракція «Слуга народу» підготувала звернення до влади Білорусі і закликає приєднатися до нього інших депутатів Верховної Ради. Риторика дещо жорсткіша, ніж у самого Зеленського. Автори звертають увагу на масові протести проти фальсифікації результатів виборів президента Білорусі і просять владу сусідньої країни відповісти на питання учасників протесту.

Ще одна «слуга народу» Євгенія Кравчук повідомляє, що парламентська асамблея Ради Європи після оголошення офіційних результатів виборів президента Білорусі готує заяву про визнання їх не відповідають міжнародним стандартам. І українська делегація (де більшість з СН) її підпише.

Повертаючись до ще однієї ключової теми українського інформаційного простору за минулий тиждень - підготовці до місцевих виборів в Україні. У позиції влади тут така ж «перепутаниця», як і щодо Білорусі.

Чого хочуть «слуги» від цих виборів концептуально, стратегічно? Ніхто цього толком не формулює, а вкрай сумнівні дії влади не пояснює. Децентралізація? Поки простежується скоріше прагнення створити оплот впливу центральної влади на місцеві громади на районному рівні за допомогою префектів і РДА.

А підбір кандидатів до місцевих органів влади? Нові обличчя? За яким принципом, наприклад, висунули на мера Києва Ірину Верещук? Завдяки «досвіду роботи» в селищі з населенням в декілька тисяч чоловік? Або лудженій глотці, що дозволяла перекрикувати опонентів на каналах Медведчука?

Це просто здача Києва Віталію Кличку на наступний термін, за якої явно маячать тіньові домовленості. Може, чесніше прямо сказати про це людям і не висувати полукомедійний персонаж? Адже ганьби більше буде в підсумку.

Кандидатом в мери Херсона від «Слуги народу» може стати учасник схем по розкраданню оборонного бюджету, власник Херсонського машинобудівного заводу Олександр Олійник. Журналіст-розслідувач Денис Бігус в черговому розслідуванні про розкрадання грошей з оборонного бюджету оточенням Порошенка виклав переписку Олійника, що свідчить про свідоме завищення розцінок на виконання держзамовлень.

Або візьмемо багаторічного мера Бучі, що під Києвом, з 1998 року, Анатолія Федорука, якого згаданий Дубинський представив як кандидата на черговий термін і члена команди «Слуги народу». Федорук був переконаним членом Партії регіонів і після побиття студентів на Майдані заявив, що виходити з партії не збирається. З 2017 року перебуває під судовими справами через зловживання владою та нанесення державі збитків в особливо великих розмірах. А до цього мер був в Нашій Україні і публічно підтримував БПП. Ось така нова особа.

А головою штабу СН в Білій Церкві став Дмитро Киришун, який має в ЗМІ репутацію «тітушковода і бандита», і відомий в певних колах як «Діма-Зірка». Серед інших підібраних СН керівників виборчих штабів округів на Київщині - цілий набір «брудних» будівельних та аграрних «баронів».

І яку Україну будуватимуть під прапором «Слуги народу» ці, з дозволу сказати, «нові обличчя»?

Володимир Зеленський та інші представники влади висунули головною виборчою фішкою на місцеві вибори «боротьбу за побудову доріг». На жаль, досить проїхатися по українській дорозі, щоб згадати слова Михайла Жванецького (по іншому, правда, приводу): «Це не боротьба і це не результати!»

Олександр Качура (не є депутатом)

Читайте також: У Білорусі порушили майже 100 кримінальних справ проти учасників протесту