Обмін полоненими між Україною і Росією став фіговим листком для Заходу - Григорій Перепелиця

Учора, після масштабного обміну полоненими, який стався 7 вересня, президенти України і Росії провели прямі телефонні переговори. Під час обговорення врегулювання ситуації на Донбасі, як повідомили в прес-службі Путіна, було наголошено на важливості дотримання режиму припинення вогню, а також послідовного розведення сил і засобів на лінії зіткнення протиборчих сторін. При цьому про черговий етап обміну полоненими - ні слова, хоча Володимир Зеленський, зустрічаючи в суботу в аеропорту «Бориспіль» українських в'язнів Кремля, заявив, що другий етап обміну полоненими пройде вже по формулі «всіх на всіх». Дану інформацію підтвердив помічник Зеленського Андрій Єрмак, заявивши про те, що працюють над можливістю проведення нового обміну полоненими з Росією до кінця цього року.

Чи реально це, на які поступки готові обидві сторони, і якою буде роль Заходу в цьому непростому переговорному процесі офіційних Києва та Москви, - поцікавилася Lenta.UA у Григорія Перепелиці, директора Інституту дослідження зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України, професора Інституту міжнародних відносин Київського національного університету.

Читайте також: Окупанти жорстоко поплатилися за артилерійський обстріл мирних мешканців Водяного (ВІДЕО)

- Ваша загальна експертна оцінка обміну, або як ще кажуть - взаємного звільнення - в форматі 35 на 35?

- Я б не хотів даний процес називати взаємним звільненням. Звільнення говорить про те, що у нас немає ніякої конфронтації з Росією, і тим більше, немає війни. Це може розглядатися в плані кримінального провадження як помилування зловмисників в одній країні, в якій є громадяни іншої держави.

А що стосується термінології «обмін», то це коли йдуть переговори про обмін людьми, які потрапляють в полон. Також обмін відбувається в разі викриття шпигунської мережі, діяльність якої розглядається як замах на державний суверенітет іншої країни. Інша справа, що між силовими структурами немає гарячої війни, але, тим не менше, між розвідками ведуться бойові дії тільки в іншій формі.

Тобто, якщо ми будемо говорити про звільнення, ми тим самим будемо підкреслювати, що Росія не є агресором, і у нас немає війни. А якщо ми будемо говорити про обмін, ми будемо говорити про військовополонених. І дійсно вони (як з нашого, так і з іншого боку) були військовополоненими, оскільки за фактом ми ведемо війну. Ми їх ловили під час бойових дій, низка затриманих персонажів також займалася підривною діяльністю, що також є різновидом війни. Тому тут дуже і дуже важливо правильно розставляти акценти.

- Багато експертів, коментуючи стався обмін, акцентують на тому, що ми віддали людей, яким інкримінують вбивства та інші тяжкі злочини, а натомість забрали ні в чому не винних українців. Наскільки рівноцінним був цей обмін і наскільки вивіреної була тактика Офісу Зеленського?

- Ви задали дуже складне питання, чорно-білої відповіді на яке не існує. Тут треба взяти куди більш широкий контекст. Перш за все, треба зазначити, що обмін був обумовлений різними переговорами, в тому числі, нашого нового міністра закордонних справ Вадима Пристайка, а також самого Зеленського і з Путіним, і з Макроном тощо.

Але особисто я переконаний, що цей обмін є частиною великої геополітичної гри, в основі якої лежить новий переділ світу, на жаль, на умовах Росії.

- У чому конкретно суть цього переділу, про який ви говорите?

- Якщо ви уважно проаналізуєте недавню доповідь Макрона перед французькими дипломатами в Єлисейському палаці, то уловите ключовий посил: «ми втрачаємо Росію». Логіка така: Росія здобула перемогу в Сирії. Росія починає домінувати в Африці. Тобто, Росія дуже активно за останні роки витісняє Захід практично з усіх континентів. Плюс до Росії додається ще Китай, який впроваджує стратегію, спрямовану на економічну окупацію Європи.

Путін домагається перегляду результатів холодної війни і повернення статус-кво світової держави. І Захід піддається цьому - і все швидше здає свої позиції. Макрон, власне, про це і говорить: мовляв, якщо ми не повернемо до себе Росію, вона піде до Китаю і Європа втратить вплив, залишившись лише спостерігачем за цими глобальними процесами.

А повернути РФ в союзники Європі заважає російсько-український конфлікт. До речі, вони (європейські лідери і зокрема Макрон, - Ред.) Навіть не називають це російсько-українським конфліктом. Вони називають це внутрішньою українським кризою і готові зняти санкції з Росії хоч завтра. Тобто Захід відчуває свою слабкість перед Росією і наростанням могутності і впливом Китаю. Заходу зараз не до України, їм головне повернути Росію в стратегічні союзники.

Не тільки Макрон говорить про необхідність зближення з Росією. Після обміну полоненими між Україною і Росією про те, що це хороший привід для зняття санкцій з РФ заявила і Ангела Меркель.

Повірте, французький і німецький бізнес сьогодні пищить від бажання працювати в Росії. І в ситуації, що склалася, всі козирі знаходяться в руках Путіна. Тому невипадковою були зустрічі Путіна спочатку з Макроном, а потім і з Трампом. Вони обумовили цей план.

У чому його суть? Путін погоджується на мінімальні поступки. Це фактично, вибачте, як секс без покривала, коли здачу позицій Заходу спостерігатимуть всі - так як це трапилося недавно в ПАРЄ, коли без будь-яких умов Росію повернули до складу Асамблеї.

Якщо Захід поверне Росію у Велику вісімку, відновлять з нею стратегічне партнерство, це буде сором на весь світ. Всі - і араби, і китайці, і все, все, все - зрозуміють, що Захід здався перед Росією, він слабкий і на нього можна тиснути.

Заходу потрібен був фіговий листочок, яким можна було б прикритися. І цим фіговим листочком став обмін полоненими між Україною і Росією.

- Яку тактику поведінки на Донбасі в найближчому майбутньому, на ваш погляд, вибере Кремль?

- Думаю, Путін припинить бойові дії в Станиці Луганській, Золотому і так далі. Це буде наступний крок. А потім Німеччина і Франція скажуть: «О, Росія виконала перші пункти мінських угод, приступаємо до виконання політичних угод». І, до речі, наша «п'ята колона» в особі «Опозиційною платформи - за життя!» (ОПЗЖ) вже все це погодила з РФ. Чому днями Медведчук літав на форум до Владивостока, а до цього разом з Рабиновичем був в Москві? Всі ці візити Медведчука активувалися після переговорів у форматі «Путін-Макрон» і «Путін-Трамп». І ось ця прокремлівська ОПЗЖ вже внесла до парламенту законопроект про визнання особливого статусу так званих «ДНР»-«ЛНР», амністії бойовикам, зняття економічної блокади і так далі. Це все пункти, які так наполегливо домагалася Росія...

- Вибачте, переб'ю: так, ОПЗЖ внесла пакет явно проросійських законопроектів, але у них всього 44 нардепа. Тобто шанси на прийняття цих документів нижче нульового рівня. Сенс цього безглуздого шоу?

- Так, в парламенті вони не можуть розраховувати ні на що. Але ви зрозумійте - це ж одна система, єдиний механізм! Медведчук з Рабиновичем вдихнути і видихнути не можуть без указки Кремля. Зрозуміло, що вони нічого не доб'ються своїми законопроектами, але дадуть додатковий аргумент для Путіна в розмові з Меркель, Макроном і Трампом.

Путін говоритиме: ось є така ініціатива в українському парламенті і треба було б натиснути на Зеленського, щоб він натиснув на «Слугу народу» і вони всі дружно це проголосували. У підсумку, в рамках Нормандського формату Зеленський опиниться під колосальним тиском, як з боку Меркель і Макрона, так і додатково з боку Трампа.

- До речі, про Нормандський формат. У неділю прес-служба Путіна повідомила про телефонні переговори українського і російського президентів. Повідомляється, що під час обміну думками в контексті підготовки саміту «нормандської четвірки» Путін сказав, що ще все, грубо кажучи, сиро і непідготовлено. При цьому, як відомо, Зеленський ініціює екстрене засідання в такому форматі. Що все це означає, якщо винести за дужки дипломатичні витіюватості?

- Скільки вже цей Нормандський формат зривався... Саме завдяки ініціативі Зеленського вони, так би мовити, трошки заворушилися. А Путін що сказав по суті? Сказав, що, мовляв, я не хочу брати участь у Нормандські форматі, поки не будуть підготовлені чіткі рішення для обговорення та затвердження. Думаю, Росія буде торпедувати тематику мінських домовленостей: зняття блокади, амністія бойовиків, ухвалення Україною закону про особливий статус Донбасу і проведення виборів.

До речі, в неділю Росія провела «вибори» в окупованому Криму. Скажіть, чи багато країн Заходу засудили те, що відбувається? Тільки наші друзі литовці і латиші, ще Молдова. А більше ніхто. Це досить серйозний симптом, який свідчить про те, що Україну й надалі будуть дотискати.

А якщо на Донбасі пройдуть вибори, думаєте, все буде згідно з українським законодавством? Все пройде як в Абхазії, Південній Осетії і як ось зараз в Криму...

Як можуть відбутися демократичні вибори за присутності російських військ на окупованих територіях? А Росія, я вас запевняю, в будь-якому випадку не виведе свої війська. До речі, в РФ вже говорять про необхідний жест доброї волі з боку України щодо відновлення виплати пенсій на окупованих територіях. Тобто Путін робить все, щоб «повісити» всі витрати на відновлення цієї території на Україну. При цьому фактично територія буде російською.

- Якими в ситуації, що склалася, повинні бути симетричні кроки офіційного Києва?

- Проблема в тому, що у Росії є стратегія, а у нас її немає - ні дипломатичної, ні військової. Тому складно говорити про контрстратегію, якої просто немає. Її не було ні у Порошенка, а тепер немає і у Зеленського. Була одна надія на Захід. Але як, вибачте, міг вплинути на ситуацію Захід, якщо ми на міжнародному рівні не визнали себе жертвою агресії Росії і не визнали стан війни, в якому перебуваємо? Ми всі декларували як внутрішній конфлікт і вся Європа погодилася: ok, this is the Ukrainian crisis. І тепер ми цей Ukrainian crisis видихаємо. Ми не можемо посадити диверсантів по повній програмі, як їм належить, а шукаємо всілякі лазівки: за тероризм, ще за щось. Замість того, щоб вводити воєнний стан попереднє керівництво придумало АТО. А що таке АТО? Це внутрішній конфлікт...

В результаті мінські угоди, як, втім, і Нормандський формат, були побудовані за методологією внутрішнього конфлікту. А якщо це внутрішній конфлікт, то його сторонами є центральна влада України і так звані «ЛНР»-«ДНР», а Росія тут ні до чого.

В результаті Росію засуджують за те, що вона допомагає бойовикам - і все. Хоча всі ми розуміємо, що мова йде про міждержавний, а не внутрішній конфлікт у формі війни. І воюючою стороною є не «ДНР»-«ЛНР», а Росія.

У Росії є стратегія. І це не стратегія врегулювання конфлікту, а стратегія ведення війни проти України, кінцевою метою якої є знищення української державності та національної ідентичності.

З тим, щоб вийти з глухого кута, ми повинні переформатувати ситуацію, повинні ввести тимчасовий військовий стан на частині територій, повинні звернутися в ООН, посилаючись на 51 статтю, де мова йде про право на самооборону країни в умовах агресії. В такому випадку воюючою стороною буде Росія і тоді вже ніяка Меркель і ніякої Макрон не зможуть сідати за стіл переговорів з Росією як посередником або спостерігачем. А тепер вже я вас питаю: чи піде на це Зеленський?

- Тут можна тільки поставити три крапки...

- Саме так. Зараз все представляється так, що Зеленський намагається вирішити проблему, використовуючи ті ж рішення, які використовував Порошенко. Результат Порошенка відомий...

Резюмую: так, в найближчому майбутньому стрілянина на Донбасі на певний час може припинитися, але війна не закінчиться.

Наталія Ромашова

Читайте також: У районі проведення ООС затримана група бойовиків