Неприступна. ЮНЕСКО може включити до списку всесвітньої спадщини найбільшу в Україні фортецю

Ще в VI столітті до н.е. вихідці з Мілета заснували на західному березі Дністра місто Тіра. Тут, на руїнах стародавньої Тіри майже дві тисячі років потому онук Чингіз-хана — Берке — звів фортецю Ак-Лібо. Незабаром право на її використання отримали генуезці, що практично монополізували торгівлю на величезній території Візантійської імперії. Їх змінили молдавські князі, для яких форпост Четатя-Албе (тобто, Біла фортеця) стає головним портом.

У XV столітті захисники гарнізону тричі відбивали спроби османів взяти штурмом Четатя-Албе, лише в 1484-му старійшини урочисто піднесли ключі від фортеці султану Баязиду II. Нові господарі були не оригінальні — укріплення отримало назву Аккерман — Біла фортеця, щоправда, вже по-турецьки.

Триста років панування Османської імперії затьмарювали походи на Аккерман козацьких отаманів Євстафія Дашкевича, Івана Сірка, полковника Семена Палія та багатьох інших.

Добре укріпленою фортецею в Середньовіччі було складно когось здивувати, але зведений на скелі форт з одного боку омивався Дністровським лиманом, а з трьох інших був оперезаний ровом глибиною 20 і шириною 14 метрів. Загальна довжина стін фортеці перевищує два кілометри, причому через кожні 40 метрів в них вбудовані вежі і бастіони з бійницями. П'ятиметрова кладка перетворювала Аккерман в міцний горішок для артилерії. Зв'язок гарнізону з містом забезпечував підйомний міст.

Фортифікаційний комплекс, що розкинувся на дев'яти гектарах, навіть складно назвати фортецею — так званий Цивільний двір був забудований одноповерховими будинками — сюди під час облоги стікалися городяни.

Тим часом, військова стратегія змінилася, і 1 грудня 1806 турки здали Аккерман без бою загону Рішельє. За Бухарестським мирним договором 1812 року Нижнє Придністров'я увійшло до складу Російської імперії, ще через 20 років фортеця втратила статус військового об'єкту, а в 1896-му була оголошена історико-архітектурним пам'ятником.

Для Росії Аккерман представляв інтерес, головним чином як міжнародний порт «річка-море», але після будівництва нового причалу в середині XIX століття фундамент фортеці почав поступово розмиватися водами лиману, що призвело до обвалення однієї з веж і ділянки стіни.

Вчені забили тривогу ще в 1920-і роки (коли Аккерман, знову під назвою Четатя-Албе, був частиною королівства Румунія) — тоді були побудовані три арки і один контрфорс. У радянські роки звели ще один контрфорс і, нарешті, нещодавно — у 2017 році — збудували залізобетонну систему з нових контрфорсів і відновили ще одну ділянку стіни.

Попри бурхливу 800-річну історію, війни і реконструкції, в цілому фортеця добре збереглася. Так, практично в первозданному вигляді залишилися вежі, багато з яких отримали імена власні — Комендантська, вежа Овідія, Пушкіна і т.д. Головні ворота з мореного дуба теж майже не постраждали. З чотирьох дворів фортеці до нашого часу дійшли три. Гості можуть помилуватися і залишками турецького мінарету, побудованого на руїнах християнського храму, на території пам'ятки історії діє музей.

Для кіношників околиці Аккерманській фортеці давно стали ідеальною натурою — тут були зняті «Капітан Немо» і «20 років потому», «Отелло» і «Адмірал Ушаков». Тут же проводяться пісенні фестивалі і театралізовані історичні шоу-реконструкції — іншими словами, туристичний потенціал унікальної пам'ятки величезний, тим більше, що від Одеси до Білгород-Дністровського трохи більше ніж година їзди.

У цьому контексті цілком логічно виглядає подача заявки на включення об'єкта «Тіра — Білгород (Аккерман) — на шляху від Чорного до Балтійського морів» в список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Про це повідомляє представництво України при ЮНЕСКО на своїй офіційній сторінці в Facebook.

Нагадаємо, що на сьогодні в список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО входить сім об'єктів на території нашої країни.

Максим Суханов, Lenta.UA