Настав День пам'яті жертв Бабиного Яру

29-30 вересня 1941 року, в окупованому нацистами Києві був проведений перший масовий розстріл військовими беззбройного цивільного населення. Всього з 29 вересня по 11 жовтня 1941 року есесівці вбили майже все єврейське населення міста - понад 50 тисяч чоловіків, жінок, дітей. Тільки в перші два дні розстрілів було вбито майже 34 тисячі осіб. 1, 2, 8 і 11 жовтня розстріляли тих, хто не з'явився за наказом - ще приблизно 17 тисяч осіб.

Передумовою до проведення акції була відверта брехня про участь євреїв в мінуванні і вибухах на Хрещатику, у результаті яких загинуло чимало солдатів і офіцерів вермахту. Місцем масових розстрілів був обраний Бабин Яр - балка на північному заході Києва довжиною в два з половиною кілометри, яка подекуди сягала 50-метрової глибини. В кінці вулиці поставили ворота, через які людей пропускали групами по 30-40 чоловік. Попередньо їх змушували роздягтися, відбирали особисті речі, потім поліцейські кийками гнали жертв до проходів в насипах на краю яру. На протилежному боці сиділи кулеметники. Тіла розстріляних скочувалися по схилу на дно. Після того, як рів заповнювався 2-3 шарами трупів, зверху їх засипали землею.

У цілому, за роки Другої світової війни в Бабиному Яру, за різними оцінками, загинуло від 100 до 150 тисяч осіб - євреїв, циган, караїмів, радянських військовополонених, учасників українського націоналістичного руху опору, пацієнтів психіатричної клініки, представників інших національних або соціальних груп, яких окупанти вважали «зайвими». Розстріли в Бабиному Яру тривали до звільнення Києва від окупантів в 1943 році.

За радянських часів про страшні події воліли мовчати. Одними з перших табуйовану тему підняли письменники Віктор Некрасов, Анатолій Кузнєцов, а також дисидент Іван Дзюба, який 29 вересня 1966 року виступив з промовою перед учасниками скорботної церемонії, назвавши Бабин Яр "спільною трагедією єврейського та українського народів". Бабин Яр разом з Освенцимом став жахливим символом Голокосту на території Східної Європи і прикладом того, до чого призводять людиноненависницькі теорії.

Пам'ять про трагедію Бабиного Яру в Україні шанують на державному рівні, що свідчить про те, що в колективній пам'яті народу подібні скорботні події не мають ніяких часових проміжків і строків давності - вони завжди живі, як живий біль втрати за кожним, хто пройшов дорогою смерті і загинув в братській могилі Бабиного Яру.

Читайте також: З 2011 року в Бабиному Яру так і не побудували меморіально-музейний комплекс

Фото: Укрінформ