Надруковані скандальні мемуари голлівудської суперзірки, яку обвинуватили в сексуальних домаганнях

Як ми вже розповідали, 84-річного кінорежисера зі світовим ім'ям і володаря чотирьох «Оскарів» Вуді Аллена любили всі - тусовка, прості кінематографісти і, головне, глядачі. Тому, коли його звинуватили в тому ж злочині, що і Романа Поланскі, та ще до малолітньої прийомної дочки Ділан, це було вибухом бомби. Однак енергія вибуху не отримала юридичного підтвердження і пішла в повітря. Її, якщо говорити про широкий загал, майже забули, і навіщо Вуді Аллен в своєму віці знову нагадав про неї публіці, бо так прагнув надрукувати свої мемуари, від яких відмовилися чотири видавництва - загадка.

Нагадаємо, що останнім з цих видавництв було Grand Central Publishing, що входить в Hachette Book Group, яке заявляло, що має намір випустити їх 7-го квітня. Але співробітники Hachette влаштували демонстрацію протесту, видавництво відмовилося від своїх планів - і рукопис підібрало вже п'яте, нью-йоркське Arcade, що, як повідомляє Associated Press , і опублікувало їх в понеділок.

Для того, хто не знайомий з цією історією, доведеться її нагадати. Почалося все з того, що Міа Ферроу, яка була дружиною Вуді Аллена і героїнею 13 його фільмів (за іронією долі, до цього вона зіграла головну роль в «Дитині Розмарі» обвинуваченого в розбещенні малолітньої Саманти Геймер режисера Романа Поланскі), заявила, що Аллен розбещував як її прийомну дочку від попереднього шлюбу Сун-і Превін, яка жила з ними, так і їх спільну з Алленом прийомну дочку Ділан, в той час зовсім ще дитину.

У 1997-му році Сун-І Превін і Вуді Аллен, який старший за неї на 35 років, одружилися. А через десять з гаком років Сун І-Превін звинуватила в насильстві над собою як раз Міа Ферроу і до того ж заявила, що звинувачення Аллена в розбещенні Ділан теж хибні, хоча і не заперечувала того факту, що сварки між Міа і Алленом почалися після того, як Міа знайшла у нього фотографію оголеної малолітньої Ділан.

Вся ця «Санта-Барбара» (чого варта одна Сун-І Превін, одночасно дочка і дружина Аллена) поступово була забута, але історія з мемуарами її реанімувала. В результаті, як вже було сказано, найбільші американські видавництва відмовилися їх публікувати, але на світ, як ми бачимо, вони все-таки з'явилися. Природно, що пресу, яка зараз про них пише, мало цікавить багаторічна режисерська діяльність Вуді Аллена. (До речі, його останній фільм не йшов в США, так як кінопрокатні компанії відмовилися його брати).

Що ж стосується фактів його особистого життя, то тут Аллен, розповідаючи про них, виглядає, прямо скажемо, не дуже впевнено. Так, він пише, наприклад, що на початку його відносин з Сун-І Превін ними «оволоділа пристрасть» і вони «не могли відірватися один від одного». Але з точки зору життєвого досвіду зрозуміло, що для суперзнаменітого і досвідченого в любовних справах вітчима порушити таку «пристрасть» у юної дівчині, яка жила з ним в одній родині, було нескладним завданням. І виглядає все це ... втім, з юридичної точки зору сказати тут нічого.

З приводу ще однієї його прийомної дочки Ділан Аллен розповідає, як пише The Gardian , наприклад, про такий випадок - мовляв, якось все численне сімейство з дітьми та їх няньками, дивлячись телевізор, зайняло весь диван і йому довелося сісти на підлогу біля ніг малолітньої Ділан. І тоді, мовляв, він, можливо, поклав на мить голову їй на коліна - але, звичайно, не зробив їй нічого поганого.

Тут справа навіть не у відомій приказці «ти виправдуєшся, отже, ти винен», яка не завжди справедлива. Просто якщо ти знаєш, що в твоїх мемуарах не уникнути таких виправдань, навіщо їх взагалі видавати? Втім, Вуді Аллен мав повне право вчинити зі своєю книгою так, як вважає за потрібне. І напевно знайдуться багато тисяч його прихильників, які це рішення схвалять - як, втім, і люди з протилежною думкою.

Заставне фото: Twitter