На Місяці почнуть видобувати корисні копалини

Чи існують якісь правила, що регулюють цей процес, і кому в принципі належать скарби місячних надр? Востаннє людина ходила по Місяцю в 1972 році, але найближчим часом ситуація може кардинально змінитися. 

Уже кілька компаній заявили про бажання здійснити там геологорозвідувальні роботи та, якщо змога, почати видобуток корисних копалин, які містять золото, платину та інші рідкісні на Землі елементи. 

На початку січня китайський космічний зонд «Чан'е-4» з першої спроби благополучно приземлився на зворотному боці Місяця. Станція здійснила перший експеримент з вирощування рослин на Місяці, унаслідок якого доставлені туди насіння дали паростки. 

Науковці сподіваються застосувати результати тестів при створенні місячної експериментальної бази. Японська компанія iSpace планує створити транспортну платформу Земля-Місяць і провести дослідження води, що перебуває в твердому стані в кратерах на полюсах Місяця. 

Надлежність небесних тіл почали обговорювати з самого початку польоту людини в космос, тобто в часи холодної війни. Поки в НАСА планували відправити перших астронавтів на Місяць, ООН розробила договір про космос, який був підписаний у 1967 році. Серед країн, що схвалили його, були США, СРСР і Великобританія. 

Космічний простір, зокрема Місяць та інші небесні тіла, не підлягає національному присвоєнню ні шляхом проголошення на них суверенітету, ні шляхом використання або окупації, ні будь-якими іншими засобами. 

Голова компанії Alden Advisers Джоан Вілер називає угоду Великою хартією вольностей у космосі. Завдяки її існуванню встановлення державного прапора на Місяці (а саме так вчинили Армстронг та інші астронавти) абсолютно нічого не означає, тому що юридично «застовпити» там територію не може ніхто – ні людина, ні компанія, ні країна, сказала Вілер.

Завдяки розвитку технологій комерційний видобуток корисних копалин на супутнику Землі вже не здається фантастикою з далекого майбутнього.

У 1979 ООН було схвалено угоду про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах, яку ще називають «Місячною угодою». У ній проголошується принцип виключно мирного використання Місяця й підкреслюється, що будівництво та вибір розташування місячних станцій необхідно погоджувати з ООН, пояснивши при цьому причини їхнього спорудження.

У документі говориться, що Місяць і його корисні копалини є загальним надбанням усього людства, а держави-учасники зобов'язуються «встановити міжнародний режим, зокрема відповідні процедури, для регулювання експлуатації природних ресурсів Місяця, коли буде очевидно, що така експлуатація стане можливою і найближчим часом».

Головна проблема« Місячної угоди» в тому, що її ратифікували лише 11 країн. Серед них – Франція та Індія. Інші країни з космічними програмами, серед яких Китай, США та Росія, документ не підписали. Також залишилася осторонь і Британія.

За словами Вілер, стежити за виконанням положень, що містяться в угодах, украй не просто. Цим повинні опікуватися самі країни, що підписалися під цими документами й включили їх у своє законодавство. Вони повинні стежити за тим, щоб окремі люди й компанії слідували букві закону. 

В останні роки наявні угоди, які забороняють державам забирати у власність небесні тіла, активно перевіряються на прочність.

У 2015 року в США був ухвалений закон про конкуренцію щодо питання комерційних космічних запусків, у якому йдеться про право громадян здобувати корисні копалини з астероїдів. Він не поширюється на Місяць, але його механізм дії в принципі може бути розширений.

У 2017 році аналогічний закон ухвалили в Люксембурзі. У ньому йдеться про право власності на ресурси, виявлені в космосі. Заступник прем'єр-міністра Етьєн Шнайдер сказав, що завдяки цьому закону Люксембург стане європейським першопрохідцем і лідером у цій галузі.

Фото з відкритих джерел