Лічильник для Зеленського включиться з 1 вересня - Сергій Гайдай про перші 100 днів президента

Сьогодні Володимир Зеленський відзначає перший президентський «ювілей» - 100 днів на посаді глави держави. Вважається, що саме з цього моменту можна робити перші проміжні висновки з приводу діяльності нового людини у владі.

Про те, чи справді варто робити умовиводи з перших ста днів президентства, Lenta.UA поспілкувалася з відомим політтехнологом, політичним експертом Сергієм Гайдаєм.

- Чи реально зробити серйозні відчутні в суспільстві кроки на посаді президента за сто днів правління або планка очікувань все-таки дещо завищена?

- Реально, чому ні? Згадав, як в 2013 році Порошенко, виступаючи з доповіддю в форматі TEDx, сказав про те, що заважає сьогодні перетворити Україну з країни лузера в країну цивілізовану - це відсутність змін, реформ. Але не це була головна думка його доповіді. Ключове: зміни робляться швидко, а якщо вони не робляться швидко, то вони не робляться ніколи. І в цьому Порошенко мав рацію.

Коли Саакашвілі пізніше запитували, мовляв, коли почалися зміни після вашого приходу до влади, він відповів: «Протягом одного місяця ми посадили величезну кількість корупціонерів, за кілька місяців було замінено керівництво силових органів. Змінам заважає лише одне - відсутність політичної волі».

Інша справа з ста днями президента Зеленського. У нього, я вважаю, за великим рахунком, лічильник ще не почав працювати, оскільки він замість цих ста днів затіяв вибори. І я думаю, що психологічно для більшості українців ці сто днів почнуться першого вересня, коли всі повернуться з відпусток, коли запрацює Верховна Рада і коли не буде жодної відмовки - а що ж заважає нинішньому президенту робити найрадикальніші реформи?

Тим більше, за всю історію України саме у Зеленського найбільші можливості: громадська підтримка в районі 73 відсотків, величезна фракція, яка сформує абсолютно його уряд.

- Якщо за точку відліку брати перше вересня, то коли можна буде «помацати» перші плоди діяльності Зеленського?

- Я думаю, що реальні підсумки всі підбиватимуть після промови президента на Новий рік. І суспільство буде приймати рішення: чорт забирай, в цій країні щось почало змінюватися або помінялися тільки особи і фігури в парламенті, а система залишилася такою ж...

- Якою, на ваш погляд, буде контролююча тактика громадськості - активною або вичікувально-розслабленою?

- Звичайно, активною. Так суспільство вже активне як ніколи! Ви ж подивіться, такого активного обговорення будь-якого чиха президента навіть при Порошенкові не було, хоча Порошенко жив в умовах активного тиску на нього з боку громадянського суспільства. Інша справа, що Порошенко плювати хотів на це тиск: він маніпулював і обманював, за що в підсумку й поплатився.

- Як ви вважаєте, «Слуга народу» (читай - президент) лише імітувала бажання об'єднуватися в коаліцію, а насправді свідомо йшла до монобільшості?

- Це питання потрібно задавати Дмитру Разумкову. А особисто я вважаю, що можна було спробувати зробити коаліцію, отримавши не просто більшість, а більшість конституційну. 300 голосів - це важливо, оскільки один з кардинальних запитів історичного часу - це запит на зміну Конституції. І мова йде не просто про заміну тексту - мовляв, цей поганий, давайте напишемо хороший. Необхідний комплексний перезапуск конституційного процесу, тому що той конституційний процес, в ході якого ми отримали Конституцію, він країну не «засновував». Що мається на увазі? Те, що населення в цьому не брала абсолютно ніякої участі. Зараз ми святкуємо цей день (День Конституції - Ред), але в принципі, ніхто з нас не брав у створенні Основного закону ніякої участі.

А сьогодні можна зробити все по-іншому. Витратити на це доведеться не один рік, але в процесі необхідно запропонувати активним верствам населення сформулювати те, що по суті повинна вирішувати Конституція. Тобто, мова йде про якийсь суспільний договір, про принципи, згідно з якими ми всі вирішили жити. Конституція повинна всі ці принципи відобразити, а потім на великому референдумі ми повинні її прийняти.

Але з тим, щоб все це зробити (скасувати стару Конституцію і затвердити нову) потрібно триста голосів. Шанси були... Якщо я не помиляюся, у «Слуги народу» - 254 голоси. 48 тих, хто міг би приєднатися до команди Зеленського в парламенті є.

І тут питання стоїть таким чином: хочеться великих серйозних державних змін або хочеться комфорту існування ці п'ять років? Якщо комфорту, то коаліція не потрібна - є більшість, де всі свої і всі підкоряються. А якщо хочеться запустити серйозний процес перезапуску країни, це означає, що потрібно було добувати триста голосів.

- Повернемося до 100 днів президента Зеленського. Як ви оцінюєте те, що він міг робити без узгодження з депутатським корпусом, наприклад, його зовнішньополітичну діяльність і багато кадрових рішень?

- Такі речі не можна оцінювати «тут і відразу». Їх можна оцінювати через якийсь час, коли приходить результат. Поки ж можна сказати, що все істеричні і панічні крики так званих «порохоботов» про те, що з приходом Зеленського у нас почнеться обвал економіки, Путін нападе і так далі, не підтвердилися. Курс не змінився, президент все краще говорить українською мовою, працюють спічрайтери і, загалом, всі декларують проєвропейську позицію.

Але, знову-таки, поки що це тільки декларації. Петро Олексійович теж все це декларував, проводячи при цьому, на моє глибоке переконання, відверто антиукраїнську політику. При гаслах «Геть від Москви!» у нас збільшувався товарообіг з Росією, у нас не були закриті кордони тощо. Ми не будували боєздатну армію, там корупція цвіла буйним цвітом... Загалом, декларації були одні, дії зовсім інші. Тому говорити сьогодні про декларації нинішнього президента - безглуздо, потрібно дивитися на результати. А результати будуть через деякий час.

- А щодо кадрової політики Зеленського, що можете сказати?

- Для мене кадрова політика - це коли себе оточують незручними людьми. Що таке незручна людина? Це людина, яка має свої установки, своє бачення концепції, яка має політичну волю. Я таких людей поки що не бачу. Я бачу стандартну візантійську схему, яка була і за Порошенка: кругом друзі дитинства, хороші знайомі і люди, які вміють проявляти лояльність, тобто зручні люди. Ось взяти, наприклад Арахамія (Давид Арахамія - обраний нардеп від «Слуги народу», найбільш ймовірний лідер фракції СН в парламенте - Ред.). Не так давно він дуже сильно проявляв лояльність до Петра Олексійовича, а зараз проявляє до Зеленського.

Тобто, я не бачу, щоб щось змінювалося в цьому плані. Але тут є ще проблема: в цій країні дуже мало незручних людей. Можливо, при владі поки що немає механізму їх знаходження. Не виключено, що коли зручні проваляться і президент втратить рейтинг, він активно почне шукати людей незручних.

- Хто в новообраній Раді може вважатися реальною, а не декоративної опозицією до нинішньої влади?

- Ніхто... Що таке опозиція? Це світоглядний «поєдинок», коли одна політична сила робить все, щоб реалізувати своє світобачення, а інша - своє. А ми що маємо? Всі українські політики мають одне і теж світогляд, просто виряджаються в різні одягу і намагаються звабити різний електорат. Ну, це не опозиція... От якби ще був закон про опозицію, де опозиції дали б чіткий контроль над владою, тоді інша справа. Як завжди в цивілізованих суспільствах відбувається? Влада щось реалізує, а опозиція здійснює контроль і строго стежить, щоб не були ущемлені права. У нас такої системної опозиції немає. Хто Вакарчук? Опозиція? Він, схоже, ще не встиг навіть розібратися в тому, що таке політика взагалі. Юлія Тимошенко? При всій повазі до неї, але немає. Петро Олексійович - корупціонер, і у нього проблема як би не потрапити під роздачу правоохоронних органів. А Медведчук - токсична фігура.

Хто може контролювати владу? Тільки ті, хто має достатні сили, можливості і нормальну репутацію. У нас в парламенті таких немає.

Наталія Ромашова