Гречка на виборах нікуди не випарується - глава Комітету виборців Олексій Кошель

З наближенням осені, коли де-юре стартує виборча кампанія на місцях, помітно посилюється і політичний пульс країни. Втім, навіть не чекаючи стартового законодавчого свистка, представники різних політсил розгортають агітаційну діяльність, а також «воскрешають» партштаби на периферії з тим, щоб бути ближче до потенційних виборців. Особлива увага до муніципальних виборів-2020 прикута, крім іншого, і до того, що для правлячої Зе-команди після тріумфальних результатів на президентському, а потім і парламентському марафонах, підсумки жовтневого волевиявлення можуть стати холодним душем, що позбавляє їх перспективи закріпити владну вертикаль «знизу». Про цю та інші особливості прийдешніх регіональних виборів Lenta.UA говорить з керівником Комітету виборців України (КВУ) Олексієм Кошелем.

- На які особливості, крім законодавчих нововведень, осінньої виборчої кампанії ви звернули б особливу увагу?

Читайте також: Шоу для Кличка: У які ігри з киянами грають Притула, Верещук і Банкова

- Мабуть, ключовою особливістю є те, що кампанія буде проходити в умовах коронавірусу. Цей фактор дуже чітко буде позначений на формах і методах передвиборчої боротьби. Вже зараз, до речі, дуже багато поширених і апробованих раніше способів агітації просто зникають. Наприклад, агіткампанія «від дверей до дверей» або встановлення вуличних наметових «штабів».

- Тобто, умовну гречку розносити не будуть?

- Ні, гречка буде, куди ж без неї... На основі низки повідомлень з регіонів, ми бачимо, що такі форми роботи, як псевдоблагодійність під виборчим соусом зберігає масштаби, зафіксовані також під час місцевої кампанії зразка 2015 року. З одного боку, існує ілюзія, що зараз все перейшло в інтернет, а з іншого - різного роду ремонтні роботи, питання благоустрою «під вибори» дитячих і спортивних майданчиків, як і раніше використовуються по повній програмі. І дуже часто, як свідчать дослідження нашої організації, ця робота супроводжується наданням товарів, пільг, послуг, що прямо свідчать про технології підкупу.

Наведу приклад. Один з лідерів партійного осередку роздає учням середньої школи, які завершили рік з відзнакою, не тільки почесні грамоти від своєї політсили, але і грошову винагороду. Таким чином, абсолютно зрозуміло, що 25 жовтня батьки цих дітей в знак подяки таким політикам, підтримають на виборах їх, а також партію, яку вони представляють.

- Наскільки сильно, в порівнянні з останніми парламентськими перегонами, за підсумками місцевих виборів зміниться партійна карта країни?

- Традиційно - і прийдешні вибори в цьому плані, навряд чи стануть винятком - в кожному регіоні найбільш сильні позиції мають або діючі мери, або діючі депутати місцевих рад. Тому на осінніх виборах партійні бренди, кольори і гасла гратимуть на порядок менш важливу роль, ніж на парламентських. Виборець буде орієнтуватися на те, що окремо взятий політик або міський голова зробив для його територіальної громади.

- Таких людей немає у правлячої політсили «Слуга народу», оскільки після їх приходу до влади в 2019-м, місцева вертикаль не змінювалася. На що сьогодні можуть розраховувати «слуги»?

- Якщо аналізувати потенційних кандидатів від СН на позиції міських голів, є всі підстави говорити, що «Слуга народу» може розраховувати тільки на кілька переможних результатів у великих містах. Тобто, партію влади за підсумками осінніх виборів чекає велике розчарування. До речі, вони тут не самотні - напевно розчаруються підсумками волевиявлення і більшість інших парламентських сил, які не мають дієвих структур на місцях і не працюють системно в регіональних «полях».

Тому зараз триває змагання між великими партіями, які всіляко намагаються перетягнути того чи іншого перспективного кандидата або мера під свої партзнамена. І, на превеликий жаль, багатьом це вдасться зробити, оскільки ми на сьогодні маємо норми Виборчого кодексу, які істотно посилюють саме партійний фактор. Партійну систему опустили до рівня 10+ тисяч виборців, тоді як в маленьких містах або ОТГ просто не існує партійних осередків. Парламентські партії, особливо, нові, фактично існують у віртуальній реальності. Наприклад, «Слуга народу», якщо розглянути її офіційний фінансовий звіт за підсумками 2019 року, зафіксувала, що у неї немає жодного районного осередку зі статусом юридичної особи. Тобто, у них немає своїх представництв з відкритими банківськими рахунками ні в Києві, ні в Харкові, ні в Одесі, ні в інших містах. Вони, відповідно, не можуть проводити легальну господарську діяльність: платити зарплату співробітникам, орендувати офіс і так далі. Іншими словами, вони існують у віртуальній площині.

Тому вони створили для себе гранично комфортну і зручну виборчу систему, коли з одного боку знизили партійну систему до населених пунктів з населенням 10 тисяч +, а з іншого боку, посилили механізми відкликання місцевих депутатів. Таким чином, зараз є всі підстави говорити про партійне рабство, коли фактично за будь-яку дію місцевого депутата можна без особливих зусиль відкликати. Крім цього, затверджена виборча система відкриває максимальний простір для політичної корупції, коли голови обласних організацій, спонсори партій і політики, які реально впливають на діяльність партструктури, зможуть направо-наліво масово торгувати місцями у виборчих списках.

- Ще до офіційного старту виборчої кампанії вулиці країни буквально заполонили білборди політсил і кандидатів мери. Як змінилися в якісному сенсі агітаційні меседжі?

- Оскільки суб'єкти виборчого процесу ще не зареєстровані офіційно, ми можемо говорити тільки про ймовірних учасників гонки. Так ось, сьогодні більшість ключових тез і гасел кампанії є поверхневими. Майбутні кандидати і політичні сили концентруються не на ідеях, програмних засадах, стратегіях, а на головних положеннях підручників з політичних технологій.

Коли я дивлюся, наприклад, на рекламу партії «За майбутнє», я бачу буквар політтехнолога - обтічні фрази з категорії про все і ні про що. В принципі, коли політики говорять високе, про небо і землю, про світле майбутнє і ніяк не позиціонують себе політично - це безпрограшний варіант на певному етапі. Разом з тим, дуже прикро бачити агітацію, сконцентровану за особисті якості кандидата, його статеву ознаку. Чому - прикро? Тому що це істотно знижує якість виборчої кампанії як такої, зводить її до рівня дворових «розборок».

- Виборець «клюне» на такого рівня дискусії?

- Виборець завжди реагує на хліб і видовища, на просте, якщо не сказати - примітивне ведення виборчої кампанії. Тому кандидати, які роздають продуктові набори або конверти з грошима, а також, займаються диким популізмом, обіцяючи всім все і відразу, і надалі будуть мати перевагу. Так вже побудована людська психологія, що людям завжди хочеться бачити чудо, хочеться бачити людину, яка, прийшовши до влади, одним помахом руки може повністю змінити життя громади.

Але питання насправді не тільки у виборцях, а й в політиках. Ми зараз повинні формувати політичні традиції якісних дебатів, а також праймеріз, коли кандидатів висуватиме не група лідерів або спонсорів, а виборці. Зараз, на жаль, ми бачимо інші реалії. Та ж «Слуга народу» висувала кандидатів на основі думки президента, рішення парламентської фракції і соціології. Я перепрошую, але це підміна понять. Раніше у нас спостерігалися війни фейкової соціології, тепер до них приєдналися хвилі фейкових праймеріз.

У всьому світі праймеріз - це або голосування виборців за потенційних кандидатів, або голосування за ймовірних висуванців членів партії. Наприклад, у Франції, коли соціалісти організовували праймеріз, вони облаштовували роботу близько восьми тисяч виборчих дільниць, де люди приходили і голосували. А в Україні чомусь вирішили назвати кандидатів-фаворитів за підсумками фракційного засідання. Це не праймеріз. Це нагадує мені, швидше  КПРС, а не демократичний процес.

- Може бути, процес праймеріз настільки дефектівний лише тому, що у нас немає подібних традицій і усталених правил?

- Псевдопраймеріз у нас проводяться далеко не вперше. За останні десять років низка політичних проектів, сил і команд проводили так званий праймеріз, правда, називали це по-іншому. Наприклад, процедурою голосування за вихідців з народу тощо. Але там теж все було побудовано на суцільних спекуляціях, тому що праймеріз - це внутрішньопартійна процедура або процедура залучення величезної кількості виборців. Однак під словом «праймеріз» українським виборцям продавали політтехнології. Цим же, на превеликий жаль, займається зараз і партія влади, заявляючи про переможця праймеріз, якого по факту не було. Для мене це дуже болюче питання, оскільки ніхто за багато років так і не впровадив цю процедуру в площині політичної культури або чинного законодавства.

- Який часовий проміжок необхідний для того, щоб лекала реального праймеріз наповнилися якісними смислами і змістом?

- Чим гостріше і масштабно ми з вами будемо критикувати політиків і партії за підміну ними демократичних процедур, тим швидше відбудуться якісні зміни. Я сподіваюся, що вже через один-три виборчі цикли, ми зможемо побачити реальний праймеріз. Зараз же у нас все овіяне фікцією і міфами.

У цьому контексті можна згадати міф про «турборежим» роботи парламенту. Якщо ми порівняємо кількісні показники роботи попередньої Верховної Ради і нині діючої, ми побачимо, що ніякого «турборежиму» насправді не існує.

- Як не існує, про що ви сказали раніше, провладної «Слуги народу» в реальній, а не віртуальної площини... Чому за час перебування при владі, в Зе-команді ніхто всерйоз не зайнявся партбудівництвом заради хоча б уникнення ситуативних «договорняків» напередодні місцевих виборів?

- Всі ми знаємо, звідки гниє риба. Так ось, у мене складається таке враження, що владна команда в цілому, в особі президента, монобільшості та уряду до кінця не розуміють логіки того, як повинна працювати державна машина. Наведу один приклад. За півроку роботи Шмигаля Кабмін подав на розгляд парламенту понад 90 законопроектів. З них прийнято, увагу, чотири! Навіть уряд Олексія Гончарука, який багато в чому критикували, мав підтримку своїх законодавчих ініціатив на рівні 20%. Якщо ми подивимося на роботу урядів Гройсмана і Яценюка, то цей же показник становив близько 35%.

Тобто, зараз ми спостерігаємо реально провальні результати і ніхто, схоже, ні в Офісі президента, ні в парламенті, ні в уряді не розуміє, якою має бути базова основа для роботи владного механізму. У парламентсько-президентських республіках підтримка урядових законопроектів становить 70-80 відсотків, а уряд є ключовим центром розробки і реалізацій законодавчих рішень від центру до регіонів. У нас все не так, і в результаті ми бачимо, як часто-густо рішення центральної влади ігноруються на рівні регіонів. А якщо повернутися до теми майбутніх регіональних виборів, то на мій погляд, холодним душем і для провладних, і для опозиційних парламентських партій можуть стати результати місцевих партструктур, які не існують де-юре, але активно працюють де-факто на рівні районів і областей. Політсили, представлені у Верховній Раді, замість того, щоб протягом останнього року пропонувати стратегії, обмежуються яскравими, але абсолютно беззмістовними політичними іграми. Тому парламентські політсили приречені на поразку.

- Чи не буде у зв'язку з цим за підсумками місцевих виборів спостерігатися «розбрід і хитання»? Коли, наприклад, парламент приймає одне рішення, а влада на місцях включає свою індивідуальну платівку?

- Те, що ви називаєте розбродом і хитанням, неодмінно буде, тому що бачення центральної і місцевої влади можуть розходитися в багатьох питаннях, перш за все, локальних. До повного колапсу, справа, думаю, не дійде, проте безхмарно, скажімо так, теж не буде.

- Чи може система електронного голосування стати панацеєю від різного роду виборчих спекуляцій?

- Протягом останніх років я зустрічався з десятками світових експертів, які є фахівцями з електронного голосування, і всі вони одностайні в тому, що головною проблемою такого способу голосування є навіть не питання кібербезпеки, а недовіра виборців до результатів голосування. На превеликий жаль, за останні десятиліття в Україні спостерігалося безліч проблем, починаючи від «транзитного сервера», до банальних спекуляцій політиків щодо результатів волевиявлення. У нас все ще зберігається високий рівень недовіри до паперових результатів голосування, не кажучи вже про електронні. Тому, зараз до тематики впровадження електронного голосування слід ставитися дуже обережно.

Ми таким чином в якості експерименту можемо проводити в окремих регіонах або по всій країні - в конкретних сегментованих групах, наприклад, для українців, які голосуватимуть вперше. При цьому, хотів би підкреслити, що навіть в країнах, де існує електронне голосування, наприклад, в тій же Естонії, паралельно працюють також виборчі дільниці з паперовими бюлетенями і протоколами.

- Сьогодні, в зв'язку з виборами в Білорусі в експертному середовищі актуалізувалося питання наявності в бюлетені графи «проти всіх». У них ця опція є, у нас - відсутня. Як ви оцінюєте цю вибірково-позиційну можливість?

- Особисто я вважаю, що графа «проти всіх» є зайвим елементом виборчого бюлетеня, оскільки вибір є завжди, та й право просто проігнорувати вибори ніхто не відміняв. Куди більш глобальною проблемою сьогодні є неврегульованість фінансування політичних партій. Журналістські розслідування свідчать про те, що партійні рахунки, а також рахунки виборчих фондів, масово поповнюють фіктивні особи, які мають офіційно мінімальну зарплату або пенсію. Зрозуміло, що це шулерство, тому наша організація виступає за впровадження системи фінансової звітності партій в режимі онлайн. Я не бачу ніяких перешкод, щоб кожна гривня, яка надійде на рахунок або буде витрачена, відбивалася в форматі онлайн. Це буде чесно по відношенню до виборця, але наші політики поки що навчилися робити тільки чесне обличчя, проводячи нечесну гру з тими, хто делегує їм владу.

- Якщо говорити про світоглядні сенси, то чим прийдешні місцеві вибори будуть відрізнятися від аналогічних марафонів минулих років?

- В українській історії ще ніколи місцеві вибори не були настільки заполітизовані, як нинішні. Як правило, все зводилося до розмов про якість доріг, чистоти повітря, каналізаційних проблем і так далі. Але виборче законодавство було підкориговано таким чином, щоб надати максимально комфортні умови роботи для великих політичних сил. Тому, ми отримаємо мега-заполітизовані вибори навіть в найменших громадах з десятьма тисячами виборців.

Наталія Ромашова

Читайте також: У КВУ оцінили коефіцієнт корисної дії Кабміну