Донбас, НАТО та "евакуація": чи чекати все-таки на вторгнення Росії

Ситуація, в якій опинилася Україна, найімовірніше, увійде до підручників для фахівців із ведення інформаційних воєн. Багато експертів сходяться на тому, що це, ймовірно, наймасштабніша та найінтенсивніша інформаційна кампанія у світовій історії, пов'язана з військово-політичною сферою. Доводиться констатувати неприємний факт: в епіцентрі цього інформаційного котла опинилися саме ми. З усіма наслідками…

Які цілі цієї гри, в яку всі сторони поклали величезні ресурси? Загалом, кейс України тут не єдиний. Але ключовий, оскільки стосується геополітичної ситуації не тільки в Європі, а й в Азії. А також безпосередньо чіпляє внутрішньополітичні розклади у США.

Читайте також: Менше туману у вирі обманів: які висновки йдуть після «вторгнення» Путіна, що не відбулося

Спробуємо розібратися, хоча б загалом, у цьому хитросплетінні інтересів та кулуарних конфліктів, через які наша країна виявилася головною інформаційною темою всіх західних ЗМІ.

Для цього доведеться повернутися у 2014 рік, коли Росія, скориставшись ослабленням центральної вертикалі влади в Україні внаслідок подій на Майдані та втечі з країни Януковича, спочатку захопила Крим, а потім за допомогою своїх «проксі» захопила частину Донбасу. Одразу ж винісши Крим за дужки (як тут не згадати завзяте мовчання екс-президента Петра Порошенка з цього приводу протягом усієї його каденції), Путін та його головний ідеолог та радник Владислав Сурков почали «запихати» ОРДЛО нам назад. Чому? Якщо коротко, то:

а) дорого утримувати, оскільки і в незруйнованому вигляді він вимагав величезних дотацій, а в нинішньому його стані у разі прийняття його до складу РФ йшлося б про вливання десятків мільярдів доларів щорічно;

б) його набагато вигідніше повернути Україні, але лише за умови, коли ця «пухлина» продовжувала б руйнувати і так слабкий організм нашої держави.

Власне, бажання повернути ОРДЛО нам і призвело до двох "Мінськів". Перший (після Іловайського котла) ніхто виконувати не став, тож росіяни вирішили додавити Київ. В результаті Києву довелося йти на підписання документа фактично під дулом автомата - під час силової агресії російської армії під Дебальцевим. Але знову Банкова почала виляти, не бажаючи вчиняти акт політичного суїциду. Федералізація, суб'єктивізація «ЛДНР» стала початком кінця країни.

Можливо, Порошенку б довелося непереливки, але тоді Київ дуже вдало потрапив до низки скандалів. Дуже вчасно з'явилася «амбарна книга» Партії регіонів, внаслідок чого демократи завдали удару на чолі штабу Дональда Трампа Полу Манафорту. Удар вийшов дуже сильним, але Трамп все одно став президентом.

Згодом Україну почали «користувати» і в Трампа. Зокрема, йдеться про історію з українською газовидобувною компанією Burisma, у якій у раді директорів опинився син Джо Байдена Хантер. Далі була телефонна розмова Трампа та Зеленського, через яку господар Білого дому мало не потрапив під імпічмент, оскільки його звинуватили у тиску на президента України.

Перемога Байдена знову змінила ситуацію. З одного боку, санкції проти олігархів (Коломойський, Медведчук), з іншого – явне заморожування екстрадиції Дмитра Фірташа до Штатів. Далі було перше серйозне «прокачування» біля наших кордонів російських військ. Проте погасити її вдалося зустріччю Байдена та Путіна влітку 2021 року в Женеві. Очевидно, все б десь плюс-мінус тривало у традиційній нервовій, але не гіперістеричній обстановці. Та трапився Афганістан: виведення військ США і прихід до влади талібів разом з картинкою людей, що чіпляються за літаки, - все це завдало надзвичайно сильного іміджевого удару по Байдену.

Разом з коронакризою та загальним падінням економіки у Штатах демократи почали електорально валитися, чим одразу ж скористалося їхнє alter ego – республіканці. І якщо вони переможуть на виборах до Сенату, Байден фактично виявиться заблокованим у Білому домі.

Очевидно, це одна із причин нагнітання ситуації. Також слід виділити інтереси США у Європі та бажання «поставити на шлях істинний» деякі європейські держави. Експерти також зазначають, що нинішня криза може мати відлуння і у Китаї.

У чому збігається мета Білого дому та Кремля. В тому що й ті, й ті хочуть впхнути нам ОРДЛО. Про мотиви росіян ми писали вище. Який же інтерес Білого дому? Він абсолютно прозаїчний: із Байдена зараз ліплять «миротворця», який зупинив війну.

Власне, залишилася справа за малим. Потрібно влаштувати інформаційну операцію такої сили, щоб Київ злякався і під страхом війни пішов на катастрофічні для себе виконання угод.

Дуже точно з цього приводу висловився експерт-міжнародник Ілія Куса: «Вторгнення» РФ залишатиметься головним віртуальним конструктом, за допомогою якого нас схилятимуть до компромісу в рамках Мінська-2. Посилюватиметься цей тиск буде асиметричними діями Росії, яка підігрує нагнітаючому наративу Заходу своїми навчаннями на морі та на суші, завдаючи постійних економічних збитків Україні (закриття неба, блокада портів, відтік капіталу, зменшення інвестицій, психологічний тиск та панічні настрої в суспільстві)».

Утім, окрім Мінська є ще одна тема, яку дуже хоче просунути Росія. Йдеться про нерозширення НАТО та фактичний «блок» для України на цю тематику. Кремль прямо заявив про готовність використати «заходи військово-технічного характеру». Київ одразу після заяв Кремля зазначив, що відмовлятися від цієї теми не має наміру.

Проте дав слабкість посол України у Великій Британії Вадим Пристайко, який в інтерв'ю BBC Radio 5 Live припустив, що Україна може відмовитися від вступу до НАТО, якщо це змусять обставини. За його словами, «з огляду на ту загрозу, яка є», Україна могла б бути змушена піти на такий крок. Кремль одразу зачепився за цю заяву.

Спікер Кремля Дмитро Пєсков заявив, що офіційна відмова України від ідеї вступу до НАТО сприяла б формулюванню «значної відповіді на російські занепокоєння».

«Безумовно, якимось чином зафіксована відмова України, підтверджена відмова України від ідеї вступу до НАТО – це був би, безумовно, крок, який істотно сприятиме формулюванню більш значущої відповіді на російські занепокоєння», – цитують російські ЗМІ слова спікера Кремля Дмитра Пєскова.

Втім, не довго музика грала: і Офіс президент, і МЗС заявили, що слова Пристайка були вирвані з контексту. Сам же посол зазначив, що Україна готова на багато поступок, щоб не допустити війни, однак це не стосується членства в НАТО.

Розвіяв остаточно сумніви в тому, що Київ далі прагнутиме до НАТО і президент Володимир Зеленський у недавньому інтерв'ю.

"НАТО – єдиний, по суті, сьогодні з існуючих союзів безпеки, до якого Україна могла б приєднатися. Для нас там є позиція відкритих дверей. Але на цьому шляху велика відстань – роки та місяці, особливо якщо буде ескалація. Проходячи цей шлях, ми повинні отримати систему гарантій. І хоча б теоретично вона не має поступатися системі, яку пропонують країнам НАТО", - сказав він.

Президент також заявив, що Київ не приймає російських вимог щодо того, щоб НАТО дала юридичні гарантії про неприйняття України до складу Альянсу в майбутньому.

Із Зеленським важко не погодитися, що НАТО нам не «світить» ще багато років. І тому заяви Кремля на цю тему виглядають, м'яко кажучи, штучно. До того ж, і Києву складно відмовитися від руху в НАТО. І річ тут не в тому, що цей курс записаний у нас у Конституції. Непрямим результатом панічних інформударів стало те, що зараз 62% українців виступають за вступ нашої країни до Північноатлантичного альянсу. Хоч нас там і не чекають.

Утім, зараз тема НАТО в інформполі відійшла на другий план у зв'язку із заявами бойовиків «Л-ДНР» про термінову евакуацію російських громадян (а там роздали близько 400 тисяч паспортів) у зв'язку з нападом з боку України, який нібито готується. Чого чекати після цього? Очевидно, що провокації з боку Росії.

Що робити у такій ситуації Україні? Як відомо, готуватися треба до найгіршого, а вірити у краще. Яким може бути генеральний сценарій Кремля? Перший – повторити тиск на Київ та змусити або виконати «Мінськ-2», або навіть спробувати влаштувати «Мінськ-3».

Але це знову – розрахунок на переляк. Проблема росіян у тому, що для того, щоб влаштувати реальний наступ «проксі» на Донбасі, явно недостатньо і потрібно буде заводити чинну російську армію. І намагатись прорватися за лінію розмежування.

Другий сценарій полягає в тому, щоб налякати світ вибухами, після чого в Москві публічно визнають «ЛДНР». А далі офіційно заведуть туди своїх «миротворців». Проблема лише в тому, що на цьому тиск Кремля навряд чи припиниться.

Читайте також: На Донбасі російські окупанти влаштували масштабні обстріли міст та селищ