Більшовизму - ні! Як соціаліст-єврей депутатом Центральної Ради став

Хаїм народився 14 лютого 1888 року в сім'ї заможного торговця зерном. До жовтневого перевороту старому Радбілю належав будинок на Великій Бульварній, що стояв навпроти особняка героя Першої світової — генерала Брусилова.

Отримавший домашню освіту юнак, успішно витримав іспити за курс семи класів Вінницького реального училища, після чого вступив до Імператорського Новоросійського університету в Одесі на юридичний факультет. Його однокурсник, чудовий поет Дон-Амінадо — Амінодав Пейсахович Шполянський — з сарказмом описував безрадісну атмосферу, що панувала в стінах цього навчального закладу:

Новоросійський університет був одним з найбільш похмурих в усій імперії. А ще похмурішим і бездарнішим був його юридичний факультет. Всі ці професора, що читали ...державне право, політичну економію, римське право, кримінальне право, і всі інші права, — всі вони... були якимось злим і хитромудрим чортом зібрані з єдиною метою — відразу відбити охоту і до науки, і до права ...

Юний ідеаліст, захоплений ідеями соціальної справедливості, Радбіль дивився на життя з більшим оптимізмом, ніж Шполянський. У студентські роки Хаїм знайомиться з юною одеситкою Дорою Левковою, а навесні 1911-го з молодою дружиною і дочкою Надією повертається до Вінниці, де починає юридичну практику помічником присяжного повіреного.

Ще в 1905 році Хаїм вступив в вінницьке відділення партії «Поалей Ціон», а потім став одним з лідерів місцевої групи СЕРП. Це була єврейська партія немарксистського спрямування, яка бачила в єврейській громаді базу для створення автономії на чолі з національним парламентом. Після лютневої революції СЕРП вийшла з підпілля і об'єдналася з сіоністами-соціалістами, утворивши Об'єднану єврейську соціалістичну робітничу партію.

Під час погрому в Вінниці 20 жовтня 1905 роки юний Радбіль був в штабі самооборони, а про розправу військ і поліції над загоном єврейської самооборони розповів в нарисі «Чотири дні в жовтні».

Коли ми підійшли до Поштової, зверху раптом почали спускатися війська. Ми чекали розбійників, але не очікували їх разом з військами. Ледве вони пройшли, як ми з подивом побачили позаду них величезний різномастний натовп з кілками і палицями в руках і з великими кошиками, по самі вінця чимось наповненими і сором'язливо прикритими ...

Ванька, син нашої сусідки, прачки Домни, мій друг дитинства, серед них... Наші погляди на мить зустрілися, тоді він виймає камінь з кишені і кидає його в мене, але не влучає...

У 1917 році Хаїма Радбіля обирають депутатом Центральної Ради від Об'єднаної єврейської соціалістичної робітничої партії, ім'я його є і серед кандидатів в Російські Установчі збори за Подільськіою губернією. Крім того, в 1917 році Рaдбіль разом з чотирма іншими кандидатами від єврейських соціалістів стає гласним Вінницької думи. У тривожні ночі, коли чекали біди, Радбиль разом з іншими голосними знаходився на беззмінному чергуванні, роблячи все можливе, щоб уберегти Вінницю від руйнування і розгрому.

На щастя, професійним революціонером Радбіль не став, його покликанням c юних років була література. У серпні 1918 року він пише віршований памфлет «Засідання Міської думи», a в 1919-му виходять його «Думські ескізи». Характерна його реакція на участь в засіданнях депутатів від більшовиків:

Дванадцять низькочолих, вугруватих, прищавих апостолів царства соціалізму. Дванадцять робітників і солдатів, які встигли за кілька місяців революції нахапатися верхівок соціалістичного вчення і спотворити їх в своєму темному мозку. Маса голосних більшовицького списку пила чай, смачно жувала хліб, чхала, кашляла, плювалася, витиралась скатертиною, богатирськи сякалася, аплодувала своїм і іронічно пересміхалась над буржуазними ораторами.

Статті Радбиля публікуються в багатьох виданнях, не кажучи вже про «Відомості Вінницької міської думи», які він редагує. У цей час він пише сатиричні драми «Собача застава» і «Вова-комуніст».

Не залишає він і адвокатської практики: коли більшовицький ватажок Максимович потрапляє в полон до петлюрівців і постає перед судом, його юридичний захист доручається присяжним повіреним Ізраїлю Слуцькому і Хаїму Радбілю. «Коли я йшов на фронт, то був упевнений, що якщо потраплю до українців — живим не залишуся, — заявив на суді голова революційної слідчої комісії при Подільському губернському революційному трибуналі. — Але сталося інакше». Після тривалого і всебічного розгляду справи Максимовича, як одного з головних ініціаторів червоного терору в Вінниці, його таки засудили до смертної кари. Однак більшовик був помилуваний Головним отаманом УНР Симоном Петлюрою. Розстріляли Максимовича наприкінці 1919 року денікінці.

А потім прийшли Совєти... Зрозуміло, що колишній депутат українського парламенту і гласний Вінницької думи, котрий жорстким чином відгукувався про більшовиків у пресі часів Ради і Директорії, Радбіль був для нової влади особою підозрілою. Адвокат розуміє, що не варто спокушати долю, і наприкінці 1929 року Радбілі перебираються до Ленінграда, де Хаїм Бенюмінович знаходить роботу юрисконсульта в будівельному тресті. Tам в його житті з'явиться Рашель — знайома з юних років вінничанка, з якої Радбіль оформить шлюб після розлучення з Дорою Левковою.

У 1933 році у Хаїма і Рашель народжується дочка Елла, і незабаром Радбілі отримують кімнату в комунальній квартирі за адресою Таврійська, 27. Цікаво, що до революції в цьому будинку мешкав «Союз імені Михайла Архангела» під головуванням випускника Новоросійського університету Володимира Пурішкевича.

В кінці 1940-х — роки боротьби з космополітизмом — Радбіля виключають з Колегії адвокатів і звільняють з роботи. Він знищує більшу частину свого особистого архіву: вірші, мемуари, есе, залишаючи тільки книгу «З нових єврейських поетів» і казку, написану для онука. Через пару місяців його наздоганяє перший інсульт, а через кілька років — другий, і в березні 1956 року Хаїм Бенюмінович вмирає.

Тільки завершився XX з'їзд, настала відлига. Громадянська панахида проходила в квартирі Радбіля — велика кімната заповнилася швидко, а люди все йшли і йшли.

У роки перебудови онукові Радбіля — Олександру Борисовичу Швальбауму — видали в Колегії адвокатів особисту справу його діда, яку він вважав за потрібне передати Еллі Радбіль — доньці адвоката від другого шлюбу. Елла Юхимівна померла, і справа Радбіля канула в лету.

Хаїм Бенюмінович зробив чимало для рідного міста. Можливо, в один прекрасний день у Вінниці, на вулиці Артинова, 2, встановлять меморіальну дошку на його честь. Він на це заслуговує...

Олена Цвелік

На ілюстрації: Студентський квиток Хаїма Радбиля