Армія надій: з якими досягненнями ЗСУ відзначили 30-річний ювілей

Незабаром після всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року, за підсумками якого понад 90% громадян проголосували за незалежність України, 6 грудня Верховна Рада ухвалила закони «Про Збройні сили України» та «Про оборону України». Саме ця дата і вважається Днем ЗСУ та є національним святом. Нинішнього року ЗСУ виповнилося 30 років. Досить молодий та активний вік, з усіма властивими йому злетами та падіннями.

За 30 років існування у де-юрі незалежної України нашої армії довелося пережити багато чого: злидні, скорочення, ворожі диверсії, конверсію та демілітаризацію. Проте навіть у найзапекліших боях військові перетворювалися на захисників, солдати – на бійців та армія згодом стала предметом гордості та часто єдиною надією пересічних українців. Згідно з оприлюдненими вчора даними соцопитування, проведеного в перших числах грудня дослідницькою компанією Active Group на запитання: «Чи відчуваєте ви, що українська армія здатна вас захистити?» - 27,7% респондентів відповіли: "Так, повністю", ще 30,8% - "Швидше так". 24,4% опитаних наголосили: «Швидше, ні», а 9% переконані, що армія їх не захистить. Ще 8% опитаних не визначились із відповіддю.

Читайте також: Зеленський пояснив, чому потрібно пишатися українською армією

З одного боку, як бачимо, позитивні показники не абсолютні, але з іншого боку множинні соцдослідження чітко фіксують незмінну останніми роками тенденцію — стабільно високий рівень довіри до людей у погонах. До речі, дуже показово, що українським воїнам наші з вами співгромадяни довіряють навіть значно більше, ніж церкві.

У понеділок, 6 грудня, своє 30-річчя Збройні сили України зустріли на тлі розмов, що активізувалися, про ймовірне повномасштабне вторгнення Росії на територію нашої держави.

Урочистості з нагоди ювілею ЗСУ вчора влаштували одночасно у шести містах, а між ними – телеміст: «Харків – Київ – Краматорськ – Львів – Одеса – Озерне». У рамках святкування Збройним силам передали три танки Т-64, десяток бронетранспортерів, вертоліт Мі-8 та три літаки. Військово-морські сили отримали понад два десятки патрульних катерів типи «Айленд». Також армійцям було передано понад 80 броньованих і спеціальних машин.

Учора ввечері на головній площі Харкова, незважаючи на дощову погоду, було багатолюдно - там вишикувалися і досвідчені бійці, і курсанти військових вишів. Зібралися й городяни. Саме в першій столиці, якраз після відвідування бійців на Донбасі, з промовою до Дня ЗСУ виступив президент Зеленський. «Ми пишаємося Збройними силами України. Усіми, хто звільняв Маріуполь, Слов'янськ, Краматорськ... Усіми, хто приніс мир до Авдіївки, Бахмута та Щастя... Усіми, хто обов'язково принесе мир до Донецька, Луганська та Криму. Слава Україні!», - наголосив глава держави.

У Києві святкування проходило на Михайлівській площі, де встановили велику сцену та плазмові екрани. Під час урочистої церемонії військовим було вручено державні нагороди. Також демонстрували спецтехніку, ключі від якої вже були передані Збройним силам України, та вручали і бойові прапори.

Головнокомандувач ЗСУ генерал-лейтенант Валерій Залужний заявив, що українська армія сьогодні надійно захищає державу та готова до будь-якого розвитку ситуації з безпекою на фронті. «Війна змусила нас змінитись. Ми стримали ворожий наступ та надійно обороняємо державу. Більше того, ми готові до будь-яких варіантів розвитку ситуації у сфері безпеки. Нам довіряють і в нас вірять. Саме це додає сил наближати перемогу», - наголосив він. Залужний також зазначив, що ЗСУ є однією з провідних армій світу, бо восьмий рік борються із ворогом.

Слід зазначити, що в даному конкретному випадку ці слова аж ніяк не святковий пафос, а констатація факту. За даними, оприлюдненого недавно Global Firepower Index рейтингу Збройні Сили України посідають 25 місце у переліку зі 140 найпотужніших армій світу. Як зазначено у звіті, найпотужнішою є армія США. Найслабші збройні сили зафіксовані у Бутану, Ліберії та частково визнаної Республіки Косово.
Торік ЗСУ з боєздатності посідали 27 місце у рейтингу Global Firepower Index, а позаминулого – 29-те. Вітчизняна армія за часів свого народження була однією з найсильніших, а Україна входила до трійки країн з ядерним потенціалом у світі. Проте, як відомо, у перші роки незалежності вище керівництво держави заявило про без'ядерний статус.

У далекі вже 90-ті українські військові, як і всі жителі країни, бідували. Офіцери тоді часто підробляли таксистами, перебиваючись продуктовими пайками від держави.

Нове тисячоліття, на жаль, принесло, нові приводи для відчаю... У 2000 році під час навчань ракета «Точка-У» потрапила до житлового будинку у Броварах. Загинули 3 цивільні особи. Через рік, під час спільних з росіянами навчань, ракетою було збито цивільний літак Тель-Авів-Новосибірськ. Страшною трагедією у 2002 році стало святкування 60-ї річниці 14 авіаційного корпусу, більш відоме як Скнилівська трагедія. 77 людей тоді загинули, дві з половиною сотні постраждали.

Але на цьому чорна смуга не завершилася – офіційний Київ потрапив одразу у кілька гучних скандалів, пов'язаних із постачанням озброєння за кордон. Зокрема, йшлося про ймовірний продаж комплексів «Кольчуга» до Іраку.

2003-й став викликом для українських військових через серйозне загострення конфлікту з росіянами, які намагаються звести дамбу до острова Тузла. Тодішньому президенту Кучмі вдалося «вирулити» із ситуації без серйозних ексцесів. Цього ж року вибухнули склади з боєприпасами в Артемівську, потім тричі – у Новобогданівці. Після цього українська армія в інформаційному просторі стала ізгоєм... У результаті фінансування ЗСУ суттєво урізали, а боєприпаси та техніку масово запустили в утилізаційний «котел».

У буквальному сенсі з ніг на голову все перевернув 2014 рік, коли російські військові зайшли в Україну без будь-яких відзнак. Першим під ударом виявився Крим. І тоді, як би гірко це не було визнавати, лише частина українських військовослужбовців мала мужність не скласти присягу…

Ну, а далі більше: війна на Донбасі, яку спочатку називали Антитерористичною операцією (АТО). Зі стартом бойових дій на південному сході армія в буквальному сенсі стала народною - до зони АТО волонтери везли всі: від консервації до патронів, від бронежилетів до спеціальних засобів спостереження. У пунктах здачі крові тоді спостерігалися кілометрові черги.

2014-го Донецький аеропорт став символом мужності та незламності українських воїнів, яких «за гарячими слідами» охрестили кіборгами. Далі було Дебальцеве та Мінські угоди, після укладання яких лінія фронту стала «тимчасовою лінією розмежування». Однак, як відомо, не буває нічого більш постійного, ніж щось тимчасове – війна стала позиційною і продовжується досі. Лише за цей рік у зоні Операції об'єднаних сил (ООС) загинуло 65 наших бійців.

Сьогодні представники правлячої Зе-команди часто говорять про те, що у нас 6% ВВП йде на безпеку та оборону. Добре? Непогано, але диявол, як відомо, криється в деталях. Профільні експерти радять, аналізуючи бюджет ЗСУ, звертати особливу увагу на суму коштів, закладених на переозброєння. Так ось, на 2022 рік заплановано трохи більше одного мільярда доларів, при тому, що чисельність української армії зросла до 261 тисячі. Для порівняння: сусідня Польща, яка не воює, а лише готується до відображення агресії, витратила минулого року $12 млрд. на утримання 123-тисячної армії. Різниця – очевидна.

У програмі кандидата в президенти Володимира Зеленського йдеться, що «професійна армія має стати школою лідерства та свободи, а служба у ЗСУ – престижем». З лідерством питань немає, про що свідчать показники народної довіри до людей у погонах. А ось щодо престижу… Втім, чому дивуватися, якщо трансформації у військовому секторі у нас завжди відбувалися зі швидкістю руху равлика. Нагадаємо, лише 2007 року українська армія остаточно попрощалася з горезвісними онучами - військові тоді демонстративно зняли шматки тканини і, повісивши їхню меморіальну дошку, проводили з музикою...

Читайте також: Союзники заявляють про готовність допомогти Україні. Але чи готові ми?