Це класичний мобінг, який ховається за наказами: інтерв’ю з лікаркою Оленою Голубенко про ситуацію у госпіталі МВС

До недавнього часу - заступниця начальника госпіталю з реабілітації, а потім — з діагностики. Після кадрових змін у керівництві, за її словами, стала об’єктом систематичного тиску, приниження і витіснення, яке пов’язує з нинішнім начальником Державної установи «Головний медичний клінічний центр МВС України» Іваном Яворським. Про механізми мобінгу, ігнорування досвіду, втрату фахівців і перетворення медичного закладу на «приватну клініку Яворського» — у відвертому інтерв’ю для нашої редакції.

Госпіталь МВС, який є частиною Державної установи «Головний медичний клінічний центр МВС України», існує  більше 55 років. Змінювались назви, але   працівники ретельно зберігали традиції високого професіоналізму, уважного ставлення до пацієнтів, поваги та взаємовиручки серед співробітників. Йде час і, на жаль, все змінилось з приходом нової адміністрації.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Пані Олено, як почалося ваше протистояння з новим керівництвом госпіталю?

Протистоянням я б це не називала. Це був односторонній тиск. До призначення Яворського я виконувала свої обов’язки чесно, професійно, отримувала подяки, не мала жодної догани чи нарікань від пацієнтів та керівництва протягом всіх 30 років роботи. Працювала з ліквідаторами наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, хворими на COVID 19, пораненими, ветеранами, бійцями, звільненими з рашистського полону. З 1999 року я була на посаді завідувачки  терапевтичного відділення. Але після зміни керівництва почалось! В 2023 році відбулась реорганізація і мені запропонували посаду заступника начальника госпіталю з реабілітації. Я погодилась. Через півроку повідомляють, що посада скорочується і мені треба звільнятись. З’ясувалось, що вона не скорочується, а змінюється її назва і пан Яворський її пообіцяв інші людині. Після того, як він зрозумів, що я не буду мовчки погоджуватись на звільнення, була введена нова посада.

Вам пропонували нову посаду після скорочення?

Так. Він сам сказав: «А давайте введемо для вас іншу посаду». Я питаю — яку? Каже: «Заступник начальника госпіталю з діагностики». Треба розуміти, що госпіталь великий, у нас є три ключові напрями — хірургічний, терапевтичний і діагностичний. І діагностика — це ж мозок госпіталю. Без рентгену, без КТ, МРТ, без лабораторії та інших діагностичних служб сучасні лікарі працювати не можуть. Тому це дійсно важливий і цікавий напрямок. Я погодилась.

Ви написали заяву?

Прийшла в серпні, як сказали. Сиділа три години під кабінетом. Виходить Яворський і каже: «Пишіть заяву, але тільки до 31 грудня цього року». Я кажу: «Не буду. Чому до грудня? Це ж строковий договір. Я не прошу переведення на строк. Я хочу просто допрацювати до пенсії». Коли ми вперше говорили — я прямо сказала: «Мені лишилось кілька років, не чіпайте мене, дайте допрацювати». Він погодився, ще й більшу зарплату обіцяв. Я, звісно, мала скепсис, але вирішила дати шанс.

Що було далі?

Коли я зрозуміла, що і надалі створюються умови, щоб мене вижити, кажу: «Тоді я повертаюсь на ту посаду, що була, на яку я маю право». А Яворський: «Ні, там вже в мене інша людина». Ну що це таке? Зважаючи, що закон був на моїй стороні, я написала заяву. Під час розмови про призначення були присутні головний бухгалтер і начальник відділу персоналу. І мені кажуть: «У вас буде мінімальна зарплата». Я питаю: «Чому?» Відповідь — «Бо буде маленький функціонал». Я питаю бухгалтера: «Це справді так?» Вона тільки очі закотила. Все вирішує одна людина. Така собі дрібна помста.

Ще через півроку Іван Яворський захотів перевести мене на лікарську посаду, але я сказала, що вбачаю в ситуації всі ознаки цькування і мобінгу і буду захищати себе не тільки в правовому, а й в публічному полі. Затишшя тривало три місяці. Мою посаду знову скорочують!  Мене звільняють втретє за півтора року. Як ви бачите, дії Яворського мають за мету створити для мене умови  неможливі для нормальної плідної праці.

Ви згадували, що потрапили до лікарні. Що сталося?

Мені справді стало зле. Підвищився тиск до високих показників і мене госпіталізували. Я лягла у своє ж відділення — куди ще, я ж працювала там роками, знаю фахівців і довіряю їх кваліфікації.

Але наступного дня мене виписали за наказом керівника. Просто взяли і виписали. Хоча мені було реально погано. Він сказав, що я «ховаюсь».

Я кажу: «Я ховаюсь? Я тут, лежу в палаті. Не вигадуйте!» Але ні. Аргументи не діяли. Мене виписали — без пояснень, без співчуття. Це — дуже показово. Насолити хоч якось!

Ви відчували тиск лише адміністративно, чи були також особисті конфлікти?

Мене не допускали до роботи з хворими, звільненими з полону, хоча формально саме я за це мала відповідати. Яворський особисто грубо зірвав мою доповідь про нову інформацію з цього питання, коли зайшов до зали і в присутності всіх начальників підрозділів сказав, що «Голубенко не має відношення до лікування»

До речі, моя посада заступника начальника госпіталю з діагностики, єдина з усіх посад заступників,  за незрозумілих умов, не вважається лікарською посадою всупереч наказам Міністерства охорони здоров’я. Хіба це не ознака мобінгу і використання службового положення для психологічного і економічного утиску? 

Тобто мобінг став частиною системи?

Саме так. Я не одна така. Десятки лікарів та медсестер, начмеди, завідувачі  — або пішли самі, або їх витиснули. А замість них — нові, «свої». Часто — без категорій, але з підвищеними преміями. Були випадки, коли людям обіцяли посаду, а потім різко змінювали умови й обрізали зарплату. Деякі просто вирішили не втрачати свій час і пішли з установи.

Які формальні дії щодо вас були вжиті?

Всі помилки, які були зроблені за  минулих разів, зараз враховані. Все оформлено дуже "чисто": наказ про скорочення посади, пропозиції переведення на інші посади нижчого рівня. Зараз  адміністрація мене просто ігнорує. Мабуть образились, що не вийшло позбутися мене з першого разу. Хоча  багатьох моїх колег звільнили саме так.

Як відреагували колеги?

Більшість мовчить. Вони бояться. Знають, що наступними можуть стати вони. Але багато хто підтримує мене особисто. Люди бачать, що відбувається — як виживають досвідчених фахівців, як ламають систему зсередини. Начмеди, заввідділення, лікарі — десятки людей або вже пішли, або збираються.

Ви згадували про пацієнтів, які вважають госпіталь "клінікою Яворського". Що маєте на увазі?

До мене звертались люди, які абсолютно серйозно питали: «Це тут клініка Яворського?» В Києві є клініка Амосова, клініка Шалімова. Ці видатні лікарі заслугували шану серед пацієнтів своєю бездоганною працею. Навряд чи колись Івану Яворському доведеться вийти на такий рівень професіоналізму. Але  можна просто прийти в державну знану медичну установу і перетворити її в свою приватну.

Усе зосереджено в одних руках. Він одноосібно вирішує всі питання. Інші члени його команди або мовчки погоджуються або уходять. Лишаються ті, яким не соромно бути мовчазним відображенням будь яких примх начальника. Але ж за це платять, правда з кишені держави. Формально — державна установа, фактично — приватна структура з кулуарними рішеннями. Військові, поранені хлопці іноді чекають на лікування довше, ніж ті, хто платить. Бо в пріоритеті - платні пацієнти, особливо ті, хто йде особисто до Яворського. Він сам хірург і сам собі обирає, кого оперувати. А наші військові — в черзі. Були випадки, коли планову операцію бійця переносили, бо з'являвся «важливий» платник.

Ви готові боротися далі?

Я не тримаюся за посаду. Але я не можу мовчати, коли знищують гідність і досвід. Я хочу, щоб моя історія стала прикладом для тих, хто мовчить. Мобінг — це не просто неповага. Це знищення фаху, особистості, системи. І з цим потрібно щось робити.  Керівникам на кшталт «совкових вождів» та тим, хто намагається встановити диктаторські методи  в нашому суспільстві не місце в держаній установі.

Ваше звернення до керівництва МВС, якщо його прочитають?

Ви втратили велику кількість фахових, досвідчених людей. І якщо не зупините це зараз, на відновлення якості лікувально-діагностичного процесу підуть роки. Повага до медичного працівника і турбота про пацієнта має бути не декларацією, а дією.

На момент публікації інтерв’ю Олена Голубенко перебуває у процесі звільнення, що має завершитися 7 липня. Вона готує звернення до органів влади, збирає документи, веде адвокатську боротьбу і каже, що не готова бути черговою «тихою» жертвою системи.

Редакція відкрита до публікації позиції всіх зацікавлених сторін, якщо вони побажають надати коментар або додаткову інформацію.