Скільки ще: що показали сто днів великої війни та чого очікувати у майбутньому

Коли 24 лютого Кремль розпочав так звану спецоперацію, західні розвідки та уряди багатьох країн прогнозували, що Київ впаде через 2-3 дні, а вся наша країна – за лічені тижні. Цього не сталося. Більше того, перші сто днів війни показали, що українські військові здатні успішно оборонятися і навіть наступати, незважаючи на істотну перевагу противника у озброєнні та живій силі.

Станом на початок червня ЗСУ змусили російські війська відступити по всій лінії північного кордону, трохи відкинули їх на Харківщині, у певних місцях тіснять на Херсонщині та стійко тримають оборону на сході. Проте окупанти продовжують руйнувати українські села, селища та міста крилатими ракетами та авіабомбами, вбиваючи мирне населення, а також завдаючи нищівних інфраструктурних руйнувань. Lenta.UA згадує найбільш знакові та переломні моменти повномасштабної війни з РФ – географічно великим, але аж ніяк не величним північним сусідом, який на багато років, а, можливо, і сторіччя залишиться ворогом України та всіх українців.

24 лютого о 4-й годині ранку Путін оголосив нашій державі війну, назвавши її «спеціальною військовою операцією». Відразу після цього президент Володимир Зеленський повідомив про введення воєнного стану та безпольотної зони над Україною, а через кілька годин офіційний Київ розірвав дипломатичні відносини з РФ.

Рано-вранці 24-го розпочався масований ракетний обстріл усієї території України – вибухи лунали в багатьох містах різних областей. Паралельно з цим війська рашистів рухалися у бік великих міст. Окупанти намагалися максимально оперативно просунутися у Херсонській, Донецькій, Луганській, Сумській, Харківській, Чернігівській, Запорізькій та Київській областях. Перелякані та збентежені українці почали масово тікати з країни... На кордонах із західними сусідами, зокрема, з Польщею, утворилися багатокілометрові черги.

Гранично оперативно в Україні було створено військові адміністрації, а найвище керівництво держави вимагало від іноземних партнерів закрити небо над нашою країною. Цього, втім, так і не сталося.

До речі, саме 24 лютого – першого дня путінської «спецоперації» по мережі розлетілася фраза захисника острова Зміїний Романа Грибова: «Російський військовий корабель, йди на х*й». Ці слова, незважаючи на наявність ненормативної лексики, стали одним із найвідоміших гасел України у цій війні.

У ніч на 25 лютого стало відомо про перші бої у Києві. Російським військовим вдалося захопити два автомобілі ЗСУ, і разом із колоною вантажівок вони почали рух до центру столиці, проте їхній шлях виявився недовгим – ворога оперативно було знищено.

У відповідь на дезінформацію про те, що керівництво України нібито залишило державу, Зеленський публікує відео де демонструє, що він і команда знаходяться в Києві. Нинішній господар Банкової також звернувся до бункерного мешканця Путіна із пропозицією сісти за стіл переговорів, проте Кремль запропонував провести рандеву контактними групами у Мінську.

Ніч на 26 лютого запам'ятається боями у серці України – Києві. Ворог намагався атакувати ТЕЦ-6 у районі Троєщини та військову частину на проспекті Перемоги, проте українські бійці успішно протистояли спробам ворога отримати контроль над столицею.

Протягом третього дня повномасштабної війни було здійснено ракетний удар по одній зі столичних багатоповерхівок, неодноразово повідомлялося також про обстріл житлових будинків, шкіл та дитсадків у Харківській, Київській, Миколаївській, Чернігівській та багатьох інших областях. Українські війська 26 лютого вибили ворога із Сум і зупинили наступ у напрямку столиці.

Переломними моментами експерти вважають перші дні вторгнення — 24, 25 та 26 лютого, коли окупантам не вдалося захопити саме ті міста, області, території, які вони намагалися взяти за лічені години. А «визволителі» намагалися окупувати територію від Харкова до Одеси, створити сухопутний шлях у Придністров'ї, взяти Київську та Чернігівську області та отримати повний контроль над столицею. За 100 днів їм цього не вдалося.

Вранці 27 лютого, на четвертий день великої війни продовжилися удари по вітчизняних нафтобазах та газопроводах – росіяни кров із носа намагалися знищити критичну інфраструктуру України. Водночас масово поширювалася інформація про можливе залучення Білорусі у війну за РФ. Зеленський оперативно записує звернення, де закликає білоруських військових не перетинати кордон України.

Тим часом Кремль вдається до шантажу. Путін «на камери» наказує перевести російські війська на посилений режим бойового чергування. Тобто заявлено готовність до застосування ядерної зброї. У свою чергу, Зе проводить телефонну розмову з Лукашенком, під час якої домовляється про зустріч української та російської делегацій на українсько-білоруському кордоні. Станом на сьогоднішній день усі контакти українсько-російської переговорної групи «заморожені» на невизначений термін.

27 лютого військового 2022-го запам'ятається сумною подією: у районі шостої вечора російські війська знищили Ан-225 «Мрія».

На п'ятий день війни відбувається історична подія – Володимир Зеленський підписує заявку на вступ України до ЄС та Євросоюз обіцяє розглянути її у найкоротші терміни. Питання надання офіційному Києву статусу кандидата буде розглянуто на саміті ЄС 28 червня.

Перший день весни-2022 розпочався з сумних новин - окупанти обстріляли Площу Свободи в Харкові, а ввечері російська ракета вразила телевежу в Києві, зачепивши меморіальний комплекс Бабин Яр і вбивши цілу сім'ю, що проходила в цей час поряд.

Другого березня продовжились атаки на Харків. На цей раз обстріляли будівлю мерії, обласного управління Нацполіції та університет Каразіна. Цього дня Генасамблея ООН голосує за резолюцію із закликом до Росії негайно припинити агресію проти України, але вона не дає жодного ефекту, що, втім, цілком прогнозовано з огляду на те, що РФ давно і послідовно плювала на всі писані та не писані міжнародні правила гри.

Окрім бурхливого першого тижня, за сто днів повномасштабної війни в Україні було чимало як трагічних подій, так і таких, що вселяють величезну надію на нашу незворотну перемогу.

Мабуть, одним із найбільших здобутків України є перемога у битві за Київ фактично власними силами. Запеклі бої на підступах до столиці тривали, нагадаємо, аж до кінця першого місяця весни. Лише 31 березня російські війська почали відступати, а другого квітня Міноборони повідомило, що ЗСУ повністю звільнили Київщину від рашистів. Витіснити окупантів із Чернігівської та Сумської областей українським військовим вдалося 6 та 8 квітня відповідно.

Разом зі звільненням окупованих територій почали виходити шокуючі звірства путінських «визволителів». Найбільш показовою стала Буча – одне із перших звільнених міст Київської області. Першого квітня ЗСУ увійшли до Бучі, а 2-го числа з'явилися перші кадри злочинів, які чинили російські окупанти. Тіла загиблих лежали на вулицях зі зв'язаними руками, десятки братських могил, убиті зі слідами тортур, спроби приховати злочини шляхом спалення тіл. Це — далеко не повний перелік усіх відтінків воістину жахливої по суті своєї «картини», проте навіть перших кадрів із Бучі стало достатньо, щоб світ нарешті усвідомив, що має справу із сучасними варварами в особі путінської Росії.

Безумовно, не лише у Бучі окупанти поглумилися над цивільним населенням. Таких міст в Україні, на превеликий жаль, десятки, якщо не сотні. Тим не менш, саме Буча стала крижаним душем для цивілізованого світу та відправною точкою нової міжнародної політики у її позиції щодо російсько-української війни.

Оборона Маріуполя назавжди увійде в історію як приклад надзвичайного героїзму українських захисників та жахливих дій російських окупантів. Перші вибухи тут почули 24 лютого, а наступного дня у місті точилися запеклі бої. Незважаючи на постійні обстріли, українські захисники продовжували тримати оборону і відтягували на себе переважаючі сили противника, навіть після того, як опинилися в повному оточенні, без можливості військової блокади. Військові експерти вважають, що це стало запорукою успіху України на інших фронтах, оскільки героїчна оборона цього міста дала час та можливість добре підготуватись за іншими напрямками.

За словами прем'єра Дениса Шмигаля, у Маріуполі знищено 95% будівель. Але якщо будь-які стіни можна відновити чи побудувати щось нове з нуля, то про людські життя такого не скажеш за всього свого шаленого бажання… Жертви серед мирного населення Маріуполя колосальні. На сьогодні відомо щонайменше про 22 тисячі загиблих, але їх, на жаль, може бути набагато більше.

Понад 80 днів захисники Маріуполя утримували місто від повної окупації. Останні тижні бої тривали на околицях «Азовсталі» і на самому заводі. За цей час українським військовим вдалося знищити близько 2,5 тис. окупантів і ще п'ять тисяч перетворити на вантаж-300.

16 травня військові отримали команду «зберегти власні життя» і одразу після цього розпочалася операція з їхнього порятунку, яка триває досі. Достовірно ніхто не знає, скільки бійців захищали завод, але розвідка Великобританії каже, що вдалося вивести близько 1,7 тис. військових, які зараз перебувають у полоні рашистів.

На сьогоднішній день Херсон – єдиний обласний центр, який Росія зуміла тимчасово окупувати після початку повномасштабної війни. Але водночас Херсон – це наочний вияв непохитності місцевих жителів, які, незважаючи на окупацію та ризик для життя, систематично проводять там проукраїнські акції.

Хоча протягом війни окремі країни допомагали нам із озброєнням, централізованого характеру ця ініціатива набула лише після того, як 26 квітня відбулася зустріч міністрів оборони понад 40 країн світу на авіабазі Рамштайн.

Під час зустрічі, про яку детально розповідала Lenta.UA, нагадаємо, узгодили пакет військової допомоги Україні, а також чітко озвучили позицію, що весь цивілізований світ усіляко допомагатиме Києву на його шляху до перемоги.

За кілька тижнів відбулася історична подія – 9 травня президент США Джо Байден підписав закон про ленд-ліз для України. Тобто підтвердив стабільне постачання американської зброї нашій державі на час протистояння збройній агресії Росії.

На жаль, зараз темпи постачання важкого озброєння не такі потужні, як ми очікували, але стабільно набирають обертів.

Під завісу травня міністр оборони Олексій Рєзніков повідомив, що війна переходить у затяжну фазу. Фактично він підтвердив, що Росія не збирається шукати миру, а надалі намагатиметься домогтися свого військовим шляхом.

Наразі ЗСУ намагаються стримати наступ Росії на сході України і паралельно готуються до контрнаступу.

Саме тому, що ніхто не може сказати, напевно, коли конкретно почнеться контрнаступ, цю фазу війни і називають затяжною. «Поки що наші очікування не змінилися – середина липня-початок серпня. І лише після того, як почнеться контрнаступ, ми зможемо прогнозувати терміни завершення повномасштабної фази російсько-української війни. Одним із переломних моментів може стати насичення України великою кількістю необхідного нам озброєння, зокрема артилерійського. Крім того, поступові успіхи, які демонструє українська армія на півдні, також можуть виявитися переломом, оскільки вони ще більше деморалізують противника, і в поєднанні з кількістю озброєння, що надходить, здатні будуть перевернути ситуацію повністю на нашу користь», - прогнозує військовий експерт Олександр Мусієнко.

Корінні зміни військова ситуація зазнає через два-три місяці після отримання Україною повного обсягу необхідного військового обладнання, переконаний екс-міністр оборони, а нині голова правління Центру оборонних стратегій Андрій Загороднюк. «Головних підсумків ста днів цієї повномасштабної російської війни, на мою думку, є два. Перший - це, звичайно, те, що ми зупинили ворога, і на цілій низці напрямків змусили його піти назад. Збройні сили України сильніші, ніж думав увесь світ. Другий - здібності армії РФ виявилися набагато меншими, ніж очікувалося. Всі вважали, що з третім у світі оборонним бюджетом на $60 млрд у них буде якась суперармія, а ми бачимо, що нічого цього немає. Тому російські війська компенсують це бомбардуванням цивільних об'єктів, терором населення. Проте все одно видно, що окупанти набагато слабші, ніж вважалося, і наша перемога абсолютно реальна», - зазначив колишній голова МОУ в ефірі загальнонаціонального телемарафону. Він також висловив чітке переконання, що Україна може перемогти, коли матиме обладнання – нові постачання військової техніки та боєприпасів:

«Ключеве питання перемоги – це співпраця з нашими партнерами. Днями США оголосили про надання Україні 11-го пакету військової допомоги на $700 млн. Але це частина великого і складного процесу. Якби влітку Україна мала всю техніку, яка їй потрібна, то вже до зими вдалося б точно звільнити всі території, захоплені з 24 лютого. Єдиний момент – я не прив'язувався б стільки до часу, скільки до подій. А ключова подія – це надання нам обладнання у тому обсязі, який нам потрібний. Як тільки це станеться, далі плюс 2-3 місяці і в принципі ситуація зазнає докорінних змін».

«Ми маємо розуміти, що це дуже важка інтенсивна війна. Українська армія зараз кожну хвилину і секунду робить подвиг, не дозволяючи російським загарбникам просуватися вглиб території України, тоді як у окупантів успіхів немає. Ті темпи, якими вони просуваються на Донбасі, втрати, які вони зазнають - це далеко не успіхи. Головне завдання – найбільше знищити російських загарбників, солдатів, їх техніку. Тому ми й говоримо постійно, що нам потрібно більше потужної, далекобійної та високоточної зброї та боєприпасів, артилерії та авіації. Тому що, зрештою, ця війна буде наближатися до завершення, коли Росія почне дійсно відчувати реальні проблеми в особовому складі та техніці», - зазначає заступник директора Центру армії, конверсії та роззброєння з міжнародних питань Михайло Самусь.

Важливо відзначити, що риторика колективного Заходу за ці 100 днів, з одного боку, змінилася від «Київ упаде за три дні» до «ми перевернемо небо та землю для перемоги України». Проте з іншого боку, останнім часом у глобальний інформпростір все частіше просочуються російські наративи про втому Європи та США від війни, про те, що швидке озброєння України все ще може спровокувати ядерну війну і що Київ має пожертвувати частиною суверенітету, щоб вгамувати, нарешті, Путіна. Президент Зеленський та інші представники вищого політико-військового керівництва України неодноразово підкреслювали, що ніхто і за жодних обставин не задовольнятиме територіальні «апетити» кремлівського диктатора, а це означає, що є висока ймовірність того, що на нас чекає і 200-й і навіть 300-й день війни.