ПолітикаМіжнародна політика

Січнева «відлига»: що демонструє Європа щодо російсько-української війни

16:07 27 січ 2026.  1335Читайте на: УКРРУС

У Білому домі вважають, що у питанні встановлення миру в Україні саме Європа має взяти на себе головну роль, «з критично важливою, але обмеженою» підтримкою від США. Про те, чому ж у такому разі європейці перебувають на переговорних задвірках – далі у матеріалі Lenta.UA.

Цими днями Міністерство оборони США опублікувало нову стратегію національної оборони. Як і в стратегії національної безпеки, оприлюдненої наприкінці 2025 року, основний фокус – внутрішня безпека та скорочення допомоги союзникам. Росія, вважають у Пентагоні, у найближчому майбутньому становитиме «постійну, але керовану» загрозу для членів НАТО у Східній Європі.

«Протягом дуже довгого часу уряд США нехтував ідеєю ставити американців та їхні інтереси на перше місце, а то й зовсім відкидав її», - такими словами починається 34-сторінковий документ, опублікований Пентагоном увечері в п'ятницю, 23 січня.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Зазначимо, що Пентагон публікує стратегію національної оборони раз на чотири роки. У 2022 році головним пріоритетом у документі були загрози, що походять від Китаю, а в 2018 році - «ревізіоністські держави, такі як КНР і Росія».

Цього разу офіційний Вашингтон обіцяє «принципово інший підхід, аніж грандіозні стратегії попередніх адміністрацій після закінчення холодної війни».

Нова стратегія передбачає, що союзники Сполучених Штатів повинні взяти на себе основні зусилля щодо захисту власних інтересів, тоді як США «активно та безстрашно захищатимуть інтереси американців у Західній півкулі».

Документ постійно посилається та багато в чому повторює стратегію національної безпеки, опубліковану у грудні 2025 року. У ньому також жорстко критикується політика Європи і йдеться про намір зменшити військову допомогу союзникам, щоб вони почали міцно стояти на своїх ногах.

Утім, на відміну від минулих стратегій національної оборони, у новому документі жодного разу не згадується Тайвань. Водночас стримувати Китай – «як не подивися, другу найпотужнішу державу у світі після США» – Пентагон має намір «за допомогою сили, а не конфронтації».

«У Європі та інших регіонах союзники відіграватимуть головну роль у протидії загрозам, які більш серйозні для них, ніж для нас», - йдеться у документі. Так, Південна Корея візьме основну відповідальність за стримування КНДР.

"Росія залишиться постійною, але керованою загрозою для східних членів НАТО в найближчому майбутньому", - йдеться в документі. Там також окремо наголошується, що Пентагон забезпечить готовність американських сил захистити країну від російських погроз, але продовжить калібрувати роль США в НАТО.

"Москва не в змозі претендувати на гегемонію в Європі", - вважають у відомстві, акцентуючи, що європейські члени Північноатлантичного Альянсу перевершують Росію в економіці та населенні, "отже, і потенційній військовій силі". При цьому Європа є важливим регіоном, але її роль у світовій економіці зменшується, вважають у Міноборони США. «Як наслідок, хоча ми продовжимо бути залученими до Європи, ми маємо – і ми будемо – пріоритизувати захист внутрішньої безпеки США та стримування Китаю», - констатує Пентагон.

Що ж до війни в Україні, то документ знову повторює тезу, що систематично звучить з вуст Трампа і його політсоратників, про те, що Європа має взяти на себе ключову роль, «з критично важливою, але обмеженою» підтримкою від США.

«Парадоксально, але факт: адміністрація Трампа у своїй новій оборонній стратегії наполягає на домінуючій ролі європейців щодо встановлення миру в Україні, залишаючи їх при цьому за бортом мирно-переговорного процесу. На нещодавніх переговорах у форматі США-Україна-РФ в Абу-Дабі європейцями і не пахло, при тому, що саме вони, за версією Білого дому, головні в цьому треку, тоді як Вашингтон за його ж логікою має бути на підспівках. Чому в такому разі Трамп тягне на себе дипломатичну ковдру – питання риторичне», - зазначає з цього приводу Politico.

Європа справді перебуває за переговорним бортом (принаймні, в ОАЕ її представників немає), але при цьому робить кроки, які офіційний Київ може лише вітати. Наприклад, не далі, як у понеділок, 26 січня Євросоюз (ЄС) остаточно схвалив поетапну заборону імпорту російського газу. На зустрічі у Брюсселі під час розгляду цього питання Угорщина та Словаччина проголосували проти, проте рішення було ухвалено кваліфікованою більшістю (72% держав-членів ЄС, які становлять 65% населення, - Ред.). Згідно з регламентом, імпорт російського трубопровідного газу та зрідженого природного газу до ЄС буде заборонено через шість тижнів після набрання чинності законом. Однак для чинних контрактів держав-членів діятиме перехідний період. Загалом, згідно з планом, ЄС остаточно припинить імпорт російського зрідженого природного газу до кінця 2026 року, а трубопровідного газу – до 30 вересня 2027 року. Для порушників-фізособ передбачається штраф не менше €2,5 млн. Для компаній – не менше €40 мільйонів.

Угорський міністр закордонних справ Петер Сійярто вже заявив, що Угорщина має намір подати позов до Суду Європейського Союзу, як тільки рішення про план REPowerEU, спрямований на повну заборону імпорту в ЄС російських нафти та газу, буде офіційно опубліковано. Про намір зробити ідентичні кроки оголосив і міністр закордонних справ Словаччини Юрай Бланар.

Як би там не було, але лише дві держави-члени ЄС із 27-ми сказали своє «Ні» табу на російське чорне золото. Намір Будапешта та Братислави позиватися – це процедурне питання майбутнього, а те, що Європейський Союз на тлі численної критики та звинувачень у слабкості вже сьогодні демонструє рішучість – факт.

До речі, за підсумками 2025 року ЄС закупив у путінської Росії зрідженого газу приблизно на €7,2 млрд. Це майже на €1 млрд більше за показник 2024-го. Протягом цього року країна-агресор цілком може остаточно розпрощатися з дуже прибутковим європейським ринком енергоносіїв і на цьому, вважають експерти, демонстрація Європою «зубів» навряд чи припиниться.

«У культурі є стара, перевірена стежка: персонаж, якого всі вважали слабким, незграбним і трохи смішним, раптом бере себе в руки, знімає окуляри і починає множити на нуль усіх хуліганів без милосердя. Є навіть фільм із П'єром Рішаром – «Він починає сердитися». Не пам'ятаю сюжет, але назва архетипна і працює безвідмовно. Я до того, що Європа, з якою Путін і Трамп дозволяли собі говорити зверхньо, ​​хамськи та з інтонацією «ви тут ніхто», переходить до другої серії – «Вона починає сердитися». Давоські промови президента Франції та прем'єра Канади (так, він також європеєць по культурі та підданий королю Чарльзу III) – це вишкірені зуби у бік США. Росія відчула ще серйозніші зміни щодо неї з боку європейців. 22 січня 2026 року ВМС Франції затримали російський нафтовий танкер тіньового флоту у Середземному морі. А перед тим такий же тіньовий танкер заарештувала Італія. Тобто європейські держави показують, що можуть дозволити собі самостійно протидіяти російській агресії. І що Росія може протиставити, наприклад, Франції? Оголосити війну? Ядерній державі? Серйозно? А тут ще Макрон заговорив, що його країна готова розкрити ядерну парасольку над усією Європою. Тобто Європа прокидається. Вона вже не озирається на США, очікуючи, що саме вони мають вирішити проблему. Це суб'єкт, який усвідомив (або зараз усвідомлює!) свою силу і розуміє: щоб тебе поважали хулігани, не треба з ними домовлятися, треба ставати сильнішим за них», - зазначає львівський політолог та журналіст Ігор Танчин.

«Трамп своїм геополітичним курсом (хоч би яким він був – прагматичний, агресивний чи просто тупий), змусив Європу згадати, що вона не лише економічно потужна, а й має політичний та військовий потенціал для власної безпеки. Париж, Рим, Брюссель – не філії Вашингтона: вони формують свої важелі впливу, які можуть протистояти як Кремлю, і американським спробам нав'язати континенту роль підлеглого партнера. І Путін, який так мріяв про розкол Заходу, може раптом виявити, що отримав ще одного суб'єктного опонента. Для України це означає появу потужного союзника, не посіпаки Америки, а політичного суб'єкта, чия допомога зумовлена ​​власним інстинктом самозбереження», - підсумовує експерт.

До речі, не виключено, що антиросійське «газове» єврорішення, затверджене ЄС 26 січня, стало певною відповіддю президенту Зеленському, який, виступаючи недавно на форумі в Давосі, жорстко розкритикував схильність Європи «жорстко говорити про оборону, Україну, Путіна та російські санкції», а потім майже нічого не робити. При цьому Зе, нагадаємо, зазначив, як Америка успішно почала захоплювати нафтові танкери, частину тіньового флоту Росії - життєво важливе джерело фінансування військової машини Путіна, тоді як "російська нафта транспортувалася прямо вздовж європейських берегів".

«Дехто скаже, що їдка промова Зеленського була недоречною, враховуючи всю фінансову, дипломатичну та військову допомогу, яку європейські лідери надали Україні з лютого 2022 року. Але після майже чотирьох років повномасштабної війни, постійної благання та необхідності буквально зубами вигризати з Європи підтримку, чесно кажучи, його слова були цілком справедливими. Український президент каже це не для того, щоб завдати біль своїм європейським союзникам, а для того, щоб вивести їх із сплячого стану, що веде до подальшої небезпеки та кризи, в якій вони зараз опинилися. Якщо Зеленський не зможе змусити Європу послухати його, ніхто не зможе», - зазначає The Telegraph. У даному контексті видання нагадує, що протягом багатьох років європейці мали чимало можливостей відчутно посилити тиск на Росію - «чи ввести більш жорсткі санкції, чи надати Києву зброю, таку як ракети «Томагавк» і винищувачі».

Читайте також: Трамп глибоко залучений у переговорний процес щодо завершення війни в Україні

Читайте також: США висунули ультиматум Україні

Ромашова Наталя

Найпопулярніше