Війна і мирВійна

Сергій Гайдай: Путін — це Гітлер нової епохи, і весь світ має нам допомогти

08:10 01 лип 2022.  360Читайте на: УКРРУС

Тема російсько-української війни хоч і залишається топовою у світовому інформпросторі, але «підживлюють» її, як правило, на жаль, трагічні події. Останнім сплеском уваги до України став цинічний терористичний акт путінських «визволителів», які свідомо вдарили по торговому центру у Кременчуці, де було близько тисячі мирних громадян. Як воюючій Україні залишатися у глобальному фокусі уваги без будь-яких щирих подій? Відповідь на це та інші актуальні питання все ще, на жаль, військового порядку денного, Lenta.UA шукала разом із відомим політтехнологом Сергієм Гайдаєм.

- Цього тижня тема російсько-української війни була кейсом номер один на майданчиках G7, НАТО, Радбезу ООН. Водночас, у свіжому інтерв'ю американському телеканалу NBC Володимир Зеленський зізнався, що дуже побоюється того, що до війни звикнуть і вона стане повсякденністю для світової спільноти. Президент, відштовхуючись від висловленої гіпотези, резюмував: мовляв, на Банковій, щоб не допустити втоми від України, виробляють різні алгоритми дій. А яку формулу в цьому випадку порадили б ви?

- Перш за все нам слід розуміти, що сьогодні війна перейшла в нову, третю фазу. Перший етап був, коли Росія вторглася до нас, не чекаючи на опір. До речі, знаєте, ця тактика мені нагадала «Острів Крим» (фантастичний роман Василя Аксьонова, написаний 1979 року — ред.), де сюжет полягав у тому, що є СРСР, а на півострові збереглася білогвардійська влада, тобто це була фактично інша Росія. І Радянський союз, нарешті, вирішив покінчити з цим і в якийсь момент кримчани та особлива цивілізація, яка там створювалася в особі кримських татар та колишніх білогвардійців, раптом побачили радянські танки радянських солдатів, нескінченні колони військових… Тільки саме спостереження за цим та розуміння того, яка сила до них приперлася, змусила їх здатися і вони миттєво були завойовані. Саме таку стратегію робила ставку Росія, коли розв'язала з Україною повномасштабну війну. Вони, до речі, таким чином, тільки вже не у фантастичному романі, а в реальному житті увійшли до Грузії, фактично не мавши опору, а також захопили Крим.

Читайте також: Джонсон розповів про план Зеленського, який може змінити перебіг війни проти Росії

Тому перший етап війни для нас виявився виграшним, тому що коли колони заходять, не чекаючи опору, але отримуючи його за повною програмою, ця армія виявляється вкрай вразливою.

До речі, хотів би звернути увагу на важливий чинник, про який мало говорять. Суть цього фактора полягає в тому, що в першу частину війни наша влада була паралізована, тому що не звикла реально воювати і не знала як діяти. Тому на старті працювала ініціатива на місцях і всі ми — у кожному регіоні перетворилися на людей, які знищують цю масу російських окупантів та їхню техніку, яка була захоплена або спалена. І це, до речі, породило наївну думку, що, мовляв, якщо росіяни не вміють воювати, то ми їх усіх скоро вб'ємо.

- Чому російське ФСБ, інші структури так прорахувалися, вважаючи, що в Україні їх зустрічатимуть із квітами. Це – з одного боку. А з іншого боку, чим керувався колективний Захід, який заявляв, що ми протримаємось, максимум кілька днів у військовій сутичці з путінською Росією?

- Почну з кінця. Тут все цілком зрозуміло. Для Заходу ми є країною, яка тридцять років не може побудувати ефективну державу. Ми не в змозі подолати корупцію, у нас цілі армії чиновницького апарату, які на різних рівнях цю корупцію тільки плодять і множать. У нас постійно пригнічується приватна ініціатива на користь держуправління і таке інше. Тому Захід, дивлячись на це, все думав, що жодних шансів у нас немає, тому що війна — це політика, просто в інших формах. Зважаючи на те, що політика України останні десять років була вкрай неефективною, Захід відповідно не вірив у жодні наші сили.

- А якими міркуваннями керувалися у Кремлі, розраховуючи на бліцкриг?

- З Росією – зовсім інша історія. Бачите, коли весь величезний державний апарат працює на одну людину, яка апріорі не сприймає об'єктивної картини, яка не відповідає його думці про те, як влаштований світ, тоді йому несуть і кладуть на стіл тільки ті плани та уявлення, які йому подобаються. Це перше. А другий момент полягає в тому, що це все породжує величезну корупцію, бо весь потік грошей, який спрямовується на нібито реалізацію «геніальної» ідеї однієї людини, просто банально розкрадається і в результаті ми побачили картину на полі бою, яку побачили.

– Повертаючись до поля бою. Ви оцінили перший етап, а як охарактеризуєте другий?

- Другий етап виявився нам складнішим, оскільки росіяни зрозуміли, що легко і швидко вони нічого не вийде, тому змінили тактику, використовуючи апробований раніше спосіб війни на виснаження. Враховуючи те, що Росія є незрівнянно більшою, ніж Україна і ресурсів там на порядок більше, вони перейшли до тієї стадії війни, яка для них є більш ефективною. За боєприпасами та артилерією вони нас раз на десять перевищують і вони, розуміючи це, намагаються максимально продавлювати цю свою лінію. Тобто вони зрозуміли, що оскільки бліцкриг із тріском провалився, треба воювати стільки, скільки вистачить часу. І в українців зараз дуже складний період... бо якщо РФ має велику радянську армію, то Україна побудувала маленьку радянську армію.

Тут треба сказати «дякую» всім нашим колишнім порошенкам, муженкам та іншим, які так і не зрозуміли, які Збройні сили потрібні Україні, щоб вистояти у боротьбі з величезним у всіх сенсах ворогом в особі Росії. А свої «апетити» Путін продемонстрував якраз після анексії Криму і було б наївно вважати, що він відмовиться від подальших дій.

Ми тоді не підготувалися і зараз перебуваємо у кволій рівновазі: у нас така ж армія як у росіян, але значно менша за ресурсами, тому росіяни і сподіваються, що час зіграє на них і вони всі наші ресурси зітруть на порошок. Тож ми маємо одну ставку — ресурсну допомогу Заходу. Проте ми бачимо, що бюрократія – це не лише українська проблема. Захід тягне, посилається на щось і таке інше… Разом з тим, треба розуміти, що у війні не перемагають зброєю. У війні перемагають військовим мистецтвом, ініціативою та мотивацією.

- Останнього у наших воїнів з лишком…

- Поза всяким сумнівом, проте це лише один фактор, який не може працювати автономно. Тому я дуже сподіваюся, що ЗСУ та політична верхівка України проведуть найглибший аналіз усіх минулих днів війни і, зробивши роботу над помилками, складуть чіткий позиційний план.

- Що стало спусковим гачком для Заходу для того, щоб зробити ставку на перемогу України?

- Ми перебуваємо у стані великої війни вже понад чотири місяці. Це – великий строк та спускових гачків за цей час було дуже багато. Одним із спускових гачків стало те, що Зеленський відмовився від евакуації не те, що на Захід, а навіть до Львова і залишився у Києві. Йдемо далі. Весь світ побачив, що ЗСУ почало ефективно знищувати колони, що рухаються, і що росіянам не вдалося захопити хоча б один плацдарм під Києвом. Спусковим гачком на пізнішому етапі виявилася Буча і ці картинки, що роздирають душу, звірячих злочинів росіян звідти… Все це змінювало Захід.

Спусковим гачком також, безумовно, став перший візит Бориса Джонсона до Києва, бо за ним потяглися всі інші, зрозумівши, що Зеленський поступово перетворюється на відому усьому світові фігуру. Взагалі зараз ситуація виглядає так, що коли у якогось західного політика виникають проблеми всередині країни, необхідно терміново їхати до Києва, тиснути руку і фотографуватися з Зеленським.

Одним словом, спускових гачків дуже багато, і всі вони в комплексі по міліметру змінювали позицію західних демократій, і в результаті ми отримали лендліз. Проте реалії такі, що миттєвого дива статися не може. Все рухається дуже маленькими, поступовими кроками і, звичайно ж, це не може не призводити до втоми. Але ми маємо чітко зрозуміти й усвідомити, що ця війна навіть не на рік, а на кілька років.

- Як нам увесь цей час утримуватись на інформаційному плаву та пояснювати пересічному американцю, німцю, британцю, що він платить за комуналку більше через те, що його країна підтримує Україну не дарма і що йдеться про цивілізаційну боротьбу?

- Не варто, думаю, говорити пишномовних слів, про те, що Україна, мовляв, воює за демократію в усьому світі. Ні, давайте бути реалістами та називати речі своїми іменами. Україна сьогодні воює з державою, яка разом зі своїм фашистським режимом є реальною та фізичною загрозою для всього цивілізованого світу. При цьому держава, з якою воює наша країна, має один з найбільших ядерних потенціалів у світі. Тому кожен житель колективного Заходу має чітко усвідомлювати, що Україна — це поки що єдина країна, яка стримує цю напасть і зброю, яка їх поставляє країнами, може допомогти нам змінити режим до РФ.

Саме це є головним чинником того, чому світ має нам допомагати, оскільки якщо з карти зникне Україна, то далі ця загроза неминуче перекинеться на країни Європи: Польщу, Балтію… Європа вже це переживала, але вона має зрозуміти, що Гітлер нової доби — це Путіну, і нам у нашій боротьбі треба допомагати до останнього.

- Як ви вважаєте, чи варто президенту Зеленському зустрічатися на осінньому саміті G7 з Путіним чи все ж таки реальні та глобальні зрушення у цій війні можуть відбутися виключно в рамках військового поля?

- Для того щоб щось вирішити, зустрічатися з Путіним ніякого сенсу немає. Путін — не та людина, з якою можна про щось домовитися, особливо керівникові України. Однак для того, щоб послати сигнал світові про те, що, незважаючи на війну, у нашого керівництва є готовність розмовляти з ворогом, це (поїхати на саміт «великої сімки» - ред.) варто зробити. Але ви маєте рацію - реально все можна вирішити тільки на полі бою і більше ніде.

Читайте також: ЗСУ знищили підрозділ «кадировців» на Луганщині

Ромашова Наталя

Новини

Найпопулярніше