Помер видатний український театральний режисер-художній керівник Театру на Подолі Віталій Малахов

Про таких людей, як Віталій Юхимович Малахов, можна писати по-різному. Можна, наприклад, перерахувати всі його театральні нагороди - одних тільки "Київських пекторалей" (для необізнаних - це київський театральний "Оскар") у нього було сім. Можна - визнання в державному масштабі, яке він отримав "по максимуму" - 2008-го став народним артистом України та лауреатом Національної премії імені Т.Г. Шевченка. Можна, нарешті, як про дбайливого батька його театральної дитини - Театру на Подолі, який він створив ще в 1987-му році, і з того часу довів до, якщо знову говорити про звання, до статусу академічного, та нової будівлі на Андріївському узвозі, обладнаної за останнім словом театральної техніки.
 

Автор цих рядків зустрічався з Віталієм Юхимовичем кілька разів, взяв у нього два великі інтерв'ю, дивився його спектаклі, так що може додати і щось особисте. Малахов був театральним режисером бездоганного смаку, в курсі всіх театральних нововведень (та й його трупа багато гастролювала за кордоном), але сам сповідував, як правило, реалізм. А до нововведень ставився з юмором - мол, якщо глядач не разуміє, що взагалі відбувається на сцені (а це в сучасному театрі буває нередко), то це не тому, що він, глядач, необізнаний, а тому, що режисер намагається прикрити цими нововведеннями те, що нічого змістовно та по-справжньому нового показати не може.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Акторів своїх він любив і поважав. Недарма вони зараз кажуть, що "втратили батька". Та й взагалі він поважав людей (про глядачів вже сказано вище) та вмів це показати. І один приклад цього автор цих рядків буде згадувати завжди. Ще десь у "нульових" я взяв у Віталія Юхимовича велике інтерв'ю.Воно швидко переросло з формату "питання - відповідь" у півторагодинну розмову про театр та мистецтво. А потім, буквально за кілька днів, на Андріївському узвозі відбувся черговий захід, ініціатором якого був Малахов. Вузький спуск навпроти будинку-музею Булгакова був запружений натовпом аматорів та професіоналів театру, журналістами з телекамерами тощо. З'являється Малахов, випадково помічає мене, впізнає (а бачив до цього лише раз у житті на інтерв'ю), йде до мене через натовп, який розступається перед ним, причому всі дивляться, куди ж Малахов, який ще не розпочав презентації, заради якої всі зібралися, йде. І все це тільки заради того, щоб на очах цих людей та телекамер потиснути мені руку.

Якщо він також спілкувався зі своїми акторами, уявляю, якими щасливими людьми вони були.

Фото: сайт Театру на Подолі