Плавуча Хіросіма. Як перший радянський атомний ракетоносець перетворився в смертельну пастку

В кінці 1950-х в СРСР почали гарячково створювати атомний флот, намагаючись наздогнати США. За якістю не стежили, скорочуючи відставання від головного стратегічного противника. З самого початку майбутний підводний човен, закладений на верфі в Сєвєродвінську, немов притягував до себе нещастя — при фарбуванні трюмів спалахнула пожежа, двоє людей загинули; після відновлення фарбувальних робіт задихнулася жінка-маляр; при завантаженні ракет один матрос був на смерть роздавлений кришкою шахти.

Субмарину спустили на воду у квітні 1959 року. Традиційна пляшка шампанського не розбилася об корму, а відскочила від прогумованого корпуса, що було сприйнято як поганий знак.

Багато радянських військово-морських офіцерів вважали судно непридатним для експлуатації, що компенсувалося прекрасним постачанням — на перших радянських атомних підводних човнах екіпажу давали копчену рибу, ковбаси, дорогий шоколад, сири і т.д.

Хай там як, К-19 стала субмариною нового типу — ядерний реактор дозволяв проходити тисячі кілометрів, не спливаючи на поверхню. Човен нес три балістичні ракети з ядерними боєголовками з дальністю ураження до тисячі кілометрів.

Першим командиром підводного човна був призначений капітан 1 рангу 33-річний Микола Затєєв. Проблеми почалися ще в період ходових випробувань, але справжня катастрофа сталася в 70 милях від острова Ян-Маєн між Ісландією, Гренландією і Норвегією 4 липня 1961-го.

Тоді вийшов з ладу правий реактор (згодом з'ясувалося, що пошкоджений він був ще на випробуваннях, але на це не звернули уваги). Через 30-40 хвилин після аварії почала зростати гамма-активність.

Група моряків здійснила справжній подвиг, запустивши нештатну аварійну систему. На жаль, незабаром сталося руйнування активної зони і знову різко зросла гамма-випромінювання, після чого, в результаті розгерметизації реактора, радіаційна обстановка різко погіршилася. Коли корабель був повністю заражений, командир прийняв рішення про евакуацію екіпажу, відхиливши, втім, пропозицію американців про допомогу. Відтоді судно називали плавучою Хіросімою. Вночі весь особовий склад був переведений на радянські дизельні підводні човни, а пізніше він перейшов на підоспілі есмінці. На випадок появи іноземних кораблів К-19 був підготовлений до затоплення.

В результаті сильного опромінення за три тижні, що минули з дня аварії, померли 8 осіб, ще чотирнадцять членів екіпажу пішли з життя протягом наступних двох років. Решта моряків також отримали дози опромінення, що у багато разів перевищували допустимі, і лікувалися від променевої хвороби. Правда, офіційний діагноз звучав як «астено-вегетативний синдром», тому надалі підводникам було складно влаштуватися на роботу.

К-19 відбуксирували на базу, дезактивували, але судно переслідували нещастя. Восени 1969 року в Баренцевому морі субмарина зіткнулася з американським підводним човном USS Gato. Удар зруйнував носові гідроакустичні системи і пошкодив кришки торпедних апаратів, але К-19 вдалося повернутися на базу в надводному положенні.

24 лютого 1972 року в дев'ятому відсіку підводного човна спалахнула пожежа, який коштував життя тридцяти морякам.

У 1990 році К-19 вивели з експлуатації, а у 2003-му утилізували. Збереглася лише рубка, яку за свої гроші викупив Володимир Романов, який колись служив на човні старшим матросом. Він встановив рубку на березі Пяловського водосховища і облаштував там меморіал загиблим підводникам К-19.

Історія аварії в липнi 1961-го стала основою голлівудського фільму «К-19. Який залишає вдів», де роль Миколи Затєєва виконав Гаррісон Форд. Микола Володимирович підтримував зв'язки зі своїм екіпажем і після смерті в 1998-му був похований поруч з матросами, померлими від променевої хвороби в липнi 1961-го.

Раніше ми повідомляли про те, що морські археологи розкрили таємницю загибелі британської субмарини в 1942 році.

Минулого року водолази виявили шифрувальну машину Enigma, яка перебувала на борту затопленої німецької підводного човна.

Матеріал підготував Михайло Гольд, Lenta.UA

На ілюстрації: K-19 в Північній Атлантиці, 1972