Після Карабаху мережа російських територіальних важелів уже не здається непорушною

Донедавна цю функцію виконував і Карабах, але після відновлення контролю Азербайджаном, ліквідації проросійського режиму та виходу військ він випав із неї. Рідкісний випадок повного демонтажу.

Про це пише Телеграф.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Москва збирала такі точки опори на пострадянському просторі з початку 90-х: Придністров'я – з 1992 року, Абхазія та Південна Осетія – після війни 2008-го, Крим та частина Донбасу – з 2014-го, Карабах – з 1991-го, де після Другої карабаської війни російську присутність закріпили "миротворці". Схема скрізь одна: затяжний конфлікт, який Росія розпалює та використовує, лояльні до Кремля функціонери на місцях, власний військовий контингент як страховка. За тридцять із лишком років ця система дала збій лише раз – у вересні 2023 року, коли Азербайджан за добу повернув собі Карабах, позбавивши Москву її плацдарму.

У Карабаху Росія відвела собі роль незамінного арбітра, і досі вона здавалася незламною. Тристороння угода листопада 2020 року надавала Кремлю право тримати в регіоні до двох тисяч військових, а ключові пости у невизнаній «НКР» обіймали люди, які безпосередньо пов'язані з Москвою. У 2022-му її «держміністром» став «гаманець Путіна» Рубен Варданян – мільярдер, який раніше очолював «Трійку Діалог», через яку, за розслідуванням OCCRP, роками йшли непублічні платежі близьким до Кремля фігурам. Призначення читалося однозначно: Москва не йде, а укорінюється.

Розв'язка настала швидко. 19–20 вересня 2023 року азербайджанська армія за добу зламала сепаратистську оборону, «НКР» оголосила про саморозпуск, а її керівництво разом із Варданяном опинилося у бакинському СІЗО. Російські миротворці не втрутилися і в червні 2024 року достроково пішли. Росія настільки ослабла і втратила важелі впливу, що навіть Єреван, давній союзник Москви, почав зближення з ЄС.

Карабах не став кінцем російської політики використання чужих територій, але показав можливий початок її відступу. Подальші зміни залежатимуть не від доброї волі Кремля, а від здатності держав відновлювати власні можливості та позбавляти Москву інструментів тиску. Україна робить це у боротьбі за Крим, Молдова й Грузія шукають свої шляхи. Після Карабаху ці завдання складні, але вже не виглядають наперед програними.