Олігархи в законі: чи дійсно Зеленський хоче відокремити бізнес від політики

Незважаючи на те, що під час недавньої прес-конференції президент Володимир Зеленський заявляв, що вже на поточному тижні в парламенті буде зареєстрований законопроект про олігархів, цього так і не відбулося. Однак напередодні в ЗМІ, ймовірно, з метою промацування реакційного громадського грунту документ «злили». З урахуванням того, що ніхто з високих владних кабінетів не спростував достовірність законодавчої анти-олігархічної шпаргалки, є сенс пильно її розглянути і проаналізувати.

Відповідно до законопроекту «Про олігархів», автором і ініціатором якого де-юре виступає Мін'юст, а де-факто, як кажуть в кулуарах, заступник голови президентського Офісу Андрій Смирнов, рішення про визнання особи олігархом прийматиме Рада національної безпеки і оборони (РНБО), грунтуючись на відповідні документальні подання Кабміну, будь-якого з членів Радбезу, НБУ, СБУ або Антимонопольного комітету.

Читайте також: Австрійський фінансист очолив «ПриватБанк»

У законодавчих напрацювань Зе-влади зазначається, що олігархом буде визнаний людина, яка одночасно бере участь в політичному житті, має вагомий вплив на медіа-сферу, здійснює контроль значної за обсягом господарської діяльності. При цьому участь в політдіяльності має на увазі заняття високої посади в державному апараті, зв'язаність з високопоставленими чиновниками, фінансування або безпосередньо керівництво партією або просто контроль над ЗМІ, яке «поширює інформацію політичного характеру».

Під особами, які контролюють значні обсяг господарської діяльності маються на увазі кінцеві бенефіціари природних монополій, монополісти (50% протягом року поспіль) товарних ринків або ж власники активів вартістю понад мільйон прожиткових мінімумів, що на даний момент становить 2,27 мільярда гривень.

Після того, як людина буде офіційно визнана олігархом, її ім'я внесуть до спеціального реєстру, що автоматично тягне за собою низку серйозних обмежувальних наслідків. Зокрема, визнаним офіційно олігархам буде заборонено здійснювати прямі або непрямі внески на підтримку партій, бути бенефіціаром або контролером будь-якого засобу масової інформації, який поширює інформацію політичного характеру, а також бути учасником процесу великої приватизації.

Покинути олігархічний реєстр можливо, якщо його фігурант позбудеться хоча б двох з трьох вище перелічених критеріїв. При цьому, узаконених рішенням РНБО олігархів зобов'яжуть або продати свої медіа «непов'язаній з ними людині з бездоганною репутацією, або ж перестати висвітлювати в них політичну інформацію». Під бездоганною репутацією мається на увазі, що у покупця того або іншого ЗМІ не буде ні судимостей, ні санкцій з боку української чи іншої держави. У зв'язку з цим пригадується пан Коломойський, який «ходить» під санкціями Сполучених Штатів. Втім, у ІВК, крім популярних «плюсів», достатньо і інших досить впливових медіа-активів...

Якщо парламентарії включать зелене світло антиолігархічному законопроекту, то будь-який ЗМІ не зможе також придбати той, хто має заборгованість зі сплати податків і/або порушує вимоги банківського та фінансового законодавства.

В експертному середовищі досить критично оцінюють ініціативи влади, що нібито спрямовані на зниження політичної ваги олігархів. «Якщо ухвалюється закон про організовану злочинність, ми розуміємо, що злочинність буде завжди. Питання в тому, щоб її мінімізувати і звести до соціально безпечного рівня. Ухвалюючи закон про олігархів, нам говорять, що це явище, яке буде існувати в Україні завжди. Це - концептуальна помилка», - зазначає економіст і фінансовий аналітик Олексій Кущ.

«Найголовніше, якщо говорити про спеціальний, нам необхідний закон про кумівство: виявлення кумівських зв'язків і заборона на заняття державних посад, якщо вони є з бізнесом. До речі, існує індекс кумівства капіталізму. У ньому, на відміну від інших індексів, ми завжди в топ-5. Туди входять Китай, Росія, Гонконг, Україна...", - резюмує експерт.

У свою чергу, політолог Олександр Кочетков, підкреслюючи, що законопроект спрямований не проти системи як такої, а проти персон, додає: «Чесніше було б просто оголосити список тих, кого влада має намір обілетити в зв'язку з тим, що бюджет розвалюється прямо на очах, а Захід затикати наші фінансові діри зовсім не поспішає. Зрозуміло, олігархи саме так - як спробу їх подоїти - це сприймуть. І затіють хто договірняк (на кшталт Ріната Леонідовича), хто - шантаж (на кшталт Ігоря Валерійовича), хто - втечу (на кшталт Віктора Михайловича). В кінцевому підсумку, якусь символічну кістку олігархи влади кинуть. Але корупційні схеми залишаться. І сама влада олігархату залишиться. А втрати олігархат швидко надолужить за наш з вами рахунок - знову піднявши тарифи, ціни за послуги та інше. Словом, при такому заспіві слухати приспів цієї «антиолігархічної» пісні навіть не хочеться».

Загалом, проект закону про олігархів викликав ті ще дискусії у суспільстві, які умовно можна розділити на фундаментальні і локальні. До числа останніх відносяться завуальовані причини, нібито спонукали діючу владу ініціювати закріплення визначення «олігарх» на законодавчому рівні. Сюди можна віднести ймовірне бажання нинішнього правлячого класу підняти рейтинги - президента і «Слуги народу», оскільки боротьба з багатими і впливовими - це їжа, яку апріорі на ура "їсть" електорат. Також до прихованих мотиваційним двигунів відноситься і прагнення влади, при відсутності власних ЗМІ, вибити інформаційні козирі з рук опонентів - Порошенка та інших.

Що ж стосується оцінок, скажімо так, глобального штибу, то тут слід виділити два ключових і протилежних по суті своїй моменти. Перший: жодних спецзаконів ухвалювати не слід, тому як олігархічну зброю у вигляді антимонопольного законодавства давно знаходиться в руках держави і при адекватній роботі АМКУ олігархи і, отже, їх колосальниц вплив не може існувати в принципі.

Сенс другого аспекту полягає в тому, що для зміни олігархічного ладу, що міцно закріпився в Україні, слід затвердити на законодавчому рівні процедуру публічного лобізму, а також провести судову реформу, щоб Феміда була незалежною і від олігархів, і від інтересів Банкової.

Імпульсивних симпатиків і не менш завзятих критиків законопроекту влади, спрямованого на мінімізацію різнопланового впливу власників крупного капіталу на загальнодержавні процеси, об'єднує те, що всі вони в унісон констатують: питання деолігархізації давно назріло і перезріло. Відштовхуючись від цього, можна констатувати, що нехай далеко не ідеальні законодавчі напрацювання влади, як перший крок, можна тільки вітати. Але тільки лише в тому випадку, якщо за всім цим дійсно криється щира спроба знищення олігархів як виду, а не жага зробити їх максимально залежними від влади на самих різних рівнях - фінансових, інформаційних та інших...

Наталія Ромашова

Читайте також: В Офісі президента пообіцяли «кінець епохи олігархів» до кінця року