Незаслужено забута: в цей день померла найкраща актриса німого кіно

Історики кіно знають, що рімейки - аж ніяк не винахід Голлівуду останніх років. Він робив їх завжди. Наприклад, знамените «Обличчя зі шрамом» 1983-го року з Аль Пачіно в головній ролі, незважаючи на свій класичний статус - ремейк однойменного фільму 1932-го року з актором Полом Муні. А якщо любитель (не історик, якому це відомо) кіно завітає ще далі, він виявить, що і сто років тому в США знімали фільми, що аж ніяк не відповідають враженню про німе кіно тих років як короткометражні комедії і незграбні мелодрами.

Фільм 1919 го року «Зламані пагони» разом з «Народженням нації» (1915) і «Нетерпимістю» (1916) - одна з трьох вершин творчості творця багатьох сучасних прийомів кінематографа Девіда Гріффіта. Однак, на відміну від двох інших фільмів трилогії, знятих на епічні історичні теми, «Зламані пагони» - це по сюжету мелодрама цілком в дусі оповідань того часу. Вона і була екранізацією оповідання нічим не примітного і зараз міцно забутого письменника Томаса Берка «Китаєць і дівчинка» зі збірки його новел про життя китайських емігрантів в Лондоні.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Зараз цей сюжет здається фантастичним, але для того часу він досить реальний. У нетрях Лондона живуть молодий і бідний китаєць Чен і корінний британець, лондонський кокні, боксер, який перетворив життя своєї п'ятнадцятирічної дочки Люсі в пекло. Після чергового побиття дівчина тікає з дому і з'являється в пошуках порятунку в крамниці китайця. У сьогоднішньому кіно це було б початком ризикованої історії кохання, але у Гріффіта все інакше - для Чена вона об'єкт майже релігійного поклоніння. І коли батько все-таки розшукує дочку і все закінчується її смертю, Чен вбиває боксера, забирає тіло Люсі до себе і, зробивши над ним буддійський обряд, кінчає життя самогубством.

В руках середнього режисера ця історія перетворилася б в фальшиву мелодраму, але у Гріффіта вона стала шедевром. І не тільки через те, що він був геніальним режисером, а й тому, що у нього грала геніальна актриса - 16-річна Ліліан Гіш. В усі підручники з історії світового кіно ввійшла сцена, де батько, знущаючись над дівчиною, ще й вимагає від неї посміхатися, вона цього зробити не може і раптом розсовує куточки рота пальцями - це її акторська знахідка.

А сцена розпачу Люсі, де вона намагається врятуватися від батька в комірчині, двері якої той розбиває сокирою (чи не звідти знаменита сцена з Джеком Ніколсоном в «Сяйві» Кубрика, визнана найстрашнішою в історії кіно?), за винятком декількох секунд занадто афектованих жестів в дусі німого кіно, зіграна так, що будь-яка сучасна актриса позаздрить.

Залишається додати, що Ліліан Гіш разом з її сестрою Дороті (дівчата часто грали удвох) Гриффіту представила Мері Пікфорд, і Ліліан на довгі роки стала для режисера його музою. Не в переносному сенсі, в якому це слово зараз вживають, маючи на увазі коханку-актрису, а музою справжньою, яка надихала його на творчість, без будь-яких особистих альковних відносин.

З двох сестер Гіш молодша, Дороті, померла раніше, у віці 70 років, а Ліліан, як вже було сказано, дожила майже до 100 і пішла з життя уві сні 27-го лютого 1993 го-року. Навіть в 90 років вона була красивою жінкою (не в дусі сьогоднішнього дня, завдяки пластиці, а природною красою), але при цьому ніколи не виходила заміж і не мала дітей.

Олег Васильєв, Lenta.UA

Заставне фото: MassLive.com.