Кінозірці 70-х років Малькольму Макдавеллу, Калігулі та "щасливчику", виповнився 81 рік (відео)

Акторські долі складаються іноді так, що не зрозумієш, називати їх щасливими чи навпаки. Яскравий приклад тому - Малкольм Макдавелл, який у 70-ті роки був одним із найзнаменитіших молодих кіноакторів у світі.

Почалося все 1971 року з "Заводного апельсина", екранізації однойменного роману Ентоні Берджесса, за яку взявся Стенлі Кубрик. Макдавелл зі своїми незвичайними обличчям і божевільними очима, який грав у цій антиутопії "ідейного садиста", одразу став культовою фігурою, причому не лише у світі кіно.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Через два роки вийшов фільм "О, щасливчик!" британського кінорежисера Ліндсея Андерсона, який за п'ять років до цього зняв Макдавелла у своєму етапному для британського кіно фільмі "Якщо". "Щасливчика" бачили, напевно, все, тож переказувати сюжет не будемо. Скажімо лише, що Макдавеллу, який грав комівояжера-початківця Міка Тревіса "по життю" було вже 30 років, хоча на екрані він повинен був зображати юного кар'єриста-початківця у віці ледве за 20.

"О, щасливчик!" був гострою та талановитою сатирою на Британію 70-х років. А ще у фільмі важливу роль відігравали пісні у виконанні Алана Прайса, коментують сюжет - наприклад, "Будь, щасливчиком, о, щасливчиком, але про це не говори". Мік Тревіс цією порадою не скористався, за що й поплатився.

А після цього прийшла найкраща, мабуть, роль Макдавелла в "Калігулі", де він грав цього римського імператора. Творець фільму Тінто Брасс, ремісник примітивної "м'якої еротики", який раптом виявив себе чудовим режисером масштабного епічного полотна на кшталт "Життя 12 цезарів" давньоримського історика Светонія. Сценарій був написаний живим класиком американської літератури Гором Відалом, а імена акторів говорять самі за себе - Пітер О'Тул, Джон Гілгуд, Хелен Міррен (тоді ще не знаменита - вона, до речі, і в "Щасливчику" зіграла).

Натуралістична жорсткість (причому не вигадана, а "за Світлонієм") та "естетика потворного" вражала глядача навіть більше, ніж еротика, якої, до речі, було не так багато. (З еротикою, до речі, дійшло до того, що спонсор і продюсер фільму Боб Гуччіоне, видавець "Пентхауса", усунув Брасса від роботи і сам дістав шість хвилин чистої порнографії. Брасс подав на нього до суду, у Відал зняв своє ім'я з титрів) .

Найголовніше ж у зйомках насправді було те, що Калігулу, який у реальній історії був божевільним, мав грати актор, який змусить глядача повірити в це божевілля. Звичайно, запросили Макдавелла, якому на той час було вже 35 років - при тому, що справжній Калігула прожив всього 28, а його історію нам показують (фільм йде дві з половиною години) з 25-річного віку.

Ось, власне, і все. Макдавелл знімався і далі, але подальші його ролі навіть поряд не стояли за громадським резонансом зі згаданими. Тож правильніше було б назвати Макдавелла навіть не зіркою, а кометою, яка промайнула в небі, залишивши після вибуху довгою хвіст глядацької пам'яті про його найкращі фільми.

Фото: Малкольм Макдавелл у "Заводному апельсині" Pinterest