Інтерв'юДШВ

"Готую одразу два сюрпризи росіянам, вони будуть вмирати пачками", — новий командувач ДШВ, Герой України Олег Апостол

09:46 06 сер 2025.  3036Читайте на: УКРРУС

Бригадний генерал Олег Апостол. Фото Ян Доброносов, "Телеграф"

Підрозділи під його командуванням прямо зараз звільняють населені пункти на Сумщині

"Завжди перші!" — саме так звучить девіз Десантно-штурмових військ. Сьогодні у читачів "Телеграфу" є унікальна можливість — до вашої уваги перше інтерв’ю Олега Апостола на посаді командувача ДШВ. Жива легенда, бригадний генерал, Герой України Олег Апостол, відомий за позивним "Формоза", під час російсько-української війни командував сильною 95-ю окремою десантно-штурмовою Поліською бригадою ДШВ. Її підрозділи били ворога на Донбасі та досягали успіху в наступі на Курську область так званої РФ.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

В цьому інтерв’ю говоримо не лише про успіхи, а й про складні для війська та країни теми — як-от мобілізація, СЗЧ та невивчені уроки історії.

"Зі своєю професією я вгадав на 100%"

Ви пройшли непростий героїчний шлях у своїй кар’єрі. У читачів виникне логічне запитання: чому обрали для себе шлях в ДШВ?

– Цю професію я обрав сам. Хоча у батьків були інші плани. Вийшло дещо спонтанно — я зайшов до свого хорошого друга і побачив на столі газету з надписом "Одеса ВДВ". Прочитав оголошення і прийняв остаточне рішення піти навчатись в одеську академію.

Ввечері прийшов і сказав: "Мамо, все, я хочу бути військовим". Пішов не на юридичний, не на менеджмент, не на туризм, як тоді було модним. Зараз можу сказати, що зі своєю професією я вгадав на 100%. Багато військових свого часу шукали місце, де було б легше. Хтось їхав за кордон, хтось пробував себе в бізнесі. Але з часом повертались до війська. Знаю багато таких випадків, люди дійсно знаходили себе в армії. Особливо в часи такої великої та страшної війни — не уявляю себе десь в іншому місці.

Які зміни очікують ДШВ під вашим командуванням? Які пріоритети для себе визначили?

– ДШВ – це такий рід військ, який завжди відрізнявся власними підходами, нестандартністю, методами застосування. Про якісь кардинальні зміни наразі не йдеться. Ми говоримо про модернізацію та покращення – там, де це можливо. У нас невеликий колектив, який має власні славні традиції.

Дійсно, є моменти, які я хочу допрацювати та вкласти власний досвід для поліпшення ситуації. Однак загалом система працює, вона потужна, одна з найкращих в наших Силах оборони. Наша ключова задача – щоб ця система продовжувала працювати як годинник.

В ДШВ дуже серйозно ставляться до навчання та підготовки. Також в нас потужна командна ланка. Можемо твердо сказати: як би не було важко, десантники не біжать з позицій. Вони довіряють своїм командирам, відчувають свою підтримку і воюють до кінця. Це дуже важливий момент, на який ми звертаємо увагу, і цим перемелюємо пі*арів (так у війську називають окупантів. — Авт.) та не даємо пройти противнику. Я так можу навести у приклад усі бригади ДШВ.

Олег Апостол

"Десантники не біжать з позицій", - каже командувач ДШВ

"У наступі ти зазнаєш менших втрат, ніж в обороні"

ДШВ — це наступальний компонент Сил оборони. В одному зі своїх інтерв’ю ви говорили, що наступ на Курщині був для вас ковтком свіжого повітря, який дуже зарядив і вас, і особовий склад. Однак зараз ми більшою мірою обороняємось і змушені відбивати постійні атаки ворога. Як в такій ситуації зберігати мотивацію особового складу?

– Наведу приклад 95-ї бригади під час боїв за Торецьк (Олег Апостол тоді командував бригадою.Авт.). Було дуже складно, особливо в перші три тижні. Це був напрямок основного удару противника. Справді тяжкі бої. Мої підлеглі "Ветерани" самих лише "вагнерів" близько 500 вбили там, а добили їх на Курщині. Потім мене вивели, а вже через п’ять днів ми почали наступати на Курщині. І досягли великих успіхів. Підрозділи ДШВ завжди готуються, тому для нас немає великої проблеми перейти з оборони в наступ. Як тільки є така можливість і наказ командування — ми наступаємо і звільняємо нашу землю. Коли я вийшов з Торецька, я мав п’ять днів, і набрав головнокомандувача, щоб дав більше часу на підготовку. ГК (головком.Авт.) спитав, чи знаю я, хто такий Фенікс. Я відповів, що так, тоді він сказав: "Відродишся в бою!" (Сміється.) І таке було, він довіряв мені та моїй бригаді. І ми впевнено пішли та багато захопили території противника.

Не буду приховувати – ми можемо стояти в обороні, але наше призначення — наступати. Знаходити слабкі місця в обороні противника і робити прориви. Це те, в чому ДШВ немає рівних. Власне наступ — це вже гарна мотивація для наших підрозділів. Особисто мені наступати легше, ніж стояти в обороні. Попри поширену думку, в наступі ти зазнаєш менших втрат, ніж в обороні. І більше відчуваєш динаміку на полі бою.

Головний редактор "Телеграфу" Ярослав Жарєнов та командувач ДШВ Олег Апостол під час інтерв'ю

Головний редактор "Телеграфу" Ярослав Жарєнов та командувач ДШВ Олег Апостол під час інтерв'ю

"Наші стосунки з Сирським — результат досягнень на полі бою"

Наскільки мені відомо, у вас хороші стосунки з Олександром Сирським. На останній нашій з ним зустрічі Сирський дуже схвально про вас відгукувався. Як часто ви з ним спілкуєтесь? Як взагалі оцінюєте комунікацію з головкомом? Чи змінилась вона з переходом на нову посаду?

– Ми з головкомом спілкуємось мінімум двічі на день. У нас з ним дійсно є розуміння, але слід звернути увагу на одну деталь. Ми з ним не родичі, не служили в одній частині, жодних зв’язків.

Коли генерал Сирський був командувачем ОСУВ "Хортиця", я був в його резерві. Тоді ми силами десантно-штурмової бригади виконали всі покладені на нас задачі. А задач було багато, і доволі непростих. Неважливо, були ми в обороні чи в наступі — визначені нам задачі виконувались. Ми показували результат. Тому наші стосунки — це першочергово результат досягнень на полі бою. Головком знає мій стиль роботи, він мені довіряє, і я стараюсь його не підвести й виконати всі покладені ним завдання.

Олег Апостол

Герой України Олег Апостол: "Можу говорити з головкомом прямо"

Подейкують, що він любить безпосередньо керувати операціями. Чи маєте ви автономію при виконанні завдань?

– Дивлячись якими операціями, якого вони значення та якого напрямку: Харківська чи Курська — головком має бути впевнений, що, маючи потрібні ресурси, ми виконуємо ту чи іншу задачу. Можу зробити це по-своєму, але попередньо затвердити це рішення у нього. Він незалежно від підпорядкованості завжди подзвонить в ту чи іншу бригаду для уточнення стану справ і допомоги.

Але головне — результат. Тут у мене є автономія. Для мене важливо, що мене — і як командира бригади, і зараз як командувача ДШВ — чують. Наприклад, я захожу в певний сектор на позиції бригади, яка посипалась. І розумію, що одного чи двох батальйонів, які ми планували розмістити, буде недостатньо. Я можу напряму сказати головкому, що ситуація складніша, ніж ми собі уявляли. Треба додати ще підрозділи. І він їх додає.

"Люблю, коли головком приїздить "в гості" особисто"

Одна з важливих проблем, про яку прямо говорять військові на всіх рівнях: інформація на шляху знизу догори сильно трансформується. І Генштаб може подекуди отримувати не зовсім релевантну інформацію. Десь втратили позицію — не доповіли в надії, що відіб’ємо. А командування про це не знає і приймає рішення згідно з наявною в них інформацією. Як ви з цим боретесь?

– Підлеглі чітко знають — мені краще дати гірку правду, ніж солодку брехню. Маючи достовірну інформацію, я буду думати, що з цим робити. Ми матимемо розуміння, які дії треба зробити для виправлення ситуації. І чи можливо це взагалі. Якщо ж я бачу, що якихось ресурсів в мене нема, але вони можуть покращити обстановку, виходжу на головкома і грамотно йому пояснюю зі своїми пропозиціями. А він вже реагує і приймає рішення.

Але керівники різних ланок бояться доповідати негативну інформацію, бо їх можуть зняти з посади…

– Розвиток ситуації на полі бою — це спільна робота. І головкома, і Генерального штабу, і безпосередніх керівників корпусів і різних нижчих ланок. Без достовірної інформації ця система працювати не буде. Наразі в ДШВ або в УВ "Курськ" я знаю про кожну втрату позиції, якщо таке відбувається, про будь-які штурмові дії. І виходячи з обстановки, я можу зробити висновок — чому склалась та чи інша ситуація, де були підрозділи, або чому їх там не було. Якщо відбувається якась неприємна ситуація, то про це знає все угруповання. Це не треба приховувати. Досвід є як позитивний, так і негативний, але це досвід, і головне, щоб командири зробили правильний висновок.

При цьому слід розуміти, що ресурси в нас не безмежні. Ми виходимо з того, що в нас є і що ми можемо дістати. Масштаб війни дуже великий. Багато в чому ми залежимо — від виробництва зброї, від партнерських поставок. В цьому плані я люблю, коли головком приїздить "в гості" особисто.

Як опишете ситуацію на Сумщині та Курщині станом на другу половину липня 2025 року?

– Я керуюсь таким правилом: щастя любить тишу. В загальному — на цей час ситуація частково стабілізована. Звісно, є розуміння, де нам треба посилитись або наростити зусилля. Населений пункт Андріївка вже звільнений, ще один звільнимо найближчим часом. Ведеться активна робота. (Після того, як було записано це інтерв'ю, військові частини та підрозділи Сил оборони України звільнили селище Кіндратівка. Авт.)

Ми постійно працюємо не лише над кількісною компонентою, а й над якісним зростанням. Наприклад, змінили принцип ведення вогню і маємо гарні результати. Є деякі інші технологічні новинки, однак не буду розкривати їх ворогу. Ми ж розуміємо, що окупанти будуть детально вивчати це інтерв’ю.

Можу сказати так: наразі я готую одразу два сюрпризи окупантам. Для одного в мене вже все є, для другого треба трохи ресурсів і часу, але ми це плануємо от-от реалізувати. Якщо все вдасться, ворогу буде дуже важко. Це стосується і технологічного, і інженерного покращення наших позицій. Ми зробимо росіянам такі кілл-зони (зони ураження, в яких особовий склад не може вижити і не може їх пройти. — Авт.), що вони будуть вмирати пачками. Якщо дійдуть туди, то сьогоднішні втрати покажуться їм мінімальними.

Про Курську операцію

Ви безпосередній учасник боїв на Курщині. Побутує думка, що ця операція затягнулась і війська треба було відводити раніше. Що думаєте щодо цього?

– На Курському напрямку я був з серпня по грудень 2024 року. Це був дійсно яскравий, хоч і не дуже простий етап. Ми били ворога на його території, це дозволило підняти бойовий дух не лише у війську, а й в країні загалом. В грудні я перейшов на позицію заступника головкома, де відповідав за покращення бойової підготовки у військах. Оскільки я більше працював у Києві, тому не можу коментувати останній етап операції. Думаю, що командування все бачило і розуміло обстановку, тому приймало відповідні рішення. Але загалом проведення Курської операції – було правильним рішенням, і пі*ари будуть в майбутньому цю ганьбу стирати зі своїх підручників історії.

Стосовно підготовки — перед нашим інтерв’ю я провів декілька бесід з вашими підлеглими, які мають різні звання та посади. Більшість вказали не лише на нестачу кадрів, а й на якість підготовки рекрутів, спричинену дефіцитом інструкторів в навчальних центрах. Чи бачите ви цю проблему і чи є план її вирішення?

– Наразі ситуація покращилася: від мотивації, до ситуації з бойовою підготовкою, яка у 2025 році краще, ніж у 2024-му. Ми працюємо над укомплектованістю інструкторського складу та покращенням підготовки. Наразі збільшено грошове забезпечення тих, хто займається підготовкою. Інструктор отримує більше, ніж ті, хто отримує додатково 30 тисяч за виконання завдань в зоні бойових дій. Створено умови, щоб інструктори залишались в навчальних центрах і передавали знання. Одна з мотивацій — грошове забезпечення, це було важливо врегулювати.

Також стоїть задача забезпечити якісний відбір інструкторського складу. Не просто набрати, а відібрати й укомплектувати до певного рівня. Всі інструктори повинні відповідати вимогам і обов’язково мати бойовий досвід.

Про мобілізацію, контракт та рекрутинг

Що можете сказати про контракт 18—24? Я чув, що самих новобранців прийшло на перших порах не так багато, але їх дуже потужно підготували, і на полі бою вони проявили себе як справжні "рекси".

– Я думаю, це позитивна для нас історія. Попри обмежений бюджет, ми залучаємо нових людей до війська. І це вмотивовані люди. Їхній підготовці справді приділяється велика увага. Збільшені терміни, сильний інструкторський склад. Якби ми мали три місяці для підготовки всіх без винятку новобранців, ми були б дуже сильні. Але ворог наступає вже без пауз і по всій лінії зіткнення, і ми собі цього дозволити не можемо.

І противник, до речі, ще менше готує свій особовий склад. Два тижні — і в бій. Хто вижив — йде в наступний бій. І так, поки не здохне. Здихають всі — приходять наступні. Просто цікаво, наскільки треба бути тупими і любити гроші, щоб йти та здихати на нашій території.

Як у ДШВ з рекрутингом? Вочевидь, без мобілізації поповнити втрати не вийде. Чи бачите альтернативні шляхи, як мотивувати людей йти до війська?

– Український народ показав своє справжнє ставлення до окупанта, до необхідності захищатися та зберегти власну націю та країну. Схильний погодитись з думкою, що жодна європейська країна не змогла б мобілізувати навіть стільки, скільки вже мобілізували ми.

Водночас є розуміння, що завдяки російським ІПСО в країні сформоване негативне ставлення до мобілізації. Так звану "бусифікацію" засуджують, нікому вона не подобається. Але давайте відверто: в тому числі внаслідок мобілізації ми зараз знаходимось не в Карпатах, не вздовж Дніпра, а на поточній лінії зіткнення. Ми стоїмо і продовжуємо перемелювати пі*арів. Без мобілізації ми б мали здаватись і погоджуватись на умови ворога. Але наразі щоденне поповнення особового складу дає нам можливість боротись.

Олег Апостол

Олег Апостол: "Завдяки мобілізації ми зараз знаходимось не в Карпатах, не вздовж Дніпра, а на поточній лінії зіткнення"

Таке тривале затягування війни негативно впливає на ворога. У росіян слабшає економіка. На фронті вони зазнають колосальних втрат, і це також впливає.

Яким чином? Складається враження, що "м’яса" в них ще багато…

– Раніше в них були ПВК "Вагнер" — підготовлені бійці, сильний супротивник. Їх вже немає. Також був їхній кадровий спецназ. Ми — ЗСУ — його утилізували також. Вони провели першу хвилю мобілізації — побачили, що це має соціальні наслідки. Коли скінчаться добровольці "за бабло", і тоді почнеться нова хвиля мобілізації, яка для Путіна може стати критичною.

Водночас для звільнення Курської області вони залучили війська КНДР. Багато хто досить скептично до них поставився, як і до "чмобіків" на початку вторгнення. Як ви оцінюєте бойові вміння та мотивацію корейців?

– Під час перших їхніх спроб штурмувати наші позиції було весело спостерігати. Як у фільмах про Другу світову: рота йде в наступ ланцюгом. А за ним розгортається мінометна батарея. Бригади їхні знищили. Звісно, вони вчились і були змушені адаптуватись до реалій сучасної війни.

Багато хто говорив про їхню супермотивацію, але я сприймаю це більше як страх. Вони розуміли, що у випадку полону їхні родичі та близькі вдома будуть знищені, тому підривали себе гранатами. Вбивали себе, аби тільки не потрапити в полон.

Якщо порівнювати військових КНДР з нашими контрактниками, які стримували початок вторгнення РФ, то з воєнної точки зору корейці не показали чогось надзвичайного або крутого. Наші контрактники зразка початку 2022 року на голову сильніші. Хоча справді ідеологія, промиті мізки і страх змушують корейців сунути "м’ясом" вперед. А в загальному вони покращили свої навички, і недооцінювати їх ми не можемо. Сюди входить: скільки їм років, скільки вони в армії та з якого підрозділу – це впливає на їхні дії на полі бою.

Зараз очікується чергова поставка. Наскільки в них змінилось технічне сприйняття нашої війни?

– З ними точно працюють мо*калі. Росіяни передають їм певні навички, знання та вміння. Хоча технологічно північнокорейським військовим, звісно, далеко до нас, та й до пі*арів також.

"Ніхто замість нас нашу землю захищати не буде"

Ми зі свого боку залучаємо колумбійців. Стикались з ними на фронті?

– Залучення іноземців до бойових дій на нашому боці всіляко вітається. Але слід розуміти, що у них зовсім інша мотивація, сприйняття війни, і при стиканні з реальністю вона у них змінюється. Ніхто замість нас нашу землю захищати не буде. Тому сподіватись, що достатньо просто "купити" якусь кількість іноземців, не варто. Українцям все одно доведеться воювати за свою землю та рідних.

А з нашими партнерами ви часто спілкуєтесь? Подекуди складається враження, що вони досі мають дуже умовне розуміння, як ведеться війна у 2025 році. Закуповують звичні танки, БМП, але мало уваги приділяють дронам. Що у розмові з вами їх найбільше цікавить в контексті сучасних бойових дій?

– В перші роки вторгнення серйозного розуміння не було. Але чим довше йде велика війна, тим більше це розуміння з’являється. Вони знають, що їм треба нарощувати власні спроможності і робити це дуже швидко. І станом на зараз вони нарешті зрозуміли пріоритети, із чим можуть стикнутися в майбутньому.

Що їх цікавить в плані нашої війни? Перше і ключове — практичний досвід бойових дій. Якщо ти розумний, то завжди будеш вивчати чужий досвід і чужі помилки. Друге — технічні новинки, але тут ми в діалозі. Якісь цікаві елементи є у них, а щось вже набули ми.

Про наш досвід — наразі ЗСУ переходять на корпусну систему. Є свої корпуси й в ДШВ. Наскільки ця реформа змінить характер бойових дій? Як ви оцінюєте саму корпусну систему як спосіб управління військами?

– Перехід на корпуси — необхідний процес. Раніше під управлінням тимчасових органів (ОТУ) об’єднували різні підрозділи. Тобто командувати доводилось не своїми підрозділами: ти не розумієш їхні реальні настрої, спроможності. І це створювало певну дискоординацію. Наразі лінію фронту буде тримати корпус, у підпорядкуванні якого буде власний комплект військ, власні командири. Це має підвищити якість управління.

Варто звернути увагу, що і росіяни впродовж бойових дій провели реформи в окупаційній армії. І зробили це доволі швидко. У 2022-му отримали тягла, побачили неефективність управління власною армією, і пішли на створення дивізій та армій. З 2023 року ми побачили результати.

У росіян зміна системи управління пройшла швидше?

– Не зовсім, вона теж тривала певний період. Слід розуміти, що ми виходимо з власних ресурсів і можливостей. Треба було знайти командирів відповідної ланки, потім підібрати керівників у структурні підрозділи, створити органи управління, підрозділи — забезпечити їх, навчити. Це довгий і складний процес. Але він вже закінчується, залишилося злагодити та набратися досвіду.

Якщо ми говоримо про підготовку пі*арів, то як вони себе показують на полі бою? Судячи з відео з мережі, зараз вони атакують наші позиції групами по декілька людей — або пішки, або застосовуючи мопеди.

– Підготовка у них більше на примітивному рівні базової навички. Якщо вони формують ударне угруповання і мають добре укомплектований підрозділ, то вони можуть висуватись по 10—15 і навіть по 20 військових за раз. Коли вони вже втрачають свою укомплектованість, то починають наступати по 2—3 особи.

– Проте поступово якісь позиції вони займають. Водночас військова спільнота наголошує на тому, що стратегічного успіху за останні два роки ворог не досяг. Наскільки тактика ворога себе виправдовує в плані його втрат? Чи змінюється роль танків та бронетехніки в поточній ситуації?

– Окупанти зрідка пробують використовувати техніку, але тоді вона вся згорає. Тому прориви бронетехніки в умовах нинішньої війни малореальні. В тому числі тому, що вся важка техніка фіксується ще в тилу і випалюється. Її практично неможливо накопичити і застосувати.

Щодо результатів наступальних операцій можна порівняти два приклади.

Росіяни почали наступ на Торецьк понад рік тому. На тій ділянці вони втратили вже понад 50 тисяч людей. Якщо з таким же рівнем втрат вони повністю візьмуть місто, наприклад, ще за пів року, це буде вважатись успіхом? Точно ні.

Успіхом можна назвати наступальні дії Сил оборони України. Харківська операція, Херсонщина, наступ на Курську область. При звільненні Харківщини оборона росіян посипалась, і ми звільнили багато великих міст — Ізюм, Чугуїв, Лиман, Балаклея. Підійшли до Сватового та Кремінної. Швидкий прорив з мінімумом втрат — це справді успіх.

Курська операція — теж великий успіх. Вище командування знайшло слабку точку в обороні ворога, все спланувало, і ми завдали удару та взяли під контроль значні населені пункти – Суджа, Мала Локня. Загалом під нашим контролем було понад 1300 кв. км. Це успішна операція, яка дозволила нам перенести бойові дії на територію ворога, а також відтягнути їхні війська з інших напрямків. Замість концентрації на взятті Покровська, вони були змушені знищувати власні населені пункти.

Резюмую: з воєнного погляду, взяття пі*арами умовного Покровська чи Торецька за 1—1,5 року, враховуючи масштаб колосальних втрат, — це точно не про успіх.

Про загрозу для Сум

За моєю інформацією, Суми готують до кругової оборони. Це означає, що місто буде в дуже складній обстановці. Чи бачите ви станом на зараз загрозу окупації міста або його оточення?

– Сили оборони України повинні бути готовими до всіх сценаріїв. Загострення на Сумському напрямку — один з них. Наразі проводиться активна робота з облаштування фортифікацій. Як ми вже говорили, нині ситуація безпосередньо на лінії зіткнення частково контрольована. Чи може ворог перекинути більше резервів і активізувати тут наступ? Безумовно.

Однак станом на кінець липня прямої загрози для міста Суми нема окрім обстрілів. У випадку погіршення ситуації та росту загрози відповідна інформація буде доведена до цивільного населення. І буде здійснена евакуація. Але Сили оборони загалом, і військові частини ДШВ зокрема, роблять все, щоб втримати ворога якомога далі та відтіснити до кордону.

Можемо подивитись на прикладі Покровська, що активні бої там почались ще рік тому, і одразу з’явилися прогнози диванних "експертів" щодо швидкої окупації міста. Однак ситуацію вирівняли і місто втримали. Покровськ залишається під контролем України, попри погіршення ситуації. Але пройшов цілий рік, і ми розуміємо, якою ціною це може статися. Це війна, і тут динаміка.

Загалом не дарма кажуть: хочеш миру — готуйся до війни. Ми недооцінили цю тезу після здобуття незалежності, однак за останні 10-11 років цей урок вже має бути вивчений. Треба постійно вкладатися в побудову і розвиток Збройних Сил України, щоб в критичний момент ти міг на них розраховувати. А не чекати, поки ворог буде в кілометрі від тебе, і лише тоді думати про якісь фортифікації й захист.

Про забезпечення: з якими найбільшими проблемами стикаються ДШВ станом на літо 2025 року?

– Основна потреба — люди, це зрозуміло. Хоча зазначу, що головком дав мені карт-бланш по відбору людей до ДШВ в рекрутингових центрах. Як військовий я розумію: скільки техніки та озброєння не дай — все одно буде мало. Якщо глобально дивитись, то прям критично незакритих потреб у нас немає.

Олег Апостол

Олег Апостол: "Єдиний шанс вижити для нас — перемелювати ворога і продовжувати воювати"

"Раджу дезертирам і ухилянтам в Карпатах почати готувати рубежі оборони"

Як ви ставитесь до декриміналізації СЗЧ (самовільне залишення військової частини. — Авт.)? Наразі все частіше звучать заклики до того, щоб жорстко карати тих, хто так і не повернувся із СЗЧ.

– Я вважаю, що цю "лавочку" треба закривати. І я тут за жорсткі міри. Ті, хто покинув своїх побратимів, не можуть користуватись тими ж правами, як ті, хто залишився воювати і змушений виконувати задачі тих, хто втік. Поведінка тих, хто пішов у СЗЧ, призводить до збільшення дефіциту людей, вони швидше "зношуються". І так, ми втрачаємо території. Адже на позиції замість восьми людей стоїть двоє-троє. Відповідно увісьмох штурм пі*арів вони могли б відбити, але вдвох вони приречені. Інший момент — через брак резервів ми не можемо провести ротацію, а отже, бійцям треба довше тримати позиції.

Власне, тому для мене неприйнятна аргументація "моя хата скраю", яку використовують ті, хто йде в СЗЧ. Ти залишаєш своїх побратимів, не виконуєш свою задачу. Нічого хорошого в цьому немає. І ми розуміємо, що кількість СЗЧшників дуже немаленька. Якби всі вони були на позиціях, ми могли б не просто нормально триматися, а контратакувати та знищувати ворога.

Дуже шкода, що у людей коротка пам’ять. Багато хто живе сьогоднішнім днем і не думає про наслідки своїх дій завтра. Для прикладу, чому почався Голодомор?

Бо ми не мали власної країни, державності, влади. І врешті стали жертвами режиму "совєтів".

– Це так. Але передумови слід шукати дещо глибше. В 1918 році більшовики під командуванням генерала Муравйова за чотири дні захопили Київ. Попри те, що були полки, цілі армії, які повернулись з війни. Вони не об’єднались проти більшовиків, а розраховували з ними домовитись. Врешті цих генералів та полковників, які хотіли домовитись, першими й розстріляли в Києві. Знищили тих, хто міг повести армію, і далі почалось переселення в Сибір, Голодомор, чистки. Мільйони людей загинули через те, що в якийсь момент ми вирішили не воювати, а домовлятись. І знову ніхто не вчить історію і не робить із неї висновків, а вона цинічно повторюється.

Я цю циклічну історичну аналогію навів лише тому, що, як би сьогодні не було важко, нам треба протриматись. Це війна, ми зазнаємо втрат, дуже боляче. Але єдиний шанс вижити для нас — перемелювати ворога і продовжувати воювати.

Коли я був комбригом, під час боїв наступали такі моменти, що все: думав, кінець вже мені і моїм батальйонам. А потім перетерпіли, поманеврували, перехопили ініціативу і пішли далі знищувати пі*арів. Дуже складні моменти були, і зараз бувають. Але не можна зараз нам з вами розслаблятись. Бо опинимось в Карпатах в кращому випадку. Раджу дезертирам і ухилянтам в Карпатах почати готувати рубежі оборони.

Якась частина українців вважає, що, раз війна його оминула у 2014-му, потім у 2022-му, то й зараз омине. І, відповідно, намагаються уникнути служби в армії. Що б ви сказали таким людям?

– Ті, хто не служитиме у своїй армії, буде воювати під прапорами чужої. Його там не будуть питати про якісь довідки, хвороби, трьох дітей тощо. Буде йти перед російськими військами розчищати мінні поля. Або просто кидатимуть на "м’ясо" — і все. Ми це бачимо останні 10 років: чоловіків з Донецька, Луганська, Запоріжжя, Херсонщини та Криму просто відправляють на штурми і навіть не поспішають обмінювати з полону. А якщо обмінюють, то знову відправляють на штурм. Там з ними ніхто не церемониться.

Який момент у поведінці росіян за останні 11 років вас найбільше шокував? Ми наче й мали звикнути, що вони мр*зі, але все ж — навіть у мене деякі відео викликають огиду і певний шок.

– Ми бачимо відео, ми чуємо перехоплення і маємо свідчення полонених. На відміну від української армії, у них відсутнє людське ставлення командира до підлеглого. Їхні командири відправляють "м’ясо" на штурми, використовуючи погрози, і є випадки розстрілу — недаром кажуть, орки (так звані "заградотряди".Авт.). І при цьому росіяни продовжують добровільно йти до війська, щоб здохнути на нашій землі. За гроші, але все ж добровільно. Цінність життя там мізерна.

Закінчуючи тему з росіянами. Чи відчували ви різницю в ставленні до себе жителів умовно на Сумщині та в Курській області?

– Під час наступу на Курщині ми з місцевими майже не контактували. Мої підлеглі — більше по якихось побутових питаннях. Що здивувало — якийсь відсоток людей добре говорить українською мовою, що зайвий раз підтверджує, що раніше ці землі були наші.

"Люблю ловити коропа"

Як ви проводите вільний час, коли такий з’являється?

– Відверто кажучи, вільного часу в мене практично немає. Більшою мірою проводжу зі своїм штабом, з підлеглими. Аналізуємо тактику противника, плануємо свої дії, готуємо сюрпризи.

Дуже рідко маю час подивитись якийсь документальний фільм або почитати книжку. Розслаблятись будемо після закінчення війни.

Олег Апостол

Відпочивати будемо після війни, каже Олег Апостол

В одному з інтерв’ю ви говорили, що любите риболовлю. Яку саме?

– Люблю ловити коропа. Це цікавий процес, боротьба хто кого. Коли я служив у 80-й бригаді, то біля Львова любив вибратись на берег озера чи річки. Річка, намет, гриби, риболовля — такий відпочинок мені до душі.

Риболовля коропа вимагає багато часу та ресурсів на підготовку. Снасті різні, прикормка, обладнання місця для риболовлі. Щоб гарно закинути на коропа, треба до двох годин, щоб на місці все підготувати.

Який рекордний улов?

– 12 кілограмів 900 грамів. Але після війни планую побити рекорд (посміхається).

Читайте також: Президент України призначив нового командувача Десантно-штурмових військ ЗСУ

Євген Медведєв

Новини

Найпопулярніше