Фільм "Нюрнберг", що вийшов на екрани, явно програє своєму попереднику "Нюрнберзькому процесу" Стенлі Крамера

Вихід фільму "Нюрнберг" явно був приурочений до 80-річного ювілею першого та найвідомішого з Нюрнберзьких процесів (згодом ще були так звані "малі"), який настає сьогодні, 20 листопада.

З приводу самого процесу самих лише документальних свідчень про нього вийшло близько 80 томів плюс незліченні історичні праці. Намагатися переказати їх навіть коротко неможливо, тому обмежимося одним коротким зауваженням - самі організатори процесу розуміли всю його двозначність з юридичної точки зору, тому що, наприклад, держави-переможниці заздалегідь домовилися, які болючі для них теми не будуть фігурувати на процесі (наприклад, радянсько-німецький пакт, ніщівне бомбардування державами-союзниками міст, які не мали військового значення і т.п.)

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Тим не менш, Нюрнберзький процес відбувся і став певною мірою взірцем для аналогічних процесів у майбутньому - Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії (більш-менш успішного) і Міжнародного трибуналу з Руанди, який, незважаючи на мільйони жертв і очевидність подій, тягнувся роками, а про підсумки його зараз згадають лише історики.

Повертаючись до фільму "Нюрнберг", відзначимо, що він неминуче (і це розуміли його творці) викликає порівняння з класичним "Нюрнберзьким процесом" Стенлі Крамера 1961 року, номінованим на 11 "Оскарів" - і явно програє йому за всіма статтями. Більше того, взагалі незрозуміло, навіщо треба було відроджувати цю тему після фільму Крамера, про який ясно, що його не перевершити.

Тут з якого кінця порівняння не починай, "Нюрнберг" у програші. Так, по-перше. Крамер, а, вірніше, кінодраматург Еббі Манн, який отримав за сценарій "Оскара", розуміли, що головний Нюрнберзький процес - тема надто велика, щоб розглянути її навіть у тригодинному фільмі та взяли як матеріал один із "малих" процесів, на якому судили нацистських суддів.

По-друге, акторський ансамбль фільму Крамера був унікальним - Спенсер Трейсі, молодий Максимілліан Шелл, який отримав "Оскара" за роль нацистського адвоката, нарешті суперзірка Марлен Дітріх у ролі німкені-аристократки, яка пережила нацизм.

По-третє, нарешті, саме у фільмі Крамера було піднято "вічні теми", які обговорювалися під час підготовки реального процесу. Наприклад, якщо виходити з обвинувачення "виконували злочинні накази", тоді виходило, що постфактум треба судити мільйони німців. Ну і, нарешті, вперше була піднята на прикладі одного з обвинувачених та головних героїв тема, чому за нацистами пішли деякі інтелігентні та порядні німці.

Усього цього в "Нюрнберзі" ви не побачите - і це не дивно, оскільки ім'я автора сценарію та режисера тут не Еббі Манн та Спенсер Трейсі, а Джеймс Вандербільт, трьома останніми фільмами якого як сценариста та продюсера перед "Нюрнбергом" були дві "Людини-павуки" та шостий "Крик". З одного боку, це, звичайно, говорить про професіоналізм, а з іншого - про всеїдність і схильність до голлівудських штампів.

Ось "Нюрнберг" як типовий голлівудський штампований сюжет і вийшов. З одного боку – лиходій, з іншого – слідчий (Вандербільт був ще й сценаристом "Зодіаку"). Але, як і годиться, лиходій непростий, а Герман Герінг (Рассел Кроу), колись видатний льотчик-ас, а слідчий (вірніше, психіатр, якого викликали зі США стежити, щоб ніхто з обвинувачених не збожеволів до процесу) - молодий військовий лікар з американської провінції (Рамі Малек), який хоче перш за все заробити, написавши книгу по те, що відбувається.

За сюжетом Малек і Кроу нібито провели багато годин у розмовах - але на екрані цього майже не видно, на відміну від фільму Крамера, де один із головних героїв-нацист і адвокат, що захищає його, обидва інтелектуали, доводять. що (з їхньої точки зору) "нацизм був засобом відродження Німеччини". Герой Кроу, щоправда, намагається сказати щось таке, але мигцем, а герой Малек взагалі незрозуміло як ставиться до того, що відбувається, крім особистого інтересу. До того ж Малек як актор грає його напрочуд одноподібно.

В результаті на перший план виходить герой Кроу - причому не тому, що його прообраз Герман Герінг був якоюсь "незвичайною особистістю", а просто через свою акторську майстерність. Тобто перед глядачем розігрується типова голлівудська схема, коли і в лиходії "є щось людське", і в позитивному герої щось негативне.

Як можна було звести до такого примітиву справді епохальну історичну подію знають лише в Голлівуді.

Фото: YouTube