135 років тому, 1 грудня 1887 року, в оповіданні "Етюд в багряних тонах" на світ з'явився легендарний детектив Шерлок Холмс

В даному разі історію життя літературного героя простіше розповісти з кінця. Після "пологів" геніального детектива Шерлока Холмса на світ у повісті "Етюд багряних тонах", яка вийшла 1-го грудня 1887-го року, Артур Конан Дойл вже через кілька років вбив його, використавши для цього іншого свого героя - зловісного доктора Моріарті.

Справа в тому, що і сам Холмс та його дедуктивний метод набридли письменникові гірше за гірку редьку, тим більше, що він вважав своїм справжнім покликанням історичні романи, які писав серйозно та ретельно опрацьовуючи матеріал. Однак обурення читачів було бурхливим, а грошова спокуса настільки велика – розповіді про Холмса на той час (на відміну від їх дебюту) – дуже добре оплачувались), що великого детектива довелося оживити. До того часу Дойл вже настільки поднаторів у своїй професії, що останні розповіді про Холмса, написані, образно висловлюючись, з-під палиці, анітрохи не гірші за перші. Саме це і називається у письменницькому середовищі професіоналізмом.

Сьогодні, коли Шерлоку Холмсу виповнюється 135 років, можна задуматися, чому ж він не тільки виявився довгожителем, а й пережив в останні два десятиліття, тобто вже в дуже солідному віці, такий бурхливий ренесанс у кіно і на телебаченні. Це тим більше цікаво, що майже сто років версія з цього приводу - мовляв, завдяки дедуктивному методу Холмса - зараз не працює з однієї простої причини: читачеві, оточеному всілякими гаджетами, дедукція в житті взагалі ні до чого.

Найімовірнішою відповіддю буде інша - Шерлок Холмс не тільки живий, а й чудово почувається завдяки тому ексцентричному заряду, який вклав у нього його творець. Причому заслуга самого Конан Дойла тут часткова: ексцентричним був спосіб життя реального мешканця Лондона кінця 19-го століття. Точніше сказати – те, як він бачиться з сьогоднішнього дня. Візьмемо не найприємніший приклад – Холмс іноді користується для натхнення, скажімо так, забороненою речовиною. Але тоді ця речовина взагалі вважалася ліками від кашлю та продавалася в аптеках. Зате через сто років творці американського серіалу про Холмса "Елементарно" зробили його наркоманом, що вилікувався (хоч і не до кінця).

Ще приклад. Холмс не знає елементарних речей, які знала тоді будь-яка людина, що закінчила школу, натомість найкраще на світі розбирається в сортах попелу від сигар та зразках ґрунту в Лондоні та його околицях, бо це необхідно йому як детективу. Хіба це не прообраз сьогоднішніх бізнес-геніїв із Силіконової долини, які заробили мільярди доларів на винаходах, у принципах роботи яких звичайні люди зовсім не розуміються? Щоправда, сьогодні деякі з них, на відміну від Холмса, ще й намагаються вказувати всьому світу. як поводитися в речах, у яких самі мало що тямлять - але це вже гримаси епохи.

Після Конан Дойла багато відомих авторів детективів інстинктивно чи свідомо намагалися скопіювати його прийоми успіху. Наприклад, у Агати Крісті її Еркюль Пуаро зовні ще навіть більш ексцентричний, ніж Холмс. Як, втім, і у іншого знаменитого автора Рекса Стаута його детектив Ніро Вульф, який взагалі не виходить з дому, займаючись своїми орхідеями – усією роботою на вулиці займається Арчі Гудвін.

Тут, до речі, Стаут використав ще одне важливе відкриття Конан Дойла, яке ми назвемо "принцип танго". Адже, як каже відома приказка, "танго не танцюють поодинці". Так і Холмс існує на сторінках Конан Дойла насамперед у нерозривному дуеті з доктором Ватсоном. І це, до речі, дуже добре відчули творці найпопулярніших сучасних фільмів та серіалів про Холмса, різко збільшивши роль у цьому дуеті доктора Ватсона.

Цей список запозичень можна продовжувати довго аж до розмірів монографії, не меншої, ніж у Холмса про сигарний попіл, але ми обмежимося зауваженням, що жодному з послідовників Конан Дойла. серед яких були видатні автори, все-таки не вдалося створити настільки цілісний образ, який разом з тим допускає стільки варіацій, як Холмс. І як це вдалося Конан Дойлу, що, як було сказано вище, взагалі не ставився до творів про лондонського детектива та його друга лікаря всерйоз - і є справжній секрет.

Фото: Wikipedia